28 березня 2024 року справа №200/5188/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Геращенко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 200/5188/23 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
19 вересня 2023 року засобами поштового зв'язку до суду надійшов позов ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просив суд: визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік включно; зобов'язати Донецьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік включно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні з органів прокуратури, відповідачем не виплачено позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2015 та 2016 роки. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, та такою, що порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист.
Просив суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 200/5188/23 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік включно. Зобов'язано Донецьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за період з 2015 року по 2016 рік включно.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не відноситься до таких, що підлягають компенсації при звільненні.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 10 червня 2015 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У період з 10 червня 2015 року по 21 листопада 2018 року позивач проходив службу в прокуратурі Донецької області на різних посадах.
Відповідно до наказу прокурора Донецької області від 21 листопада 2018 року №943-к позивача звільнено з посади слідчого в особливо важких справах третього слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Донецької області у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням.
03 червня 2023 року позивач звернувся із заявою до Донецької обласної прокуратури, у якій просив повідомити про те, чи надавались йому додаткові відпустки за 2015-2018 рік як учаснику бойових дій, передбачені пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Відповідно до відповіді Донецької обласної прокуратури від 08 червня 2023 року №07-27-23, за період з 2015-2016 років додаткова відпустка як учаснику бойових дій позивачу не надавалась.
У зв'язку із цим, позивачем була подана заява від 16 серпня 2023 року, у якій позивач просив письмово повідомити чи виплачувалась при звільненні у листопаді 2018 року матеріальна компенсація за не отримані в 2015-2016 роках додаткові відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідно до відповіді Донецької обласної прокуратури від 29 серпня 2023 року №07-27-23 позивача повідомлено про те, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій діючим законодавством не віднесена до щорічних відпусток, у зв'язку з чим, у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, з неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.
Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, тому звернувся до суду із позовом для захисту свої прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 3 Конституції України гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно зі ст. 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За змістом п. 19 ч. 1 статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Згідно зі статтею 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 82 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697), прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора; прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів; прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом; для виконання невідкладних і непередбачуваних завдань прокурори можуть бути відкликані з щорічної основної чи додаткової оплачуваної відпустки. Частина невикористаної відпустки надається прокурорам у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році з відповідним відшкодуванням непередбачуваних витрат у зв'язку з відкликанням із відпустки. Порядок такого відшкодування визначається Кабінетом Міністрів України.
Учасникам бойових дій, статус яких визначений відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Закон України “Про відпустки” (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Частиною 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Також, при вирішені справи суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2013 року у справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Згідно з ч. 1 статті 83 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України “Про відпустки” у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
До щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація (стаття 4 Закону України “Про відпустки”).
Згідно із Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20 та від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а.
В постанові Верховного Суду від 22.12.2021 року по справі №640/21771/20, суд дійшов до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, як учасник бойових дій, а відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити таку компенсації, якщо доказами підтверджено такі умови:
1) позивач є військовослужбовцем, учасником бойових дій;
2) позивач звільнився з військової служби;
3) позивач не використав щорічну основну відпустку за період проходження військової служби в органах прокуратури України;
4) грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження військової служби в органах прокуратури України не виплачена відповідачем;
5) позивач не використав додаткові відпустки, на які має право як учасник бойових дій, за період проходження військової служби в органах прокуратури України;
6) грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, на яку позивач мав право як учасник бойових дій, за період проходження військової служби в органах прокуратури України не нарахована та не виплачена відповідачем.
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховую висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на правову позицію, висловлену у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 31.10.2022 у справі №241/2229/20, оскільки зазначене судове рішення прийнято в порядку цивільного судочинства, за інших фактичних обставин справи та суб'єктного складу учасників, і правовідносин, тому правовідносини, які виникли у вказаній справі не є релевантними до справи №200/5188/23. Так, у справі №241/2229/20, позивач обіймав посаду завідуючого хірургічного відділення в КНП “Мангушська центральна районна лікарня” та продовжував перебувати у трудових відносинах з відповідачем на момент виникнення спору про право отримати компенсацію за невикористану додаткову відпустку, в той час як у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у відносинах публічної служби, а саме за наслідком звільнення позивача.
Судом під час розгляду справи було встановлено, що позивач працював в органах прокуратури та ним було отримано статус учасника бойових дій у 2015 році, що підтверджується відповідним посвідченням та не заперечується відповідачем. У той же час, судом було встановлено, що позивач був звільнений з органів прокуратури у листопаді 2018 року та ним відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” була використана додаткова відпустка як учаснику бойових дій, що передбачена п.12 ст.12 вищезазначеного Закону України тільки у 2017 та у 2018 роках, що також не заперечується відповідачем по справі.
Судом встановлено, що позивачем не було використано щорічну додаткову відпустку передбачену п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2015 та 2016 роки.
Під час звільнення зі служби, із позивачем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, чого відповідачем здійснено не було.
Враховуючи відсутність нарахування та виплати відповідачем грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 200/5188/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 200/5188/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 28 березня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Геращенко