28 березня 2024 року справа №360/24/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління служби судової охорони у Луганській області на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року (повне судове рішення складено 29 січня 2024 року у м. Дніпро) у справі № 360/24/24 (суддя в І інстанції Тихонов І.В.) за позовом Територіального управління служби судової охорони у Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився,
05 січня 2024 року до суду надійшов позов Територіального управління Служби судової охорони в Луганській області до ОСОБА_1 , в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області вартість предметів однострою, строк експлуатації (носіння) яких не закінчився, в розмірі 2611 грн 66 коп.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року позовну заяву Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, повернуто позивачу, з підстав, передбачених 1 та 9 частини четвертої статті 169 та частини другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу місцевого суду, ухвалити рішення, яким направити справу до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Контрактом № 81 не визначено строк, у який ОСОБА_1 повинен виконати зобов'язання, що передбачені пунктом 4 розділу V Контракту № 81, та компенсувати територіальному управлінню Служби судової охорони у Луганській області вартість однострою пропорційно невідпрацьованому часу, у разі звільнення зі служби. При цьому, не виконання ним цих зобов'язань є порушенням, яке носить триваючий характер.
Зазначає, що ОСОБА_1 станом на 21.12.2023 лист-претензію залишено без відповіді, тому саме цю дату вважає днем дізнання про бездіяльність ОСОБА_1 , внаслідок якої відбулось порушення прав позивача.
Апелянт вважає, що починаючи з 22 грудня 2023 року розпочався перебіг строку на реалізацію ТУ ССО у Луганській області свого права на звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, у примусовому порядку.
А отже, при зверненні 05.01.2024 до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, територіальним управлінням Служби судової охорони у Луганській області дотримано місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
З матеріалів справи встановлено, що ухвалою місцевого суду від 11 січня 2024 року позов залишено без руху та запропоновано позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду, зокрема, заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали від 11 січня 2024 року від позивача 22 січня 2024 року надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої додано, в тому числі, заява про поновлення строку, встановленого для подання позовної заяви.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку, встановленого для подання позовної заяви позивачем зазначено, що право на звернення до суду у ТУ ССО у Луганській області виникає у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати вартість однострою пропорційно невідпрацьованому часу та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.
Позивач зазначав, що контрактом про проходження служби в Службі судової охорони, укладеним з ОСОБА_1 , від 16.07.2020 не визначено строк, у який відповідач повинен виконати зобов'язання, що передбачені пунктом 4 розділу V Контракту № 81, та компенсувати ТУ ССО в Луганській області вартість однострою пропорційно невідпрацьованому часу, у разі звільнення зі служби.
ТУ ССО у Луганській області було здійснено низку заходів щодо отримання від ОСОБА_1 згоди або відмови добровільно відшкодувати вартість однострою пропорційно невідпрацьованому часу. Однак такі спроби виявились безрезультатними. Тому ТУ ССО у Луганській області, відповідно до Порядку фіксації доведення інформації або документів з питань трудових відносин до відома працівників територіального управління Служби судової охорони у Луганській області у період дії військового стану шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку, на відому електронну адресу ОСОБА_1 було направлено претензію від 21.11.2023 № 43.07-339. У цій претензії ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність добровільного відшкодування вартості однострою в розмірі 2611,66 грн пропорційно невідпрацьованому часу. Крім того, в претензії зазначено, що ОСОБА_1 може добровільно сплатити кошти на рахунок ТУ ССО у Луганській області у визначеній сумі в строк, встановлений законом для відповіді на претензію
З посиланням на частину шосту статті 222 ГК України, позивач зазначав, що претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено законодавством.
Однак, ОСОБА_1 станом на 21.12.2023 претензія залишена без відповіді, що, на думку позивача, може бути розцінене, як його відмова від добровільного відшкодування.
Представник позивача вважав, що починаючи з 22 грудня 2023 року розпочався перебіг строку на реалізацію ТУ ССО у Луганській області свого права на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, у примусовому порядку.
А тому при зверненні 05.01.2024 до Луганського окружного адміністративного суду з означеною позовною заявою ТУ ССО у Луганській області дотримано місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
З огляду на викладене просив поновити строк для подання позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився.
Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень (абзац другий частини другої статті 122 КАС України).
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно із пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 161 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.
Згідно з частиною першою статті 162-1 Закону № 1402-VIII, до працівників Служби судової охорони належать особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони.
Відповідно до частини третьої статті 165 Закону № 1402-VIII, співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони.
Отже, служба в судовій охороні є державною службою.
Відповідно до частини восьмої статті 163 Закону № 1402-VIII, співробітники Служби судової охорони забезпечуються за рахунок держави одностроєм і знаками розрізнення.
Наказом Служби судової охорони від 01.11.2023 № 264 затверджено Інструкцію із речового забезпечення у Службі судової охорони (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 3.4 розділу ІІ Інструкції у разі звільнення співробітників Служби з підстав, передбачених підпунктами 5-8, 10, 11 пункту 2 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року № 1052/0/15-19 (зі змінами), вартість виданих їм предметів речового майна утримується з урахуванням строків носіння (експлуатації), які не закінчилися, що відображається в довідці-розрахунку на утримання вартості речового майна. Вартість речового майна вираховується з зазначених співробітників пропорційно часу, що минув з дати видачі речового майна включно до дати звільнення, зазначеної в наказі про звільнення.
З системного аналізу вищенаведених норм слідує, що в разі звільнення працівника служби судової охорони зі служби, ним повинна відшкодовуватись вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився.
Тобто, видача предметів однострою особистого користування особі, так само як і відшкодовування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, нерозривно пов'язане із проходженням особою публічної служби.
В цьому випадку строки звернення до суду із даним адміністративним позовом встановлені частиною п'ятою статті 122 КАС України, яка передбачає місячний строк звернення до суду, оскільки цей спір віднесений до спору пов'язаного з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями, що призвели до стягнення грошових коштів за вартість предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився.
Чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов'язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).
Отже, дотримання строку звернення з позовом, є однією з умов реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Як слідує з матеріалів справи, позивача звільнено зі служби 05 серпня 2022 року, отже з 06 серпня 2022 року розпочався перебіг місячного строку звернення до суду з даним позовом, який сплив 06 вересня 2022 року.
Проте, до суду позивач звернувся тільки 05 січня 2024 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Розглядаючи питання поважності пропуску строку звернення в межах аргументів, наведених позивачем, слід зазначити таке.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, “правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки”.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Щодо послання позивача на направлення відповідачу претензії про сплату боргу в сумі 2611,66 грн від 21.11.2023 № 43.07-339 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач дійшов хибного висновку, що ним дотримано місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Крім того, в ухвалі від 11 січня 2024 року про залишення позовної заяви без руху місцевий суд вже надавав оцінку зазначеному доводу позивача та запропонував позивачу надати обґрунтоване клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду з даним позовом разом із документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку.
Натомість у заяві від 22.01.2024 № 43.06-89 про поновлення строку, встановленого для подання позовної заяви, позивачем не наведено жодних підстав для поновлення пропущеного ним строку звернення до суду, окрім тих, яким вже надано оцінку в ухвалі від 11 січня 2024 року про залишення позовної заяви без руху.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія судів погоджується з окружним судом, що в заяві від 22.01.2024 № 43.06-89 про поновлення строку, встановленого для подання позовної заяви позивачем не вказано на обставини непереборного і об'єктивного характеру, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду, тому вказані позивачем обставини визнаються судом неповажними, а заява про поновлення строку, встановленого для подання позовної заяви, суду задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Беручи до уваги ту обставину, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов, підлягає поверненню внаслідок визнання судом вказаних в заяві від 22.01.2024 № 43.06-89 про поновлення строку, встановленого для подання позовної заяви, підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними (випадок, передбачений частиною другою статті 123 КАС України).
Слід звернути увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна заява вважається поданою без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу та відповідно до ч. 2 ст. 123, п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України має бути повернута позивачу.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи переконливих доводів, які б були безпідставно залишені поза увагою суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Територіального управління служби судової охорони у Луганській області - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі № 360/24/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 28 березня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
Т. Г. Гаврищук
А. А. Блохін