28 березня 2024 р. № 400/15204/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати дії командування Військової частини НОМЕР_1 щодо середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 20.04.2016 року по 26.07.2022 року неправомірним.
- зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_1 виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 20.04.2016 року по 26.07.2022 року (за 2368 діб), як це передбачено статтею 117 Кодексу Законів про Працю України
19.01.2024 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні позивача з військової служби, що є порушенням ст. 116 Кодексу законів про Працю України (далі - КЗпП України) та у відповідності до ст. 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку за період з 20.04.2016 року по 26.07.2022 року.
Відповідач надав відзив на позов, в якому в задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач вказав на те, що військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність КЗпП України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст. 117 КЗпП України, не можуть поширюватись на відносини між військовим частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у ЗС України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність, тобто на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України - КЗпП України не поширюється. Крім того, відповідач наголошує, що згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення. Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 31.03.2015р. по 19.04.2016р. у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира №86 від 19.04.2016р. був звільнений з лав Збройних сил України.
На момент звільнення військова частина не повністю розрахувалася з позивачем, а саме не виплатила грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки.
30.11.2021 року Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято рішення по справі №400/5229/20, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015 -2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.04.2016р. та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2016 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.04.2016р.
В задоволені вимог по зобов'язанню Військової частини НОМЕР_1 виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку у кількості 14 діб у сумі 4316,7 грн. та задоволені вимог по зобов'язанню військової частини НОМЕР_1 виплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні цих вимог суд зазначив, що обов'язковою передумовою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, є попереднє вирішення питання про конкретний розмір належної суми.
Повний розрахунок при звільненні з лав Збройних сил України відповідач не здійснив, оскільки не виплатив грошову компенсацію додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Відповідач не визначив конкретного розміру компенсації додаткової відпустки, яка підлягає виплаті в такому випадку і вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за час прострочки виплати такої компенсації є передчасним.
29.04.2022 року П'ятий апеляційний адміністративний суд залишив рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/5229/20 в силі. 18.05.2022 року Верховний суд України залишив рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2022 року по справі №400/5229/20 в силі.
26.07.2022 року Військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку у розмірі 4993,36 грн. Але відповідач не виплатив середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач вважає, що в даному випадку мав місце факт порушення відповідачем прав та інтересів позивача в частині несвоєчасного отримання належних до виплати позивачу грошових сум при звільненні. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 43 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На даний час ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), ані вищезгаданим Положенням про проходження військової служби чітко не врегульовані питання, пов'язані з виплатою грошового забезпечення або відповідних компенсацій військовослужбовцям у разі затримки проведення з ними повного розрахунку за час служби.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовані певні спірні правовідносини. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівниками.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи ( зі служби) Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у аналогічній справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Отже, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Як вже було встановлено судом раніше, позивач був звільнений 19.04.2016, грошова компенсація була виплачена 26.07.2022 року.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає з боку роботодавця внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв'язку з несвоєчасними виплатами працівникам.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України.
Суд зазначив, що необхідно враховувати наступне:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,
- співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Верховний Суд, як вбачається зі змісту цієї постанови, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Судом під час вирішення справи враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Отже, з огляду на висновки суду щодо співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4993,36 грн.Дана сума дорівнює сумі своєчасної невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а відтак дана сума є справедливою та такою, що відповідає суті відновлення порушеного права.
З врахуванням вищевказаних приписів законодавства та правових позицій Верховного Суду у подібних та аналогічних правовідносинах, суд вважає, що відповідач не довів відсутність у позивача права на одержання коштів за час затримки розрахунку, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, при цьому доказів понесення інших судових витрат позивачем суду не надано, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 20.04.2016 року по 26.07.2022 року .
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДПРОУ НОМЕР_2 ) виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 20.04.2016 по 26.07.2022 року на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4993,36 грн (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто три гривні тридцять шість копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Мельник