28 березня 2024 року Справа № 280/550/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
17 січня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, в якій позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу ПШ №010095 від 26.12.2023.
Ухвалою суду від 22.01.2024 позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 29.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення/виклику представників сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова про застосування адміністративно - господарського штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Так, позивач вказує на те, що підставою для прийняття спірної постанови стали висновки відповідача про порушення позивачем ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, в частині відсутності заповнених тахокарток водія ОСОБА_2 з 12.11.2023, 14.11.2023, 15.11.2023 та 16.11.2023. Позивач зазначає, що відповідно до чинного законодавства водій має бути забезпечений заповненими тахокартами кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом. Разом з тим, позивач зазначає, що протягом зазначених дат водій не здійснював керування автомобілем, оскільки не мав доступу до нього, про що було зазначено на звороті тахокарт відповідно до п.2 ст.11 ЄУТР 994_016. Позивач зазначає, що те, що транспортний запис не використовувався свідчать і показники одометру автомобіля, які зафіксовані на тахокартках, а саме 227215 на кінець дня з 11-13.11.2023 і на початок 13-17.11.2023. Також, позивач вказував на те, що Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних подій, а в Україні на момент виникнення спірних правовідносин запроваджено воєнний стан. З урахуванням викладеного у позовній заяві, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що під час проведення рейдової перевірки транспортного засобу належного позивачу, водієм не було надано посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Укртрансбезпеки, заповнені тахокарти водія ОСОБА_2 за 12.11.2023, 14.11.2023, 15.11.2023, 16.11.2023 або бланк підтвердження діяльності. Відповідач зазначає, що згідно п.6.4 Положення №340 у разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4). Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення. Відповідач зазначає, що твердження позивача щодо непереборних обставин, які перешкодили заповнити тахокарту або бланк підтвердження діяльності є неналежним доказом, оскільки надана водієм тахокарта взагалі заповнена без дотримання вимог визначених Інструкцією №385. Вказує, що вказана тахокарта заповнюється за добу, відповідно до позначок - 24 год, натомість у наданій водієм тахокарті зазначений період з 13.11.2023 по 17.11.2023, що є недопустимим, також зазначає, що відповідного запису, який зроблено на тахокарті наданій позивачем до суду, в момент проведення рейдової перевірки не було, а саме запису «з 12:00 13.11.2023 до 7:00 17.11.2023 не було доступу до автомобілю» (за підписом ОСОБА_2 ). Також, зазначає, що в момент проведення рейдової перевірки водій не надав жодних пояснень щодо причини відсутності тахокарт за визначені дати. Відповідач вважає, що позивач, не надав, належних доказів, які б підтверджували дію непереборних обставин, які завадили водію вчасно заповнити, відповідно до вимог законодавства, тахокарти. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
З матеріалів справи судом встановлено, що 17.11.2023 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Укртрансбезпеки проводилася рейдова перевірка на 440 км + 330 м а/д Н-08 Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя-Маріуполь, в ході якої зупинений транспортний засіб марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 , напівпричіп марки КRОNЕ, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Під час проведення перевірки посадові особи Укртрансбезпеки дійшли висновку про те, що порушення позивачем Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки водій не надав посадовій особі Укртрансбезпеки, заповнені тахокарти водія ОСОБА_2 за 12.11.2023, 14.11.2023, 15.11.2023, 16.11.2023 або бланк підтвердження діяльності.
26.12.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області винесено постанову №ПШ 010095 про застосування адміністративно-господарського штрафу, відповідно до якої, за порушення вимог ст.34,ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п.6.1 наказу МТЗУ 340 від 07.06.2010 п.3.3 розділу ІІІ наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010, позивача притягнуто до відповідальності за абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у вигляді адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Не погоджуючись із спірною постановою, позивач звернувся до суду із позовом про її скасування.
Відповідно до статті 1 Закону «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344):
автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;
автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;
послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Як визначено статтею 34 Закону №2344 автомобільний перевізник повинен:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;
забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;
забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв;
організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
забезпечувати безпеку дорожнього руху;
забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Згідно частини першої статті 48 Закону №2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Відповідно до частини другої статті 48 Закону №2344 документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 18 Закону №2344 з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340 (Положення №340).
Згідно з пунктом 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
На підставі пункту 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Згідно п.6.4 Положення №340, у разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).
Автомобільний перевізник зобов'язаний додержуватись вимог Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за № 946/18241 (далі - Інструкція).
Пунктом 1.1 Інструкції визначено, що її положення розроблені відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1976 року про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт» та «Про дорожній рух».
Пунктом 1.3 Інструкції визначено, що ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Відповідно до п.1.4 Інструкції контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Пунктом 3.3 Інструкції визначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа, транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
07 вересня 2005 року прийнято Закон України №2819 «Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних Засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01 липня 1970 року в м. Женева».
20.12.2010 набула чинності Поправка №6 до Європейської угоди 5 щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР), підписаної в Женеві 01.07.1970 року, в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Таким чином, в розумінні вказаних норм у їх сукупності водій транспортного засобу зобов'язаний був надати посадовій особі відповідача, окрім тахокарти за день в якому проводилась перевірка, тахокарти також за попередні 28 календарні дні, а в разі відсутності таких тахокарт з причин нездійснення діяльності водієм у відповідний період - бланк підтвердження діяльності, який містив би інформацію про періоди, протягом яких водій не виконував роботу з керування транспортним засобом.
Однак, як слідує з акту перевірки, заповнені тахокарти водія ОСОБА_2 за 12.11.2023, 14.11.2023, 15.11.2023, 16.11.2023 або бланк підтвердження діяльності до перевірки надано не було.
При цьому, водій не надав жодних пояснень співробітникам Укртрансбезпеки щодо причин відсутності у нього тахокарт за 12.11.2023, 14.11.2023, 15.11.2023, 16.11.2023 або бланку підтвердження діяльності.
Посилання представника позивача на те, що протягом 12.11.2023, 14.11.2023, 15.11.2023, 16.11.2023 у водія не було доступу до автомобіля суд не приймає, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження зазначених обставин.
Також, суд зазначає, що тахокарта ведеться за один день та містить відмітки 24 годин для заповнення, а тому зазначення водієм від руки періодів нездійснення діяльності з 11.11.2023 по 13.11.2023 та з 13.11.2023 до 17.11.2023 не відповідає встановленим правилам заповнення тахокарти.
Щодо посилань представника позивача на те, що під час дії воєнного стану на нього не поширюються приписи Положення №340, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються зокрема: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
Згідно з п.24 ч.1 ст.2 Кодексу цивільного захисту України надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Частиною 2 ст.5 Кодексу цивільного захисту України залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні.
Згідно з ст. 1 Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже посилання позивача на Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" як підставу незастосування до нього Положення №340 є помилковим, оскільки запроваджений воєнний стан, є особливим правовим режимом, який не охоплює режимами передбаченими ч. 1 ст. 11 Кодексу цивільного захисту України.
Крім того, суд зазначає, що запровадження в Україні воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації не може бути підставою для порушення вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" та Положення № 340.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Часиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150. м.Київ, вул.Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (69118, м.Запоріжжя, вул.Чубанова, 8) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова