14 березня 2024 року
м. Київ
справа № 754/5735/13-ц
провадження № 61-11926св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 року у складі судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними умов кредитного договору,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 27 червня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 216/МК/06/2007/840 (далі - Кредитний договір) у вигляді кредитної лінії в сумі 143 000,00 доларів США зі сплатою 14,4 % річних строком на 84 місяці до 20 червня 2014 року.
Згідно з додатковою угодою № 1 до Кредитного договору 27 серпня 2007 року позичальник отримала транш у розмірі 143 000,00 доларів США терміном до 20 червня 2014 року.
Зметою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 27 червня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за якими поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі умов договору щодо сплати кредиту, процентів, комісії та неустойки.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором станом на 27 лютого 2013 року у неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 125 211,23 доларів США, що еквівалентно 1 813 000,34 грн, з яких: 96 954,49 доларів США - тіло кредиту; 12 168,72 доларів США - проценти; 11 502,73 доларів США - пеня; 4 585,29 доларів США - штраф за порушення умов договору.
Враховуючи викладене, ПАТ «КБ «Надра» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила розірвати Кредитний договір з посиланням на скрутне матеріальне становище, так як девальвація гривні зробила неможливим для неї виконання договірних зобов'язань, що, на її думку, свідчить про істотну зміну обставин.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року первісний позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 113 708,50 доларів США.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що первісний позов ПАТ «КБ «Надра» доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за тілом кредиту, процентами та штрафом, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
Разом із цим суд не знайшов підстав для задоволення заявленої банком вимоги про стягнення пені у розмірі 11 502,73 доларів США, вказавши, що чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України (далі - НБУ) облікової ставки для іноземної валюти, а отже, пеня має обчислюватися та стягуватися лише у національній валюті України - гривні.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені ОСОБА_1 доводи щодо істотної зміни обставин, пов'язаних з настанням фінансово-економічної кризи, не можуть слугувати підставою для розірвання Кредитного договору.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» відхилено, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року в частині відмови у позові банку про стягнення пені залишено без змін.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано відмовив банку у стягненні пені, оскільки максимальний розмір пені, згідно з умовами Кредитного договору, пов'язаний із розміром облікової ставки НБУ, що не може бути застосовано до платежів в іноземній валюті.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «Надра», подану Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення пені за Кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, стягнути грошову суму в іноземній валюті.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні первісного позову банку в частині стягнення пені за Кредитним договором, а тому оскаржувані судові рішення у цій частині підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи 23 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсними пункти 8.1, 8.2 Кредитного договору, посилаючись на те, що викладені у вказаних пунктах умови договору щодо пені та штрафу суперечать чинному законодавству України.
27 червня 2018 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_1 , у якій позивач просила визнати недійсним договір поруки у зв'язку з тим, що вона не підписувала цей договір.
Протокольною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24 червня 2020 рокузамінено позивача ПАТ «КБ «Надра» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій» (далі - ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій»).
Оскаржуваною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 рокузадоволено заяву ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення пені та закриття провадження в частині вказаних вимог.
Провадження у справі за позовом ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в частині вимог про стягнення пені закрито.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що 05 листопада 2020 року директор ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестиції» Скринник Н. В. подала заяву про відмову від позову в частині вимог про стягнення пені та закриття провадження в частині вказаних вимог.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вказану заяву, а відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не заперечували проти її задоволення.
Таким чином, враховуючи заяву представника позивача та додані до неї матеріали, а також відсутність підстав для неприйняття відмови позивача від позову в частині вимог про стягнення пені, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 рокузустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними умов Кредитного договору задоволено.
Визнано недійсними пункти 8.1, 8.2 Кредитного договору, що укладений 27 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра».
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору поруки відмовлено.
Оскаржуваною постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишено без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки за положеннями пункту 2 частини другої статті 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, то суд першої інстанції обґрунтовано прийняв відмову ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» від позову в частині позовних вимог про стягнення пені та закрив провадження у справі в цій частині.
Посилання заявника на відсутність у представника позивача повноважень подавати заяву про відмову від позову, колегія суддів не взяла до уваги, вказавши, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 , як керівник ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій», має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2022 року ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень, просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_2 подала на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивувала тим, що належними та допустимими доказами переходу права вимоги за кредитним договором можуть бути тільки первинна бухгалтерська документація, яка сформована банком станом на день відступлення права вимоги, договір про відступлення прав з усіма додатками, а також документ, що засвідчує оплату ціни, за якою право вимоги продається.
Однак, вважаючи себе новим кредитором, ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» не надало докази на підтвердження переходу до нього права вимоги щодо стягнення пені за Кредитним договором від первісного кредитора, а тому суд першої інстанції безпідставно прийняв заяву названого товариства про закриття провадження у справі.
Неправильно оцінивши переданий новому кредитору обсяг прав, суди незаконно наділили ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» правами позивача на стягнення неотриманих ним за договором відступлення права вимоги та непідтверджених грошових сум.
Також суди не врахували, що встановлені рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року обставини щодо розміру кредитної заборгованості мають доказуватися новим кредитором, оскільки останній не був учасником справи до постановлення ухвали суду про заміну сторони.
Договір поруки є припиненим, а тому право вимоги за таким договором не могло перейти до нового кредитора у 2020 році та, відповідно, не могла заявлятися вимога про закриття провадження у справі в частині стягнення з поручителя пені.
У матеріалах справи відсутня виписка по рахунку, яка б підтверджувала факт видачі кредиту в доларах США та наявність заборгованості, на яку претендує новий кредитор. Водночас наданий банком розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Загальновідомою є обставина про відкликання банківської ліцензії ПАТ «КБ «Надра» з 04 червня 2015 року та щодо початку процедури ліквідації банку. Таким чином після вказаної дати Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» була позбавлена можливості роздруковувати виписки по рахункам та засвідчувати їх підписом.
У процедурі ліквідації банку стягнення заборгованості, тим більше в іноземній валюті, унеможливлене через відсутність ліцензії, закриття рахунків, припинення банківської діяльності та повноважень ліквідатора на будь-яку діяльність.
Таким чином рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року незаконно стягнено неіснуючий борг у доларах США на підставі сфальсифікованих документів та припиненого договору поруки.
Вважає, що оскільки після проведення електронних торгів з продажу кредитного портфелю ПАТ «КБ «Надра» не передавало новому кредитору виписку по рахунку, а також первинну бухгалтерську документацію через її втрату та відсутність боргу на балансі, то вона має право на проведення реструктуризації кредиту.
За відсутності первинної бухгалтерської документації ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» не мало права стягувати пеню та, відповідно, подавати заяву про закриття провадження у справі в цій частині.
Водночас, незважаючи на викладене, ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» дійсно є новим кредитором за Кредитним договором, однак з невизначеним обсягом прав. Поряд із цим, за відсутності визначеного обсягу прав назване товариство не могло відмовитися від позову в частині вимог про стягнення пені.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Деснянського районного суду міста Києва.
25 жовтня 2023 року справа № 754/5735/13-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року, первісний позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 113 708,50 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про розірвання Кредитного договору відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат (том 3 а. с. 180-185, 212-213).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «Надра», подану Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення пені за Кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції (том 4 а. с. 49-51).
Під час нового розгляду справи 10 червня 2020 року ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» подало до суду першої інстанції заяву, в якій просило замінити ПАТ «КБ «Надра» на нього як правонаступника (том 5 а. с. 9).
Протокольною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24 червня 2020 року замінено позивача ПАТ «КБ «Надра» його правонаступником - ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» (том 5 а. с. 25-27).
05 листопада 2020 року ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» в особі директора Скринник Н. В. подало до суду першої інстанції заяву про відмову від частини позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за пенею у розмірі 11 502,73 доларів США (том 5 а. с. 49).
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 року задоволено заяву ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій», подану директором цього товаристваОСОБА_4 , про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення пені та закриття провадження в частині вказаних вимог. Провадження у справі за позовом ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в частині вимог про стягнення пені закрито (том 5 а. с. 76-77).
Апеляційний суд також встановив, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 , як керівник ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій», має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності (том 5 а. с. 122, 202).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 15 частини першої статті 353, пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Предметом оскарження у цій справі є ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 року, залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України, тобто у зв'язку з відмовою позивача від частини позовних вимог.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає, у тому числі, можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов'язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.
Згідно з частиною першою статті 42, частинами першою та другою статті 48 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Учасники справи є відповідальними за вчинення або невчинення ними процесуальних дій. Водночас роль суду зводиться до керування ходом судового процесу, роз'яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов'язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (пункти 1, 3, 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно з частиною третьою статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Подання заяви про відмову від позову є реалізацією позивачем його диспозитивних прав, передбачених нормами ЦПК України.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 761/33869/14-ц (провадження № 61-6950св20).
У справі, яка переглядається, ПАТ «КБ «Надра» у квітні 2013 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за Кредитним договором у розмірі 125 211,23 доларів США, що еквівалентно 1 813 000,34 грн, з яких: 96 954,49 доларів США - тіло кредиту; 12 168,72 доларів США - проценти; 11 502,73 доларів США - пеня; 4 585,29 доларів США - штраф за порушення умов договору.
Справа переглядалася судами неодноразово, зокрема, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «Надра», подану Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», було задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення пені за Кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У решті вказані судові рішення (в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості за тілом кредиту, процентами та штрафом у розмірі 113 708,50 доларів США та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про розірвання Кредитного договору) не оскаржувалися, а тому судом касаційної інстанції не переглядалися.
Під час нового розгляду справи ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» 10 червня 2020 року звернулося до суду першої інстанції із заявою про залучення товариства у справі як правонаступника ПАТ «КБ «Надра» (позивача за первісним позовом) на підставі договору про відступлення прав вимоги від 07 травня 2020 року № GL3N217046_ПВ215, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Білої І. В. та ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій».
У судовому засіданні 24 червня 2020 року протокольною ухвалою ПАТ «КБ «Надра» замінено на нового правонаступника - ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій».
У подальшому, 05 листопада 2020 року, від ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» в особі керівника Скринник Н. В. як правонаступника ПАТ «КБ «Надра» надійшла заява про відмову від позовних вимог щодо стягнення з відповідачів заборгованості за пенею у розмірі 11 502,73 доларів США та закриття провадження у справі на підставі частини першої статті 206 ЦПК України.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» про відмову від частини позовних вимог та закриття провадження у справі за первісним позовом, оскільки учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд на будь-якій стадії судового розгляду справи.
Доводи касаційної скарги про те, що належними та допустимими доказами переходу права вимоги за кредитним договором можуть бути тільки первинна бухгалтерська документація, яка сформована банком станом на день відступлення права вимоги, договір про відступлення прав з усіма додатками, а також документ, що засвідчує оплату ціни, за якою право вимоги продається, однак, вважаючи себе новим кредитором, ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» не надало докази на підтвердження переходу до нього права вимоги щодо стягнення пені за Кредитним договором від первісного кредитора, у зв'язку з чим суд першої інстанції безпідставно прийняв заяву названого товариства про закриття провадження у справі, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Таким чином, процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв'язку із вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за яким до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
В основі процесуального правонаступництва лежить правонаступництво в матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження у цивільній справі.
Матеріальне правонаступництво тісно пов'язане з процесуальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. Незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов'язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов'язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов'язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Суд будь-якої інстанції зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб'єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з'ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17, провадження № 14-37цс20 (пункти 29, 31)).
Як зазначалося вище, 10 червня 2020 року ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» звернулося до суду першої інстанції із заявою про залучення товариства у справі як правонаступника ПАТ «КБ «Надра».
На підтвердження підстав такого правонаступництва ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» долучило до заяви договір про відступлення прав вимоги від 07 травня 2020 року № GL3N217046_ПВ215, укладений між ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Білої І. В. та ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій», разом з Додатком № 1 до цього договору (том 5 а. с. 16-20).
Так, за умовами вказаного договору про відступлення прав вимоги сторони, керуючись статтями 6, 512, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону від 30 березня 2020 року № UA-EA-2020-03-06-000041-b, складеного ТОВ «Національна електронна біржа», уклали цей договір про наступне:
- в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту/овердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у Додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором (пункт 1);
- новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань за основними договорами, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають із розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового договору у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів (пункт 2);
- сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 12 761 326,42 грн. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 14 цього договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор (пункт 4);
- новий кредитор підтверджує, що в момент укладення цього договору отримав наявні у банку документи, що підтверджують права вимоги до боржників, а також реєстр прав вимог у електронному вигляді, що передаються банком новому кредитору за відповідним актом у день укладення цього договору (пункт 5).
У Додатку № 1 до вказаного договору міститься перелік правочинів, за якими відбулося відступлення права вимоги, зокрема: Кредитний договір, за яким боржником є ОСОБА_1 (заборгованість у валюті кредиту на 07 травня 2020 року у загальному розмірі 153 722,26 доларів США, що еквівалентно 4 140 094,02 грн); договір поруки б/н від 27 червня 2007 року (поручитель ОСОБА_2 ); договір іпотеки від 27 червня 2007 року (іпотекодавець ОСОБА_2 ) (том 5 а. с. 18-20, 42).
У матеріалах справи також міститься платіжне доручення від 21 квітня 2020 року № 69 про оплату ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» ціни договору про відступлення прав вимоги від 07 травня 2020 року № GL3N217046_ПВ215 (ціни продажу лоту згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-03-06-000041-b) у розмірі 12 821 660,00 грн (том 5 а. с. 120-121).
З огляду на зазначені обставини також спростовуються аргументи заявника про те, що ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» набуло статусу нового кредитора без визначеного обсягу прав і не могло набути процесуального статусу позивача у цій справі та користуватися диспозитивними правами позивача, передбаченими нормами ЦПК України, в тому числі відмовлятися від позову в частині солідарного стягнення з позичальника та поручителя пені за Кредитним договором.
Доводи касаційної скарги про те, що за відсутності первинної бухгалтерської документації ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» не мало права стягувати пеню, є неспроможними, оскільки під час вирішення питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України, тобто у зв'язку з відмовою позивача від частини позовних вимог, суди не розглядають спір по суті та, відповідно, не дають оцінки обґрунтованості позовних вимог, у тому числі обставинам існування самого зобов'язання (чинності) поруки та доведеності позивачем (кредитором) наявності у нього права на стягнення усіх складових кредитної заборгованості. Подання заяви про відмову від позову є реалізацією позивачем його диспозитивних прав, передбачених нормами ЦПК України.
Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для закриття провадження у справі за первісним позовом ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» у частині вимоги про стягнення заборгованості за пенею на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України, тобто у зв'язку з відмовою позивача від позову, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування судами норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Поряд із цим Верховний Суд не вдається до оцінки й аналізу інших доводів касаційної скарги, оскільки вони зводяться до викладення обставин справи та незгоди заявника із рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року, яке не є предметом касаційного перегляду.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити про таке.
Усуді першої інстанції у судовому засіданні, яке відбулося 07 липня 2021 року, тобто в день постановлення оскаржуваної ухвали, відповідачі за первісним позовом, у тому числі ОСОБА_2 , не заперечували проти задоволення заяви ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестиції» про відмову від позову в частині вимог про стягнення пені та закриття провадження у справі в цій частині.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium(заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документа чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 , висловила як прямо (у судовому засіданні), так і своєю поведінкою (оскільки не подала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції), що визнає право ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» на відмову від позовних вимог щодо стягнення заборгованості за пенею та закриття провадження у справі на підставі частини першої статті 206 ЦПК України, у зв'язку з чим подальше заперечення нею права названого товариства відмовитися від позову суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці заявника, а отже, є зловживанням своїм правом, яке спрямоване на завдання шкоди позивачу (новому кредитору).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко