26 березня 2024 року
м. Київ
справа № 464/143/22
провадження № 61-3519ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дмитренко Володимир Павлович, на постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права на частку у спільному майні,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила:
- встановити факт проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу з ОСОБА_4 у період з 29 листопада 2018 року до 20 січня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 , та у період
з 20 січня до 17 липня 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право на частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право на частку коштів, які знаходяться на банківському рахунку, відкритому в АТ «Кредобанк» на ім'я ОСОБА_4 ;
- визнати за ОСОБА_1 право на частку коштів, які знаходяться в індивідуальному банківському сейфі, наданому АТ «Кредобанк» у тимчасове платне користування ОСОБА_4 , на підставі договору № 9925.
Сихівський районний суд міста Львова рішенням від 17 травня 2023 року
(у складі судді Бойко О. М.) позов ОСОБА_1 задовольнив.
Встановив факт проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_4 у період з 29 листопада 2018 року до 17 липня 2021 року.
Визнав за ОСОБА_1 право на частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Визнав за ОСОБА_1 право на частку коштів, які знаходяться на банківському рахунку, відкритому в АТ «Кредобанк» на ім'я ОСОБА_4 , що становить 1 000 доларів США.
Визнав за ОСОБА_1 право на частку коштів, які знаходяться в індивідуальному банківському сейфі, наданому АТ «Кредобанк» у тимчасове платне користування ОСОБА_4 на підставі договору № 9925, що становить 100 доларів США.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Львівський апеляційний суд постановою від 13 лютого 2024 року (у складі колегії суддів Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.) рішення Сихівського районного суду міста Львова від 17 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права на частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 ; права на частку коштів, які знаходяться на банківському рахунку, відкритому в АТ «Кредобанк» на ім'я ОСОБА_4 , що становить
1 000 доларів США; права на частку коштів, які знаходяться в індивідуальному банківському сейфі, наданому АТ «Кредобанк» у тимчасове платне користування ОСОБА_4 на підставі договору № 9925, що становить 100 доларів США, скасував та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 17 травня 2023 року
в частині встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_4 змінив.
Встановив факт проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_4 у період з 20 січня до 17 липня 2021 року.
11 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Дмитренко В. П., через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду
від 13 лютого 2024 року, в якій заявниця просить скасувати постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України
(абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у даній справі є вимоги немайнового характеру про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу та майнового характеру про визнання права на частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 ; визнання права на частку коштів, які знаходяться на банківському рахунку, відкритому в АТ «Кредобанк»; визнання права на частку коштів, які знаходяться в індивідуальному банківському сейфі, наданому АТ «Кредобанк» у тимчасове платне користування на підставі договору № 9925.
З огляду на зміст судових рішень, відповідно до пункту 2.1. договору
купівлі-продажу вартість квартири
АДРЕСА_2 становить 723 000 грн ( частки дорівнює 361 500 грн).
Відповідно до розписки від 07 липня 2021 року, на банківський рахунок, який відкритий в АТ «Кредобанк» на ім'я ОСОБА_4 , були внесені кошти в розмірі 2 000 доларів США ( частка коштів дорівнює 1 000 доларів США).
Відповідно до акта про відкриття індивідуального сейфа від 23 вересня
2022 року № 411, отриманого ОСОБА_4 у тимчасове платне користування на підставі договору № 9925 у АТ «Кредобанк», виявлені грошові кошти у сумі 200 доларів США (частка коштів дорівнює
100 доларів США).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Позивач визначає ціну позову на момент звернення до суду із таким позовом, яка є незмінною, крім випадків збільшення позовних вимог та зміни предмета позову, для розрахунку судових витрат, зокрема під час звернення до судів апеляційної та касаційної інстанцій.
Ціна позову, яка визначається в іноземній валюті, розраховується у національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
З урахуванням позовної заяви ОСОБА_1 від 10 січня 2022 року та офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день подання позову (станом на 10 січня 2022 року
1 долар США дорівнював 27,4977 грн) 1 000 доларів США еквівалентно 27 497,70 грн та 100 доларів США еквівалентно 2 749,77 грн.
Отже, ціна позову майнового характеру у загальному розмірі становить 391 747,47 грн (361 500 грн + 27 497,70 грн + 2 749,77 грн), яка станом
на 01 січня 2024 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).
При цьому, заявниця у касаційній скарзі вказує, що ціна позову в цій справі становить 415 609,07 грн, яка також не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява
№ 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Тому, дана справа щодо вимог як майнового, так і немайнового характеру
не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності
та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої
статті 19 ЦПК України.
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивність цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дмитренко В. П., зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки при різних предметах та підставах позову, змісті позовних вимог і встановлених судами фактичних обставинах, апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування статей 60, 74 СК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що заявниця у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що наведені заявницею обставини є такими, що розгляд саме цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної правозастосовчої практики та зводяться до його незгоди з оцінкою зібраних судами у справі доказів та встановлених обставин із одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи судами.
Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дмитренко В. П., зазначає, що касаційна скарга має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки квартира АДРЕСА_2 , яка є предметом позову, була придбана
ОСОБА_4 під час проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу в орендованій квартирі АДРЕСА_1 у період з 29 листопада 2018 року до 20 січня
2021 року, не перебуваючи у іншому зареєстрованому шлюбі. У спірній квартирі, яка є єдиним місцем проживання заявниці, ОСОБА_1 зареєстрована з 30 грудня 2020 року.
Розглянувши наведені ОСОБА_1 обставини, що викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Посилання в касаційній скарзі на те, що спірна квартира є єдиним місцем проживання ОСОБА_1 , в якій вона зареєстрована, не вказує на наявність, що розгляд саме даної справи потрібен для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, оскільки предметом спору є встановлення факту проживання однією сім'єю і поділ майна подружжя та предметом спору не було захист порушених прав заявниці на житло або виселення.
Розглянувши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дмитренко В. П., колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі № 464/143/22, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
При цьому, посилання заявниці на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставами касаційного оскарження судового рішення, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод), та принципом остаточності судових
рішень - res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02,
від 20 травня 2010 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
Зазначення у постанові Львівського апеляційного суду від 13 лютого
2024 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявниці про зупинення виконання/дії постанови Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389,
394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дмитренко Володимир Павлович, на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 17 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 13 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права на частку у спільному майні.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк