20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 523/2001/19
провадження № 61-13522св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Державна фіскальна служба України, Головне управління Державної податкової служби в Одеській області, Державна податкова служба України, Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2022 року у складі судді Мурманової І. М., присяжних Кременюк Ю. Ю., Косовського А. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року у складі суддів Лозко Ю. П., Коновалової В. А., Назарової М. В.,
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутнім, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Державна фіскальна служба України
(далі - ДФС України), Головне управління Державної податкової служби в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області), Державна податкова служба України (далі - ДПС України), Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області).
Метою звернення з заявою про визнання особи безвісно відсутньою зазначено припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .
Заяву мотивовано тим, що 02 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримала лист від Пенсійного фонду України в м. Одесі від 10 січня 2019 року № 405/07,
в якому містилася інформація про виклик її батька ОСОБА_3 як фізичну особу-підприємця. До моменту отримання зазначеного листа заявниці не було відомо про наявність у її батька статусу підприємця та факт його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Шлюб між її батьками розірваний 05 грудня 1985 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом. Мати заявниці ОСОБА_4 померла
ІНФОРМАЦІЯ_2 , вихованням заявниці займалася її бабуся, яка була опікуном.
Про батька заявниці було відомо лише те, що він проживав у республіці білорусь, а його персональні дані взяті зі свідоцтва про право на спадщину від 21 червня 2012 року, що зареєстровано в реєстрі № 6-723, листа Пенсійного фонду України та актуальної інформації з ЄДРПОУ.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 21 червня
2012 року місцем проживання ОСОБА_3 зазначено адресу: республіка білорусь, АДРЕСА_2 . Останню інформацію про батька заявниця отримувала від нотаріуса, яка зазначала, що ОСОБА_3 відправив телеграму з республіки білорусь із метою вступу в права спадкування за заповітом, оригінал телеграми не бачила, ці події були у 2010 році.
За допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень заявниці стало відомо про те, що у 2010 році ДПІ Приморського району м. Одеси зверталася до Господарського суду Одеської області із заявою про визнання відсутнього боржника ФОП ОСОБА_3 банкрутом. Однак ухвалою Господарського суду Одеської області від 01 березня 2010 року позовну заяву повернуто, оскільки суд зазначив, що факт відсутності фізичної особи-підприємця має бути доведений у загальному порядку, передбаченому цивільним законодавством.
Посилаючись на вказані вище обставини, заявниця просила задовольнити її вимоги та визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутнім.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання:
АДРЕСА_1 , безвісно відсутнім.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за місцем останньої реєстрації ОСОБА_3 не проживає, з 2004 року знятий із реєстраційного обліку, за адресою місця проживання, вказаною ним особисто в заяві в іншому судовому провадженні в 2012 році (с. Дачне Біляївського району Одеської області), ОСОБА_3 також не проживає. За даними ДМС України ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_3 зареєстрованим або знятим із реєстрації в Одеській області не значиться, посвідкою на постійне/тимчасове проживання не документувався.
На обліку в органах Пенсійного фонду України станом на 2021 рік не перебуває, останні звітні періоди ОСОБА_3 у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування датовані 2007 та 2008 роками. Також ОСОБА_3 державний кордон України не перетинав, до адміністративної, кримінальної відповідальності не притягувався та у розшуку не перебуває.
З огляду на досліджені докази у їх сукупності суд першої інстанції вважав наявними правові підстави для визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім у розумінні вимог статті 306 ЦПК України.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року апеляційну скаргу ГУ ДПС в Одеській області залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2022 року змінено, виключивши з мотивувальної частини встановлені судом обставини щодо заборгованості ОСОБА_3 перед ГУ ДПС в Одеській області в розмірі 29 293,44 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що сукупність фактичних обставин справи свідчить про правильність висновків суду першої інстанції та про наявність правових підстав для визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім.
Разом із тим суд першої інстанції, вирішуючи питання про оголошення ОСОБА_5 безвісно відсутнім, встановив обставини, що не входять до предмета її розгляду та не стосуються предмета доказування у справі, зокрема судом першої інстанції встановлені обставини щодо наявності заборгованості ОСОБА_3 перед стягувачем. Документи, надані на підтвердження указаних обставин у межах розгляду цієї справи, є недопустимими доказами, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування, а тому суд не мав брати до уваги ці відомості та, як наслідок, посилатися на них у судовому рішенні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ГУ ДПС в Одеській області на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 21 серпня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Касаційну скаргу з урахуванням уточненої редакції мотивовано тим, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17, від 30 березня
2022 року у справі № 295/4293/21, від 06 листопада 2019 року у справі
№ 226/3053/18 та від 29 серпня 2019 року у справі № 225/2576/17.
У вказаних справах викладено висновок, зокрема, про те, що крім іншого, судам слід з'ясувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто, чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення від юридичної відповідальності.
Судами повно та всебічно не досліджено матеріали справи та не враховано відсутність вжитих заходів для розшуку особи та встановлення її місця перебування.
У касаційній скарзі ГУ ДПС в Одеській області наголошує, що встановлення факту ОСОБА_3 безвісно відсутнім може спричинити значний вплив на діяльність податкового органу щодо справляння податків та стягнення податкової заборгованості.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ГУ ДПС в Одеській області, у якому, посилаючись на безпідставність доводів скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
При цьому ОСОБА_1 вказує на інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої станом на 23 листопада 2023 року припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_3 у зв'язку зі смертю.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Суворовського районного суду м. Одеси.
У січні 2024 року справу № 523/2001/19 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Батьками заявниці ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 8).
Шлюб між батьками заявниці розірвано 05 грудня 1989 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 10).
Мати заявниці ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (т. 1, а. с. 9).
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_6 , які були бабусями заявниці (т. 1, а. с. 11, 12).
Суди встановили, що родичів, які б могли підтвердити або спростувати обставини щодо місця перебування, проживання, знаходження ОСОБА_3 , немає, оскільки останні, а саме ті, про яких відомо заявниці, станом на час розгляду справи померли.
Мати ОСОБА_3 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , а його батько ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулася ОСОБА_9 , яка прийняла спадщину за заповітом.
З копії спадкової справи, заведеної до майна померлої ОСОБА_7 , судом встановлено, що з заявами про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_7 звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Згідно з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 остання направлена до нотаріальної контори з республіки білорусь, АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 52-57).
З матеріалів спадкової справи також встановлено, що спадкодавець на випадок свої смерті склала заповіт, згідно з яким все своє майно заповіла ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідно до копій свідоцтв про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали спадщину у вигляді 1/3 частки квартири
АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 67).
У справі № 2/1522/11906/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення від спадщини встановлено, що в судовому засіданні, яке відбулося 16 лютого 2012 року, відповідач ОСОБА_3 брав особисту участь та відповідно до журналу судового засідання надавав відповіді на питання. Крім іншого, в матеріалах справи міститься заява за підписом ОСОБА_3
від 12 січня 2012 року, у якій він визнав позовні вимоги та повідомив суду адресу місця свого проживання, де зазначив, що проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Згідно
з розпискою копію рішення суду отримав 16 лютого 2012 року за вказаною адресою.
У порядку судового доручення суд Октябрського району м. Гродно республіки білорусь повідомив, що судову повістку та додані матеріали ОСОБА_3 вручити не вдалося. До судового доручення надані листи-відповіді відділу внутрішніх справ адміністрації Октябрського району м. Гродно відділення по громадянству та міграції, відповідно до яких ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09 грудня 1987 року до 20 лютого 2004 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Із 20 лютого 2004 року знятий з реєстраційного обліку в м. Мінськ. За даними відділу внутрішніх справ адміністрації Октябрського району м. Гродно
ОСОБА_3 у розшуку не значиться, до кримінальної відповідальності на території республіки білорусь не притягувався, мобільні телефони на його ім'я не зареєстровані. За даними Головного УВС Мінського міського виконавчого комітету реєстрація місця проживання на території Центрального району
м. Мінська не значиться. Востаннє ОСОБА_3 був документований паспортом серії НОМЕР_7 , виданим 01 вересня 2001 року Октябрським РОВД м. Гродно (т. 1, а. с. 116-119).
Також установлено, що ОСОБА_3 на обліку в органах Пенсійного фонду України станом на 2021 рік не перебуває, останні звітні періоди ОСОБА_3 у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування датовані 2007 та 2008 роками (т. 2,
а. с. 131-133).
ОСОБА_3 із 21 лютого 2005 року зареєстрований як ФОП за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 . (т. 1, а. с. 7).
За даними ДМС України ГУ ДМС України в Одеській області
ОСОБА_3 , 1958 року народження, зареєстрованим або знятим із реєстрації в Одеській області не значиться.
За даними відділу ДРАЦС у місті Одесі Південного міжрегіонального УМЮ
(м. Одеса) станом на 21 травня 2020 року актові записи про державну реєстрацію зміни імені, смерті стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні (т. 1, а. с. 204).
Державною Прикордонною службою України Головного центру обробки спеціальної інформації відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування в межах Донецької та Луганської області та тимчасово окупованих території України громадянином республіки білорусь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявлено (т. 2, а. с. 43).
Громадянин ОСОБА_3 посвідкою на постійне/тимчасове проживання не документувався, згідно з обліками ГУ ДМС України в Одеській області не значиться (т. 1, а. с. 203).
Згідно з повідомленням Управлінням інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Одеській області за обліками УІАП ГУНП в Одеській області та ДІ МВС України станом на 25 травня
2020 року ОСОБА_3 до кримінальної, адміністративної відповідальності не притягувався та у розшуку не перебуває (т. 1, а. с. 207).
Останнє відоме місце проживання (згідно з особистою заявою ОСОБА_3 від 12 січня 2012 року, поданою у справі № 2/1522/11906/11) - Одеська область, Біляївський район, с. Дачне, однак відомостей про проживання за вказаним місцем відповідно до листа Дачненської сілької ради від 19 липня 2021 року № 02-25/827 немає (т. 2, а. с. 107).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість зміни в судовому порядку правового статусу фізичної особи шляхом визнання її безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, що визначено пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України. Необхідність у зміні правового статусу фізичної особи виникає у зв'язку з тим, що невизначеність правового становища особи, яка тривалий час відсутня у місці свого постійного проживання, створює певні перешкоди щодо реалізації суб'єктивних прав фізичними та юридичними особами, які перебувають із нею в певних правовідносинах.
Згідно з положеннями статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме (частина перша статті 307 ЦПК України).
Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою (частина перша статті 308 ЦПК України).
У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або іншою заінтересованою особою у порядку статті 309 ЦПК України.
Відповідно до статті 43 ЦК України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.
Законодавець пов'язує визнання особи безвісно відсутньою зі встановленням відповідного юридичного складу, тобто сукупністю взаємопов'язаних юридичних фактів, що становлять предмет доказування.
Такою сукупністю юридичних фактів, тобто юридичним складом, є:
1) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; 2) відсутність відомостей про дійсне перебування особи
і неможливість отримати такі відомості; 3) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи або
з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України;
4) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування).
При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 760/3112/16-ц, від 29 серпня 2019 року
у справі № 225/2576/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 225/882/17, від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17.
Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.
Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена у статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до принципу диспозитивності обов'язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання її батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутнім.
Судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 за останнім відомим місцем реєстрації не проживає та з 20 лютого 2004 року знятий із реєстраційного обліку.
Також суди установили, що останнє відоме місце проживання (згідно
з особистою заявою ОСОБА_3 ) - Одеська область, Біляївський район,
с. Дачне, однак відомостей про проживання за вказаним місцем відповідно до листа Дачненської сілької ради від 19 липня 2021 року № 02-25/827 немає. Крім того, згідно з реєстраційною карткою ФОП ОСОБА_3 місцем знаходження фізичної особи-підприємця зазначено адресу:
АДРЕСА_1 , проте за вказаним місцем знаходження ОСОБА_3 також відсутній.
Повно та всебічно дослідивши докази у їх сукупності, з підстав, передбачених вказаними нормами права, встановивши, що стосовно ОСОБА_3 протягом більше як один рік відсутні відомості в місці його постійного проживання, відсутні відомості щодо місця його перебування, за місцем реєстрації знятий із реєстраційного обліку, пенсійні виплати не отримує, встановити коло знайомих та родичів виявилося не можливим, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутнім.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17, від 30 березня 2022 року у справі № 295/4293/21, від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18 та від 29 серпня 2019 року у справі № 225/2576/17, колегія суддів відхиляє за їх безпідставністю з огляду на таке.
У справах № 295/4293/21 (постанова Верховного Суду від 30 березня
2022 року), № 226/3053/18 (постанова Верховного Суду від 06 листопада
2019 року) предметом спору було оголошення особи померлою, що свідчить про різне нормативно-правове регулювання правовідносин зі справою, що переглядається.
У справі № 225/2576/17 судами встановлено, що відносно особи, стосовно якої порушувалося питання про визнання безвісно відсутньою, правоохоронним органом було заведено оперативно-розшукову справу та у провадженні поліції перебувало кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 260 КК України. У межах цієї справи Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви з підстав її недоведеності.
Також у справі № 225/1297/17 установлено, що особа, стосовно якої ініційовано питання про визнання безвісно відсутньою, перебуває
у розшуку як злочинець, який скоїв тяжкий злочин, передбачений частиною п'ятою статті 260 КК України, та переховується від органів досудового розслідування. Вказана обставина не виключає його відсутність у місці постійного проживання у зв'язку з переховуванням та унеможливлює встановлення юридичного складу, який необхідний для визнання особи безвісно відсутньою. З урахуванням зазначених обставин судами відмовлено в задоволенні заяви про визнання особи безвісно відсутньою.
Реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України щодо застосування висновків Верховного Суду, викладених у спірних правовідносинах, полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.
Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження
№ 14-166цс20)).
Загальний підхід, який підлягає використанню через методологію застосування класичного прецеденту (релевантності), вимагає застосування практики Верховного Суду через схожість фактів або юридичних висновків, і «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих підставах.
Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду на предмет їх подібності, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав вважати, що судами не враховано висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини.
Доводи касаційної скарги про те, що судами повно та всебічно не досліджено матеріали справи та не враховано відсутність вжитих заходів для розшуку особи та встановлення її місця перебування, не відповідають дійсності
та спростовуються матеріалами справи, оскільки з метою встановлення місця перебування ОСОБА_3 . ухвалою Одеського апеляційного суду
від 15 грудня 2020 року було витребувано з Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Приморського районного у м. Одесі відділу ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області інформацію щодо наявності актового запису про смерть, витребувано з Державної Прикордонної служби України Головного центру обробки спеціальної інформації відомості щодо перетину кордону, витребувано з Головного управління ДМС України в Одеській області інформацію щодо отримання посвідки, та в подальшому досліджено надані відповіді уповноважених органів. Судом першої інстанції було направлено запит до Дачненської сільської ради щодо проживання на території ради ОСОБА_3 , досліджено документи судового доручення щодо реєстрації та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 , надіслано відповідні запити до уповноважених органів, у тому числі до Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації, відділу документального та інформативного забезпечення Одеської міської ради Управління державної реєстрації та Головного управління Національної поліції в Одеській області. Вказані дії судів у їх сукупності свідчать про достатність вжитих заходів для встановлення місця перебування особи.
Крім того, зазначені доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами та обґрунтовано спростовані. Разом із тим Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Аргументи касаційної скарги ГУ ДПС в Одеській області про те, що встановлення факту ОСОБА_3 безвісно відсутнім може спричинити значний вплив на діяльність податкового органу щодо справляння податків та стягнення податкової заборгованості, правового значення не мають та на результат розгляду заяви по суті не впливають, оскільки за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23 листопада 2023 року заявником припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_3 у зв'язку зі смертю. Факт смерті ОСОБА_3 підтверджено також інформацією, наданою відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідно до якої виявлено актовий запис про смерть від 13 листопада 2023 року № 10907 ОСОБА_3 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_7 . Смерть зареєстрована на підставі Остаточного лікарського свідоцтва про смерть від 13 листопада 2023 року № 310, виданого Центральним міжнародним відділенням № 2 «Одеське бюро судово-медичної експертизи» Управління охорони здоров'я та медицини катастроф.
З огляду на те, що на момент вирішення судами питання про задоволення заяви про визнання особи безвісно відсутньою вжиті заходи, спрямовані на встановлення місця перебування ОСОБА_3 , були безрезультатними, рішення судів ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для їх скасування.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,
а скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права, переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України з урахуванням екстраординарного характеру касаційного перегляду знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Одеській областізалишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2022 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк