26 березня 2024 року
м. Київ
справа № 593/1158/21
провадження № 61-14074св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Ростислав Богданович, на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області, у складі судді Данилів О. М., від 17 квітня
2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії судді: Костів О. З., Храпак Н. М., Хома М. В., від 08 серпня 2023 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради
(далі - КНП «БОДГС» ТОР) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що вона працювала на посаді молодшої медичної сестри (санітарка палатна) в КНП «БОДГС» ТОР.
3. Наказом відповідача № 86-к від 19 грудня 2019 року її звільнено з роботи 28 грудня 2019 року у зв'язку з ліквідацією підприємства.
4. Із наказом про звільнення вона не погоджується, вважає його незаконним та таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення слугувало рішення Тернопільської обласної ради № 1430
від 17 вересня 2019 року «Про ліквідацію окремих закладів охорони
здоров'я - об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20.
5. З моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів для поновлення її на роботі.
6. Крім того, відповідач не взаємодіяв із громадськістю і трудовим колективом закладу при вирішенні питання про ліквідацію медичного закладу. Працівники закладу, в тому числі і вона, не були персонально повідомлені про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Відповідачем не було проведено консультацій з первинною профспілковою організацією КНП «БОДГС» ТОР щодо запобігань звільненню працівників.
7. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним і скасувати наказ КНП «БОДГС» ТОР «Про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією підприємства» № 86-к
від 19 грудня 2019 року в частині її звільнення з роботи з 28 грудня 2019 року у зв'язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
- поновити їїна роботі на посаді молодшої медичної сестри (санітарка палатна) КПН «БОДГС» ТОР;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 184 грн.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
8. Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області
від 17 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
9. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки у судовому порядку в справі
№ 500/320/20 було визнано незаконною ліквідацію підприємства, проте позивачкою без поважних причин пропущений встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Молень Р. Б. просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11. 25 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Молень Р. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 квітня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у справі № 593/1158/21.
12. Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у жовтні 2023 року надійшли до Верховного Суду в електронній формі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, від 22 березня
2017 року у справі № 6-3063цс16 (пункт 1 частини другої статті 389
ЦПК України).
14. Вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП України та частини третьої статті 267 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а крім того вказує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 06 квітня 2016 року справа № 6-409цс16, від 05 липня
2017 року у справі № 758/9773/15-ц, та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18,
від 26 жовтня 2022 року у справі № 5023/2756/11, від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц,
від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22 (пункт 2 частини другої
статті 389 ЦПК України).
15. Звертає увагу, що відповідачем не було подано заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності. При цьому наголошує, що заяви, подані ОСОБА_2 у цій справі, які стосуються предмету спору та строку позовної давності, не можуть бути взяті до уваги та враховані судами, оскільки їх підписано неуповноваженим представником. Оспорюваним наказом про звільнення працівників КНП «БОДГС» ТОР згідно зі списком (додаток)
28 грудня 2019 року у зв'язку з ліквідацією підприємства звільнено, в тому числі й ОСОБА_2 , а повноваження її, як голови ліквідаційної комісії, що визначені рішенням Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року
№ 1430, скасовані постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20, яка набрала законної сили.
16. Стверджує, що суди попередніх інстанцій безпідставно врахували
пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада
1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки постанова Пленуму не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах.
У зв'язку з цим заявник вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки норми КЗпП України не містять положення про застосування строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233
КЗпП України, незалежно від заяви сторін. При цьому позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі.
17. Вказує, що самостійне застосування судами наслідків пропуску позовної давності, за умови неподання повноважним представником відповідача заяви про їх застосування, суперечить висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі
№ 6-3063цс16, від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, які судами не були враховані.
18. Зауважує, що позивачка не мала можливості звернутися до суду із розглядуваним позовом у визначений законом місячний строк, оскільки її було введено в оману щодо подальшої можливості продовжити працювати після проведення реорганізації КНП «БОДГС» ТОР. Крім того, на той час такий позов був би завідомо безпідставним, оскільки рішення обласної ради, на виконання якого ліквідовано юридично особу відповідача, було чинним.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Обставини справи, встановлені судами
19. ОСОБА_1 з 16 травня 1989 року працювала в Бережанському дитячому пульмонологічному санаторії.
20. У березні 2013 року Бережанський дитячий пульмонологічний санаторій перейменовано на КУТОР «Бережанський обласний комунальний дитячий гастроентерологічний санаторій», а в червні 2017 року - на Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій.
21. Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача ОСОБА_2 «Про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року
ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства (відповідача), з посади молодшої медичної сестри (санітарка палатна).
22. 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 ознайомлена із вказаним наказом.
23. Підставою для прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради
№ 1430 від 17 вересня 2019 року «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров'я - об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», з якого слідує, що юридичну особу - КНП «БОДГС» ТОР припинено шляхом ліквідації.
24. Згідно повідомлення, надісланого голові профспілки КНП «БОДГС» ТОР № 164 від 23 вересня 2018 року, адміністрація підприємства повідомила, що вирішено припинити юридичну особу - КНП «БОДГС» ТОР і у зв'язку з цим планується вивільнення працівників.
25. Із повідомлення КНП «БОДГС» ТОР від 26 вересня 2019 року за №-56 вбачається, що ОСОБА_1 письмово попереджена генеральним директором (головним лікарем) головою ліквідаційної комісії відповідача ОСОБА_2 про те, що у зв'язку із припиненням юридичної особи КНП «БОДГС» ТОР шляхом ліквідації, позивачка підлягає звільненню із займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
26. Вказане повідомлення ОСОБА_1 отримала 16 жовтня 2019 року.
27. 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнена із роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
28. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду
від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров'я об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю».
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
29. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
30. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
31. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
32. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
33. Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
34. За змістом пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
35. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
36. Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
37. У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі
№ 758/9773/15-ц вказано, що: «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк… якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку».
38. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
39. Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (див. постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі
№ 243/9604/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18).
40. У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі
№ 263/6538/18 зазначено, що «у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233
КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».
41. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
42. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам, встановивши фактичні обставини справи, дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивачки є незаконним. Разом із тим, останньою не доведено наявності обставин, які б об'єктивно перешкоджали їй, як звільненому працівнику, в реалізації свого права на оскарження рішення роботодавця про звільнення у визначений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з відповідним позовом.
43. За таких обставин суди попередніх інстанцій, врахувавши, що
ОСОБА_1 було звільнено з роботи 28 грудня 2019 року, а із розглядуваним позовом вона звернулась до суду у вересні 2021 року, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову у зв'язку з пропуском установленого
статтею 233 КЗпП України строку.
44. Підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин судами не встановлено.
45. Також правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказана вимога є похідною від вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі, у задоволенні якої обґрунтовано відмовлено.
46. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у подібних справах, викладеними у постановах від 08 вересня 2023 року у справі
№ 593/1156/21, від 18 грудня 2023 року у справі № 593/1171/21, від 21 грудня 2023 року у справі № 593/1166/21, від 22 грудня 2023 року у справі
№ 593/1167/21, від 20 березня 2024 року у справі № 593/321/20.
47. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
48. Тобто, положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
49. У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 5023/2756/11 Верховний Суд звертав увагу, що «…позивачка звернулась до суду в порядку норм КЗпП України і строки передбачені статтею 233 КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює ЦК України і застосовується судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони…».
50. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267
ЦК України) (див., зокрема: постанови Верховного суду: від 02 грудня
2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі
№ 204/1724/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц,
від 16 листопада 2022 року у справі № 240/19150/20, від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22).
51. Судова практика щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та сформованою, а колегією суддів не встановлено підстав для відступлення від вищенаведених висновків Верховного Суду/Верховного Суду України.
52. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що встановлений законом строк звернення до суду позивачкою пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.
53. Доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими й відхиляються Верховним Судом.
54. Посилання заявниці у касаційній скарзі на те, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15,
від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, є безпідставними, оскільки ці висновки стосуються підстав та порядку застосування судами позовної давності (стаття 267 ЦК України), а отже не є релевантними до цієї справи.
55. Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.
56. Твердження заявниці про відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є помилковими, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин, а Верховним Судом в аналогічних справах (див. пункт 46 цієї постанови) вже неодноразово викладались висновки щодо застосування норм права.
57. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам щодо неможливості діяти всупереч своїй попередній поведінці, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі
№ 338/180/17, на які заявник посилається в касаційній скарзі.
58. Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливаютьта за своїм змістом переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400
ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
59. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
60. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
61. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
62. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до
частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Ростислав Богданович, залишити без задоволення.
2. Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області
від 17 квітня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 08 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. В. Білоконь О. М. Осіян