20 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/12395/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
позивача - не з'явився
відповідача - Опалюк С.В. (адвокат)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 (у складі колегії суддів: Євсіков О.О. (головуючий), Корсак В.А., Алданова С.О.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 (суддя Баранов Д.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант- 13"
до Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник"
про зобов'язання вчинити дії,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 15.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" (далі - ТОВ "Діамант-13", Позивач, Скаржник, Орендар) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник" (далі - ПрАТ "Супутник", Відповідач, Орендодавець) про зобов'язання вчинити певні дії, а саме надати доступ до приміщень по вулиці Межигірській, 82А у місті Київ, корпус № 3.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після припинення між сторонами орендних відносин внаслідок розірвання договору оренди вказаних приміщень ТОВ "Діамант-13" не має доступу до свого майна, яке, за його твердженням, у цих приміщеннях залишилося.
1.3. Позивач вважає дії Відповідача, що виражаються у недопуску до спірних приміщень та притриманні його майна, неправомірними.
2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023, у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що Позивач просить зобов'язати Відповідача надати доступ до приміщень, які йому не належать, водночас не довівши наявності у вказаних приміщеннях свого майна.
2.3. Також суди зазначили про наявність у Відповідача передбаченого договором оренди та Цивільним кодексом України права притримати належне Позивачеві майно до виконання ним своїх зобов'язань за договором, оскільки останній заборгував орендну плату за час дії договору оренди.
2.4. Не погодившись з такими судовими рішеннями, ТОВ "Діамант-13" скористалося правом на їх касаційне оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито ухвалою від 15.02.2024 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У касаційній скарзі Позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
3.3. Касаційна скарга обґрунтована неврахуванням постанови Верховного Суду у справі № 914/2668/17 у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування передбаченого статтею 595 Цивільного кодексу України обов'язку Відповідача у разі притримання майна Позивача негайно повідомити про це останнього як боржника
3.4. Скаржник також посилається на необґрунтованість відхилення апеляційним судом його клопотання про долучення до справи доказів, зокрема постанови про опис та арешт його майна як боржника, опису документів та Акту недопуску представників Позивача до раніше орендованих приміщень.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Супутник" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При цьому заперечує наявність будь-якого майна Скаржника у своїх приміщеннях та наполягає на тому, що суди лише констатували право притримати майно боржника з огляду на наявність заборгованості по орендній платі, проте фактично таке притримання Відповідачем не здійснювалося.
3.6. Також відзив Відповідача містить клопотання (з обґрунтуванням та доданими доказами) про стягнення з Скаржника витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 12 500 грн (10 000 грн за підготовку відзива та 2500 грн за участь у судовому засіданні).
3.7. До Суду надійшли заперечення Скаржника проти стягнення таких витрат з огляду на їх безпідставність.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 16.01.2017 ПрАТ "Супутник" та ТОВ "Діамант-13" уклали договір оренди № 701 (далі - Договір оренди), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування без права передання в суборенду та без права викупу приміщення за адресою: м. Київ, 04080, вул. Межигірська, 82А, корпус №3, загальною площею 777 кв.м під офіс/виробництво та 91 кв.м під склад, поверхи 2 та 3 і підвальне приміщення (далі - орендовані Приміщення).
4.2. Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (01.02.2017) і діє до 01.01.2020. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від відповідальності за його порушення, яке відбувається під час дії договору (пункт 4 Договору оренди).
4.3. Сторони узгодили, що орендну плату Орендар сплачує незалежно від наслідків його господарської діяльності в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 05 числа поточного місяця в розмірі відповідно до додатків №№ 1, 2 до договору з нарахуванням ПДВ у визначеному чинним законодавством України порядку.
4.4. При укладенні Договору оренди сторони також погодили, що якщо Орендар при розірванні договору оренди не повністю розрахувався з Орендодавцем, останній має право притримати його майно як засіб забезпечення (частина друга статті 594 Цивільного кодексу України), а також має право реалізувати утримане майно (статті 591, 597 Цивільного кодексу України) (пункт 6.12. Договору оренди).
4.5. За умовами Договору після закінчення строку оренди Орендар зобов'язаний передати Орендодавцю орендовані Приміщення упродовж 10 днів з моменту закінчення строку оренди за актом передачі. У разі невиконання Орендарем своїх зобов'язань за договором Орендодавець вправі стягнути завдані йому збитки за рахунок майна та коштів Орендаря.
4.6. 01.08.2017, 01.03.2018 та 29.10.2018 сторони підписали додаткові угоди до Договору оренди, а саме в частині зміни загальної площі орендованого Приміщення.
4.7. У подальшому у грудні 2019 року сторони договору дійшли взаємної згоди продовжити строк його дії з 01.01.2020 по 01.01.2022.
4.8. Додатковою угодою №1 від 01.01.2022 до Договору оренди сторони внесли зміни до розрахунків платежів оренди та комунальних послуг, чим виявили взаємний намір про продовження орендних відносин.
4.9. Орендну плату та комунальні послуги за січень-лютий 2022 року Орендарем було сплачено, а починаючи з березня 2022 року останній припинив внесення платежів за договором та допустив утворення заборгованості у сумі, за розрахунками Орендодавця, 478 461,01 грн.
4.10. 26.09.2022 ПрАТ "Супутник" направило на адресу ТОВ "Діамант-13" вимогу №02-09/22 про розірвання Договору оренди в односторонньому порядку з 22.10.2022 у зв'язку із невиконанням обов'язку щодо внесення орендної плати. У вказаній вимозі Орендодавець також вимагав не пізніше 21.10.2022 забезпечити присутність представників Орендаря для підписання акта передачі орендованого Приміщення, а також не пізніше 20.10.2022 сплатити заборгованість з орендної плати та штрафні санкції.
4.11. За таких обставин суди встановили, що Договір оренди між сторонами є розірваним з 22.10.2022.
4.12. Водночас Позивач неодноразово звертався до ПрАТ "Супутник" щодо надання доступу до раніше орендованих ним приміщень та до своїх основних засобів, техніки, обладнання, документів, так як Відповідач з лютого 2022 року такого доступу не надає. Про вказане ТОВ "Діамант-13" складало відповідні акти, а також зверталося з листом про усунення перешкод у доступі до свого майна.
4.13. Натомість ПрАТ "Супутник" зазначає, що у зв'язку з розірванням Договору оренди з 22.10.2022 у нього відсутні будь-які зобов'язання надавати колишньому Орендарю доступ до власних приміщень.
4.14. Заборгованість по орендній платі та штрафні санкції за порушення строків її внесення ПрАТ "Супутник" довело та стягнуло з ТОВ "Діамант-13" у судовому порядку (рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2023, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 у справі № 910/10253/22). При цьому суди виходили із встановлених обставин прострочення сплати орендних платежів за період з березня по вересень 2022 року.
4.15. Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що ТОВ "Діамант-13" не довело факту порушення його майнових прав, безпідставного притримання та утримання колишнім Орендодавцем будь-якого належного йому майна, у зв'язку з чим у позові відмовили.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
5.3. Стаття 317 вказаного кодексу визначає права володіння, користування та розпоряджання власника своїм майном. При цьому власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 319 Цивільного кодексу України).
5.4. Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
5.5. Договір найму (оренди) - це домовленість двох сторін, за якою наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (статті 759, 761 Цивільного кодексу України).
5.6. Згідно з статтею 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
5.7. Суть поновлення договору оренди полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Застосування принципу «мовчазної згоди» при поновленні договору оренди фактично означає, що таке поновлення пов'язується не з волевиявленням сторін договору, а з сукупністю юридичних фактів, наведених у відповідних положеннях законодавства. У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди після закінчення строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України.
5.8. Правове регулювання процедури продовження орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України, спрямоване на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Подібні правові позиції викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №921/163/19.
5.9. Статті 610 та 611 Цивільного кодексу України визначають поняття порушення зобов'язання та окреслюють правові наслідки таких порушень. Так порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
5.10. У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (стаття 615 Цивільного кодексу України).
5.11. На підставі вказаних норм законодавства Договір оренди був розірваний Орендодавцем у односторонньому порядку з огляду на порушення Орендарем договірних зобов'язань.
5.12. Скаржник у своїй касаційній скарзі не заперечує висновків судів попередніх інстанцій, що хоча за згодою сторін дію договору було продовжено до 01.01.2022, однак з огляду на характер відносин між сторонами, продовження користування майном, він був продовжений в силу приписів статті 764 Цивільного кодексу України та розірваний лише з 22.10.2022.
5.13. Зважаючи на викладене, оскільки судами встановлено, що спірні приміщення Позивачу не належать, жодних майнових прав на них він не має, то вони дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог.
5.14. При цьому Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу неврахуванням постанови Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 914/2668/17 щодо регулювання подібних правовідносин, а саме щодо зобов'язання Відповідача у разі притримання майна Позивача негайно повідомити про це останнього як боржника.
5.15. Як вбачається зі змісту судових рішень та підтверджується наявними у справі доказами, суди першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми законодавства та на положення Договору оренди зазначили про наявність у Відповідача права притримати майно Позивача (боржника) до виконання останнім своїх зобов'язань за Договором оренди.
5.16. Водночас суди також встановили, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили, що Відповідач таким правом скористався. Зокрема, Позивач не довів, що у орендованих Приміщеннях знаходиться належне йому майно, адже як при зверненні з позовом, так і під час розгляду справи суду у встановленому процесуальним законом порядку не надано переліку такого майна та/або правовстановлюючих документів на нього. При цьому Відповідач заперечував, у тому числі і під час касаційного розгляду справи, як факт притримання майна, так і взагалі перебування будь-якого майна Позивача у його приміщеннях.
5.17. З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними та відхиляє посилання Скаржника на неврахування висновку Верховного Суду у справі щодо застосування статті 595 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
5.18. Щодо підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України Суд звертає увагу на наступне.
5.19. За змістом частин другої та третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
5.20. Норми частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи". Тобто у разі подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
5.21. Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Водночас допущення такої можливості судом апеляційної інстанції мало б наслідком порушення вище наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
5.22. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
5.23. Частинами першою та другою статті 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. При цьому позивачем докази повинні бути подані разом з позовною заявою. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
5.24. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
5.25. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних принципів господарського судочинства визначає змагальність сторін. Згідно вимог частин першої, другої, четвертої статті 13 цього ж кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
5.26. Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" (заява №3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
5.27. За таких обставин судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено Позивачу у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів.
5.28. З огляду на зазначене, оскільки визначені Скаржником доводи та підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження, то оспорювані судові рішення скасуванню не підлягають.
5.29. У відзиві на касаційну скаргу у даній справі (першому процесуальному документі Відповідача до суду касаційної інстанції) ПрАТ "Супутник" на виконання частини першої статті 124 Господарського процесуального кодексу України повідомило, що сума судових витрат, які товариство понесе у зв'язку з розглядом касаційної скарги, становить 12500 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу та підтверджуються доданими документами (ордер та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про правове обслуговування від 01.12.2023, додаткова угода від 11.01.2024, акт здачі-приймання від 11.01.2024, платіжна інструкція від 11.01.2024 про оплату за правове обслуговування).
5.30. У прохальній частині відзива Відповідач просить стягнути витрати на правничу допомогу у вказаному розмірі з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант- 13". Відповідне клопотання заявлено представником Відповідача і безпосередньо у судовому засіданні.
Скаржник надіслав Суду заперечення проти задоволення вказаного клопотання Відповідача в повному обсязі з огляду на його безпідставність.
5.31. Перевіривши вказані доводи Суд приходить до наступних висновків.
5.32. Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
5.33. За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
5.34. Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
5.35. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
5.36. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
5.37. Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
5.38. У разі недотримання вимог цієї норми суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
5.39. У розумінні положень вказаної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
5.40. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
5.41. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
5.42. Як зазначалося вище, Відповідачем дотримано визначений процесуальним законом порядок, а саме заявлено клопотання про відшкодування судових витрат водночас з поданням відзива на касаційну скаргу (першого процесуального документа до суду касаційної інстанції у даній справі) з детальним описом виконаних адвокатом та прийнятих Відповідачем робіт та з доданими підтверджуючими документами, а також заявлено відповідне клопотання безпосередньо у судовому засіданні під час розгляду справи по суті.
5.43. При цьому у переліку наданих адвокатом послуг (виконаних робіт) зазначено підготовку відзива на касаційну скаргу (вартість 10 000 грн) та участь у судовому засіданні (вартість 2500 грн).
5.44. Оскільки вказані послуги Відповідачу фактично були надані, їх обсяг не є вочевидь необґрунтованим, надмірним та таким, що не відповідає критеріям необхідності та співмірності, Суд приходить до висновку, що вказана заява підлягає задоволенню, оскільки зазначений у ній розмір витрат на правничу допомогу у сумі 12 500 грн відповідає критеріям розумності та реальності, є співмірним з витраченим адвокатом часом на надання правової допомоги при розгляді касаційної скарги та підтверджується наданими документами.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з частинами першою та другою статті 300 Господарського процесуально кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.4. Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.5. З огляду на те, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для їх скасування.
Розподіл судових витрат
7.1. Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 у справі № 910/12395/22 залишити без змін.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант- 13" (04084, м. Київ, вул. Межигірська, 79, код ЄДРПОУ 21651747) на користь Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, 82А, код ЄРПОУ 02970300) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 12500 (дванадцять тисяч п'ятсот) гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко