Апеляційне провадження № 22-ц/824/1579/2024
Справа № 756/3767/23
Іменем України
27 березня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Тихої О.О. в м. Київ 04 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи Двадцять перша київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_7 тривалістю два місяці з дня набрання законної сили рішенням суду.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_7 , який 27 січня 2021 року склав заповіт щодо всього належного йому майна на її користь.
28 грудня 2021 року вона звернулася до державного нотаріуса Двадцять першої київської державної нотаріальної контори, постановою від 28 грудня 2021 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом в зв'язку з тим, що спадкоємицею був пропущений передбачений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини.
Вказувала, що протягом строку, встановленого законом на прийняття спадщини, вона не була обізнана про наявність заповіту і вважала, що в спадщину за законом вступить її мати - дружина померлого ОСОБА_3 . Про наявність заповіту вона дізналася тільки після закінчення строку на прийняття спадщини. Заповіт, архів та оригінали документів знаходились в сейфі померлого, до якого весь час, протягом якого можна було вступити в спадщину, не було доступу. Нею пропущено строк всього на 22 дні через об'єктивні обставини, що свідчить про її бажання вступити у спадщину, а не свідоме нехтування вимогами закону щодо дотримання строку на прийняття спадщини.
Також ОСОБА_1 , хворіла на COVID-19 та боролася з наслідками хвороби, що стало причиною несвоєчасного звернення до нотаріальної контори. В період з 01 грудня 2021 року по 09 грудня 2021 року вона перебувала на амбулаторному лікуванні з діагнозом гіпертонічна хвороба серця ІІ ступеня високого ризику.
Вказувала, що знаходилась у важкому психологічному і фізичному стані в зв'язку з тим, що після смерті чоловіка у 2018 році, брата в січні 2021 року та батька в червні 2021 року, після перенесення хвороби на COVID-19 здійснювала догляд за матір'ю похилого віку, яка знаходилась в Житомирській області і також перебувала у важкому психологічному і фізичному стані після смерті сина та чоловіка, і потребувала постійного догляду. Це також стало для позивача перешкодою для своєчасного звернення до нотаріальної контори для вступу в спадщину.
Крім того, вона доглядала за батьком, піклуючись про нього, на відміну від інших спадкоємців, зокрема відповідач ОСОБА_4 - онуки померлого, яка протягом всього свідомого дорослого життя не брала участі в житті померлого, не запросила ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на похорон їх сина ОСОБА_8 , чим завдала їм сильного морального потрясіння, не брала участі в лікуванні померлого і не з'явилася на його похорон.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладала обставини справи, зазначені в позові, вказувала, що нею було пропущено строк на прийняття спадщини, оскільки вона не знала про наявність заповіту свого батька.
Наводила правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року в справі № 6-1320цс17, п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», звертала увагу, що нею пропущено строк всього на 23 дні.
Вказувала, що в позові нею не зазначено конкретної дати, коли вона звернулася до нотаріальної контори вперше. Під час розгляду справи судом було поставлено їй питання щодо конкретної дати звернення, ОСОБА_1 назвала 05 грудня 2021 року, як їй здавалося, це було, але це не було однозначне твердження, оскільки вона не до кінця пам'ятає всі дати з 2021 року, коли відбувалися події. Судом таке пояснення позивача розцінено як намагання підтасувати факти з метою обґрунтувати підстави позову, проте очевидно, що якби у позивача була така мета, вона б назвала іншу дату, оскільки 05 грудня 2021 року є неділею.
Щодо пояснень ОСОБА_3 , які згідно висновків суду не узгоджуються з поясненнями ОСОБА_1 , пояснювала, що ОСОБА_3 зазначила, що зазвичай вони з дачі виїжджають не пізніше жовтня, проте в силу віку та фізичного стану їй важко пригадувати точні обставини дворічної давнини. У зазначений період було утруднено міжміське сполучення в зв'язку з карантинними обмеженнями, і ОСОБА_1 не була вакцинована, тому до м. Києва позивач повернулася пізніше, а не як зазвичай це відбувалось в попередні роки.
Щодо перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні в період з 01 грудня 2021 року по 09 грудня 2021 року, зазначала, що висновки суду не відповідають її твердженням та обставинам справи, оскільки позивач дізналася про заповіт після закінчення строку на прийняття спадщини та звернулася до нотаріальної контори, коли приїхала до Києва, оскільки до того вона перебувала на дачі у Житомирській області і через карантинні обмеження не могла вільно пересуватися громадським транспортом. У діапазоні строку перебування позивача на амбулаторному лікуванні з 01 по 09 грудня 2021 року якраз і є зрозумілим пояснення позивача, що вона звернулася до нотаріальної контори вже після закінчення строку на прийняття спадщини та її записали на кінець грудня 2021 року.
Вважала, що судом зроблено висновки на основі припущення щодо її необізнаності про складення заповіту, оскільки піклування та догляд за батьком ніяк не свідчить про те, що позивач була обізнана про те, що батько вчинив заповіт, ця дія вчиняється спадкоємцем особисто і ці відомості не розголошуються.
Звертала увагу на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 292/564/22, за обставинами якої позивач також не знала про заповіт, а нотаріус про заповіт її не повідомив, відтак Верховний Суд не погодився з висновками судів про те, що незнання про наявність заповіту не перешкоджало позивачу реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом.
Не погоджувалася з висновками суду, що підставою для звернення позивача до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини є прийняття спадщини онукою спадкодавця ОСОБА_4 , що, на думку суду, обурило позивача. Вказувала, що первісно вона звернулася з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини, зазначивши відповідачем Київську міську раду, і лише після надходження спадкової справи дізналася, що ОСОБА_4 також подала заяву про прийняття спадщини. Тобто це аж ніяк не було у період, коли ОСОБА_1 подала свою заяву до нотаріальної контори, а значно пізніше у серпні 2022 року.
Звертала увагу на правові висновки Верховного Суду в постанові від 25 березня 2020 року в справі № 642/2539/18-ц, в якій зазначено, що закон пов'язує виникнення у нотаріуса обов'язку здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця з заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_4 подала заяву до нотаріальної контори 18 листопада 2021 року, проте нотаріусом не було вжито жодних дій щодо повідомлення ОСОБА_1 , на яку було складено заповіт, про відкриття спадкової справи.
Наголошувала, що дійсно, нею зазначалося в позові щодо характеру відносин між спадкодавцем ОСОБА_7 та його онукою ОСОБА_4 , оскільки, на думку позивача, це є важливим для розуміння волі ОСОБА_7 передати своє майно у спадок саме ОСОБА_1 , і просила врахувати поведінку відповідача.
Вказувала, що нею було неумисно з поважних причин пропущено строк на прийняття спадщини на 23 дні та є законні підстави для надання їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Від відповідача ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_9 надійшов відзив на апеляційну скаргу, направлений в електронній формі 25 січня 2024 року, в якому відповідач просила поновити їй процесуальний строк для подання відзиву, посилаючись на те, що відповідач отримала копію ухвали про відкриття апеляційного провадження 06 січня 2024 року, з метою належної підготовки відзиву на апеляційну скаргу представник відповідача звернулась до апеляційного суду з заявою про видачу копії технічного запису судового засідання. Листом від 15 січня 2024 року суд повідомив, що при опрацюванні заяви виявлено відсутність в матеріалах справи вказаного технічного запису. В зв'язку з неможливістю отримати своєчасно звукозапис судового засідання, відповідачем був пропущений встановлений судом строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Керуючись ч. 1 ст. 127 ЦПК України, просила суд поновити процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, який відповідачем було пропущено з поважних причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Виходячи із вищевикладеного, клопотання про поновлення строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу є обґрунтованим, оскільки підтверджується матеріалами справи, і підлягає частковому задоволенню шляхом продовження цього строку.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що в скарзі апелянт надав переоцінку обставин справи, що були розглянуті судом, зазначив, що, на його думку, суд зробив поверхневі висновки, без належного дослідження таких обставин. При цьому, для підсилення своїх доводів, апелянт додав до скарги нові документи, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, та вказав на постанови Верховного Суду, висновки з яких нібито протиправно не застосував суд першої інстанції.
Наводила власні спростування доводів апеляційної скарги щодо необізнаності позивача про наявність заповіту, вказуючи у виявлені в них суперечності. Вказувала на недобросовісну процесуальну поведінку сторони позивача через завідомо безпідставне залучення неналежного відповідача Київської міської ради в справі № 756/1351/22 за позовом ОСОБА_1 з тим самим предметом та з тих самих підстав, що у цій справі.
Наголошувала, що суд першої інстанції правомірно відхилив відповідні аргументи позивача, спрямовані на створення у суду враження відносно ОСОБА_4 як недобропорядної людини, яку треба позбавити права на спадкування через задоволення позову в цій справі, та зазначив, що характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцями не стосується предмета доказування в цій справі.
Вказувала, що не заслуговують уваги доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції висновків, викладених Верховним Судом в постанові від 14 червня 2023 року в справі № 292/564/22, з огляду на те, що вказана постанова постановлена у подібних правовідносинах, але за різних обставин, встановлених судами. При вирішенні спадкових спорів судова практика дійсно виходить з принципу свободи заповіту та пріоритету волі спадкодавця, проте сама по собі наявність заповіту не є безумовною підставою для визначення судом додаткового строку для прийняття спадщини.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, не є поважними, тобто пов'язаними з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, що перешкодили їй у встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16 - 18 т. 1).
Відповідач ОСОБА_3 , 1940 року народження, є дружиною ОСОБА_7 (а. с. 22 т. 1).
Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва, за адресою АДРЕСА_1 за період з 04 червня 2021 року по 23 грудня 2021 року були зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , знятий з реєстрації 10 червня 2021 року (а. с. 137 т. 1).
27 січня 2021 року ОСОБА_7 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Литвин І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2-121, згідно якого все рухоме та нерухоме майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він матиме право за законом, ОСОБА_7 заповів ОСОБА_1 (а. с. 19 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померлого - відповідач ОСОБА_4 звернулася з заявою до нотаріальних органів, подавши заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурлаковою Н.К., про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_7 , і спадщину, яка залишилася після його смерті, незалежно від того, з чого вона складається, ОСОБА_4 приймає за правом представлення, оскільки її батько і син померлого ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 27, 132 т. 1).
За заявою ОСОБА_4 Двадцять першою київською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу № 1136/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 (а. с. 131 т. 1).
18 листопада 2021 року Двадцять першою київською державною нотаріальною конторою сформовано інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину, а також заповіти та спадкові договори) щодо ОСОБА_7 (а. с. 138 - 144 т. 1).
Згідно довідки амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 10 грудня 2021 року, ОСОБА_1 знаходилась на амбулаторному лікуванні з 01 грудня по 09 грудня 2021 року з діагнозом гіпертонічна хвороба серця ІІ ступеня високого ризику (а. с. 28 т. 1).
На а. с. 29 т. 1 знаходиться копія листка непрацездатності, виданого ОСОБА_1 , згідно якого вона була тимчасово непрацездатною, перебуваючи на домашньому режимі, з 28 травня 2021 року по 10 червня 2021 року.
Згідно виписки сімейного лікаря від 10 червня 2021 року, ОСОБА_1 знаходилась на амбулаторному лікуванні з 28 травня по 10 червня 2021 року, виписана з поліпшенням COVID-19 (стан після), залишкові явища (а. с. 30 т. 1).
28 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Двадцять першої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 , останнім місцем проживання якого було за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 23, 135 т. 1).
Постановою державного нотаріуса Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С. від 28 грудня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим Двадцять першою київською державною нотаріальною конторою 27 січня 2021 року, зареєстрованим у реєстрі за № 2-121, на майно, що належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 (а. с. 24 т. 1).
В січні 2022 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа Двадцять перша київська державна нотаріальна контора про надання додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 (а. с. 74 - 76 т. 1).
25 липня 2022 року нотаріальною конторою на запит суду було надано копію спадкової справи до майна померлого ОСОБА_7 (а. с. 79 т. 1).
У вересні 2022 року ОСОБА_1 було подано нову редакцію позовної заяви в зв'язку з залученням до участі в справі третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (а. с. 82 - 85 т. 1).
На а. с. 31 - 32 т. 1 знаходиться копія заяви ОСОБА_1 по справі № 756/1351/22 від 21 лютого 2023 року про залишення позову без розгляду за її позовом до Київської міської ради, треті особи Двадцять перша київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копії протоколів № 41, 42, 49 позачергових засідань Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 27 жовтня 2021 року, 28 жовтня 2021 року, 21 грудня 2021 року відповідно, роздруківку постанови Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 292/564/22, копію протоколу судового засідання від 23 серпня 2022 року в справі № 756/1351/22.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки позивачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання доказів та про приєднання нових доказів, за наведених обставин та згідно вимог ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не вбачає підстав для прийняття нових доказів та надання їм оцінки.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 04 листопада 2015 року 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19).
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року в справі № 522/17925/16 (провадження № 61-1122св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 523/4713/19 (провадження № 61-10052св23).
Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Верховний Суд в постанові від 20 жовтня 2021 року в справі № 405/7111/19-ц (провадження № 61-10591св21) виклав правовий висновок, згідно якого при оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об'єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначенні додаткового строку для прийняття спадщини.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Зазначені вимоги закону і правові висновки були належним чином враховані судом першої інстанції.
Враховуючи, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнім днем визначеного законом строку прийняття спадщини є 05 грудня 2021 року, до державного нотаріуса позивач ОСОБА_1 звернулася 28 грудня 2021 року, пропуск позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини складає 23 дні.
Судом першої інстанції надано критичної оцінки доводам позивача про те, що про наявність заповіту вона дізналася вже після закінчення строку, встановленого законом для прийняття спадщини, зважаючи на заявлені ОСОБА_1 обставини повного опікування батьком та свою роль у його житті як головної підтримки та опори, що, згідно доводів позову, і стало причиною складання ОСОБА_7 заповіту на користь позивача.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції піддав обґрунтованому сумніву обставини, що батько за чотири місяці до своєї смерті склав заповіт на позивача та не повідомив про це.
Зважаючи на вищевикладені обставини, судом першої інстанції викладено мотиви неврахування правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22, на які послався представник позивача, оскільки у цій справі судом встановлено, що позивач дізналася про існування заповіту вже після закінчення строку для подання заяви про прийняття спадщини, що саме по собі унеможливило її своєчасне звернення з заявою про прийняття спадщини, натомість у справі, що розглядається, позивачем належними та допустимими доказами такі обставини не доведені.
Крім того, судом першої інстанції правомірно зауважено, що суттєвою обставиною у даній справі є те, що позивач є дочкою померлого, а тому незалежно від наявності заповіту на її ім'я, незалежно від обізнаності про існування такого заповіту вона, у випадку, якщо бажала би прийняти спадщину, мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька як спадкоємиця першої черги шляхом подання відповідної заяви у встановлений шестимісячний строк, на відміну від спадкоємців іншої черги або осіб, які взагалі не відносяться до жодної з черг спадкоємців за законом. Проте, така заява позивачем у шестимісячний строк подана не була.
Спадкове законодавство засновується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця (заповіту) над положеннями закону, спадкоємці за законом спадкують тільки у випадках відсутності заповіту, визнання його недійсним, нерозподілення заповідачем усієї спадщини або неприйняття (відмови від прийняття) спадщини спадкоємцями, призначеними у заповіті (частина друга статті 1223 ЦК України).
У випадку, якщо б позивач не була спадкоємцем першої черги, вона дійсно не мала би підстав звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, аж доки б не дізналася про існування заповіту, і така обставина могла бути підставою для подання заяви про надання додаткового строку.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки незалежно від наявності заповіту позивач є спадкоємцем першої черги за законом, була достеменно обізнана про смерть батька, і відсутність даних про існування заповіту ніяк не впливала на її волевиявлення щодо подачі заяви про прийняття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5488/18 (провадження № 61-14553св19), від 07 серпня 2019 року у справі № 645/5049/17 (провадження № 61-2119св19), від 13 грудня 2023 року в справі № 344/4418/22 (провадження № 61-10405св23).
Враховуючи, наведене, апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 642/2539/18-ц, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною строку для прийняття спадщини, та доводи позивача про те, що нотаріусом не було вжито жодних дій щодо повідомлення ОСОБА_1 , на яку було складено заповіт, про відкриття спадкової справи.
Судом першої інстанції в судовому засіданні з'ясовувалось, чому позивач не прийняла спадщину після смерті батька як спадкоємиця першої черги за законом, на що остання зазначила, що не зробила цього, бо вважала, що майно, що залишилося після смерті батька має успадкувати його дружина (мати позивача) ОСОБА_3 , про що нею зазначено також у позові та в апеляційній скарзі.
Разом із тим, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як неодноразово виснувалось Верховним Судом в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року в справі № 522/17925/16 (провадження № 61-1122св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 523/4713/19 (провадження № 61-10052св23).
Незгода позивача з висновками суду першої інстанції, який вважав суперечливими пояснення позивача стосовно часу, коли вона дізналась про існування заповіту та вперше звернулася до нотаріальної контори, неузгодженими пояснення позивача із поясненнями відповідача ОСОБА_3 щодо часу, коли ОСОБА_1 знайшла заповіт, а також неузгодженими пояснення позивача стосовно хронології подій, які не могли відбуватися одночасно, не спростовує правильних по суті висновків суду першої інстанції, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті батька, проте не звернулася у встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини, що суттєво впливає на вирішення питання щодо поважності причин пропуску нею такого строку.
Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що оцінка судом першої інстанції її пояснень зроблена поверхнево та без належного дослідження обставин справи, хронологія подій викладена судом невірно, а висновки суду ґрунтуються на припущеннях.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд враховує, що вперше з позовом про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 звернулася в січні 2022 року, зазначивши відповідачем Київську міську раду, а матеріали спадкової справи з відомостями про осіб, які прийняли спадщину, надійшли на запит суду лише в липні 2022 року, що підтверджується наявними в справі доказами (а. с. 74 - 76, 79).
Разом із тим, незгода позивача з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, лише коли дізналася, що спадщину за правом представлення прийняла онука спадкодавця ОСОБА_4 , оскільки була обурена такими діями відповідача, і доводи ОСОБА_1 , що в дійсності вона дізналася про прийняття ОСОБА_4 спадщини лише в серпні 2022 року після ознайомлення з матеріалами справи № 756/1351/22, не є самі по собі підставою для задоволення недоведеного та необґрунтованого позову, а відтак відхиляються апеляційним судом.
Судом першої інстанції також перевірено доводи позивача, яка в обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини вказувала на тривале лікування COVID-19 та його наслідків.
Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров'я не у всіх випадках може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є необхідність врахування тривалості стаціонарного чи амбулаторного лікування, характеру захворювання, стану хворого тощо.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11 липня 2022 року в справі № 650/48/20 (провадження № 61-10889св21).
Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 756/4035/18 (провадження № 61-11571св19), що хвороба чи статус особи з інвалідністю I групи спадкоємця як причини пропуску строку для прийняття спадщини не можуть бути визнані поважними, оскільки самі по собі ці обставини без встановлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
Судом першої інстанції надано належної оцінки доводам позивача, і зроблено правильні висновки, з якими погоджується апеляційний суд, що з наданих позивачем листка непрацездатності та довідки вбачається, що позивач захворіла на COVID-19 ще до відкриття спадщини та перебувала на амбулаторному лікуванні 12 календарних днів з 28 травня 2021 року по 10 червня 2021 року, в той час як спадщина відкрилась 04 червня 2021 року. Наступний період тимчасової непрацездатності позивача та її амбулаторне лікування наступив лише 01 грудня 2021 року і закінчився 09 грудня 2021 року. Тобто, хвороба позивача тривала незначний проміжок часу в період шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, і позивачем не доведено, що протягом вказаного періоду або після його закінчення вона не мала змоги пересуватися.
Крім того, позивач не була позбавлена можливості подати заяву про прийняття спадщини шляхом направлення її поштою до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, що узгоджується з положеннями п. 2.1, 3.5, 3.23 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Судом першої інстанції також вірно оцінено посилання позивача на її перебування у важкому психологічному стані у зв'язку зі смертю батька та зроблено правильні висновки, з якими погоджується апеляційний суд, що такі обставини не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки глибокі душевні страждання у зв'язку зі смертю близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Законодавець, встановлюючи строк для прийняття спадщини тривалістю шість місяців для усіх спадкоємців, очевидно враховував морально-психологічну сторону прийняття спадщини для спадкоємців. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц, і наведені правові висновки були належно враховані судом першої інстанції.
Крім того, надаючи відповідь на аргументи ОСОБА_1 щодо поведінки відповідача ОСОБА_4 , яка, згідно доводів позивача, протягом всього свідомого дорослого життя не брала участі в житті померлого, не запросила ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на похорон їх сина ОСОБА_8 , чим завдала їм сильного морального потрясіння, не брала участі в лікуванні померлого і не з'явилася на його похорон, суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцями, на думку суду, не стосується предмета доказування у даній справі.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками і не знаходить правових підстав для врахування поведінки ОСОБА_4 , про що позивач просила також в апеляційній скарзі. Крім того, на підтвердження даних обставин будь-яких доказів останньою надано не було.
Апеляційний суд враховує, що свобода заповіту є фундаментальним принципом спадкового права, втім зазначений принцип не є безумовною підставою для задоволення вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки такий строк може бути визначений лише у випадку пропуску його з поважної причини. Інакше розуміння принципу свободи заповіту та поновлення пропущеного строку виключно з урахуванням цього принципу й без урахування інших причин пропуску строку на прийняття спадщини, які мають бути поважними, тобто такими, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення нотаріальних дій, знівелює приписи частини третьої статті 1272 ЦК України (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 522/17925/16, провадження № 61-1122св22).
Сама по собі нетривалість пропуску позивачем строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, а саме 23 дні, про що нею неодноразово наголошувалось в позовній заяві та в апеляційній скарзі, не є поважною підставою для поновлення такого строку, а тому доводи позивача у відповідній частині апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом як безпідставні.
Отже, встановивши, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини, не довела існування обставин, що створювали об'єктивні та непереборні труднощі для позивача щодо подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції правильно застосував норми цивільного права, зокрема частину третю статті 1272 ЦК України, та дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , якою в позові зазначено, проте не доведено, що строк для прийняття спадщини нею пропущено через об'єктивні обставини, що свідчить про її бажання вступити у спадщину, а не свідоме нехтування вимогами закону щодо дотримання строку на прийняття спадщини.
Відтак, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 28 березня 2024 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.