Запорізької області
12.10.10 Справа № 3/3/10
Суддя За позовом: Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Токмак Теплоенергія”, Запорізька область, м. Токмак
про стягнення боргу за поставлений природний газ в сумі 2 203 477, 04 грн.
Суддя Соловйов В.М.
при секретарі Садовій М.П.
Представники:
від позивача: Вознюк Є.В., довіреність №93/10 від 28.12.2009р.
від відповідача: не з'явився
ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулась до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ “Токмак Теплоенергія” про стягнення 2 203 477, 04 грн. заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві та обґрунтовані ст. 11-16, 258, 525, 526, 530, 550-552, 611, 625, 712 ЦК України, ст. 193, 216-217, 264-265 ГК України, ст. 1, 2, 12, 54-57, 61, 64, 66, 67, 82-85, ГПК України.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.09.2010р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/3/10, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 28.09.2010р. об 11 годині 40 хвилин.
В судовому засіданні 28.09.2010р. представник відповідача надав відзив в якому проти позову не заперечив, зазначив, що розмір пені у сумі 168 142, 19 грн. є надто завищеним, стягнення цієї суми вплине на фінансовий стан підприємства. Це ставить під загрозу працездатність системи теплопостачання. Оскільки відповідач працює за тарифом, погодженим органами місцевого самоврядування, структура якого встановлена в законному порядку і який не передбачає додаткових витрат (штрафи, пеню, неустойки та інше), інших джерел надходження коштів або отримання прибутку для покриття штрафних санкцій у відповідача немає, відповідач просить суд зменшити розмір пені на підставі ст. 233 ГК України.
Також відповідач не погодився з сумою стягуваних інфляційних витрат, надав власний розрахунок, яким вважає правомірним нарахування суми 189 725, 79 грн.
Крім того, в судовому засіданні 28.09.2010р. відповідач усно зазначив про те, що має намір підготувати проект мирової угоди для узгодження її з позивачем.
У зв'язку із необхідністю витребування додаткових доказів у сторін в судовому засіданні оголошувалась перерва до 12.10.2010р. о 10 годині 30 хвилин.
В судовому засіданні 12.10.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 18.10.2010р.
Під час розгляду справи представники сторін вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.
Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, просить стягнути з відповідача 2 203 477, 04 грн. заборгованості за договором про переведення боргу № 14/10-38 від 16.02.2010р.
Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому ГПК України, в судове засідання 12.10.2010р. не з'явився, 11.10.2010р. надав до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що переговори між позивачем та відповідачем про укладення мирової угоди та щодо її умов не завершені.
Позивач проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи заперечив. Пояснив, що відповідач до нього з пропозицією укладення мирової угоди не звертався.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ч. 3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, у разі нез'явлення представника відповідача за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.
Оскільки відповідачем не надано жодних доказів щодо внесення пропозицій до позивача з приводу укладення мирової угоди, а надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже в задоволенні клопотання відповідача відмовлено і справу розглянуто відповідно до ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача та представника відповідача, який був присутній в судовому засіданні 28.09.2010р., суд
Між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (постачальник) та ТОВ “Токмактепломережа” (покупець) було укладено договір № 06/08-1811 БО-13 від 29.09.2008р. поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання (надалі -Договір), за яким постачальник згідно з цим договором зобов'язується передати у власність покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ (надалі - газ) в обсязі, зазначеному в статті 2 цього договору (п. 1.1 Договору).
Згідно п. 2.1 Договору, постачальник передає Покупцю в період з 01.10.2008р. по 31.12.2008р. газ в обсязі до 1 440, 0 тис. куб.м. в тому числі по місяцях (тис. куб.м.): жовтень 150, 0, листопад 630, 0, грудень 660, 0 разом IV кв. 1 440, 0.
Як свідчить п. 1 додаткової угоди № 2 від 30.01.2009р. до договору поставки природного газу, постачальник передає покупцю в період з 01.01.2009р. по 30.04.2009р. газ в обсязі до 1 709 тис. куб.м., в тому числі по місяцях, (тис. куб.м.): січень 530, лютий 530, березень 472, квітень 177, разом 1 709.
Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотків від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотка від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та про транспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, поставив відповідачу протягом листопада-грудня 2008р., січня-квітня 2009р. природний газ на загальну суму 4 642 875, 21 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу для вироблення теплової енергії для бюджетних установ та організацій та інших споживачів від 30.11.2008р. на суму 197 819, 35 грн., від 31.12.2008р. на суму 741 682, 26 грн., від 31.01.2009р. на суму 1 097 007, 66 грн., від 28.02.2009р. на суму 651 294, 56 грн., від 31.03.2009р. на суму 740 934, 88 грн., від 30.04.2009р. на суму 1 154 218, 62 грн.
Повну оплату поставленого природного газу відповідач не здійснив.
16.02.2010р. ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” за погодженням ТОВ “Токмактепломережа” уклали з ТОВ “Токмак Теплоенергія” договір № 14/10-38 про переведення боргу.
Згідно п. 1.1 договору про переведення боргу, за цим договором за згодою кредитора (ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”) первісний боржник (ТОВ “Токмактепломережа”) переводить на нового боржник (ТОВ “Токмак Теплоенергія”) свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором поставки природного газу № 06/08-1811 БО-13 від 29.09.2008р. (надалі - зобов'язання), укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює первісного боржника у зобов'язанні.
Відповідно до п. 2.1 договору про переведення боргу, сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, становить 1 765 810, 00 грн.
Згідно п. 3.1 договору про переведення боргу, за цим договором до нового боржника перейшли обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у п. 2.1 ст. 2 цього договору за договором поставки природного газу від 29.09.2008р. № 06/08-1811 БО-13. Новий боржник зобов'язується протягом п'яти календарних днів з моменту підписання цього договору перерахувати грошові кошти у сумі, зазначеній у п. 2.1 ст. 2 цього договору на рахунок кредитора (п. 3.2 договору про переведення боргу).
Відповідно до п. 4.1 договору про переведення боргу, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, переданих згідно п. 2.1 ст. 2 цього договору, у строк визначений п. 2.3 ст. 3 договору, новий боржник зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Крім того, новий боржник у повному обсязі приймає на себе відповідальність за весь час прострочення виконання зобов'язань первісним боржником за договором поставки природного газу № 06/08-1811 БО-13 від 29.09.2008р. відповідно до його умов.
Згідно п. 6.1 договору про переведення боргу, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін, діє протягом 319 днів, тобто до 31.12.2010р., а в частині виконання сторонами зобов'язань, передбачених п. 3.1 договору -до повного їх здійснення.
Відповідач свої зобов'язання по договору поставки природного газу не виконав та за поставлений природний газ у сумі 1 780 057, 55 грн. не розрахувався.
Таким чином, станом на 12.10.2010р. ТОВ “Токмак Теплоенергія” є боржником перед ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” за договором № 06/08-1811 БО-13 від 29.09.2008р. поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, заборгованість якого складає 1 765 810, 00 грн.
Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір № 14/10-38 про переведення боргу від 16.02.2010р.
Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Договір № 14/10-38 про переведення боргу від 16.02.2010р. був укладений між ТОВ “Токмактепломережа” та ТОВ “Токмак Теплоенергія” за погодженням кредитора - ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”.
Відповідно до ч. 1 ст. 521 ЦК України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Як свідчить зміст договору № 06/08-1811 БО-13 від 29.09.2008р. поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання та зміст договору № 14/10-38 про переведення боргу від 16.02.2010р., вимоги ч. 1 ст. 521, ч. 1 ст. 513 ЦК України відносно форми правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні сторонами дотримані.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В даному випадку відповідач зобов'язався протягом п'яти календарних днів з моменту підписання договору про переведення боргу перерахувати грошові кошти у сумі, зазначеній у п. 2.1 ст. 2 цього договору на рахунок кредитора (п. 3.2 договору про переведення боргу).
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підстави для припинення зобов'язання за договором № 14/10-38 про переведення боргу від 16.02.2010р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи встановлений факт невиконання ТОВ “Токмак Теплоенергія” своїх зобов'язань, вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу за договором № 14/10-38 про переведення боргу від 16.02.2010р. за поставку природного газу, відповідно договору 06/08-1811 БО-13 від 29.09.2008р. поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання укладеного між позивачем та ТОВ “Токмактепломережа” в розмірі 1 765 810, 00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню -168 142, 19 грн., 3 % річних від простроченої суми -74 501, 63 грн. та 195 023, 22 грн. втрат від інфляції грошових коштів.
Згідно п. 4.1 договору 14/10-38 про переведення боргу від 16.02.2010р., за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, переданих згідно п. 2.1 ст. 2 цього договору, у строк визначений п. 3.2 ст. 3 договору, новий боржник зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми просточеного платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).
Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Господарським судом встановлено, що сума пені в розмірі 168 142, 19 грн. за поставку природного газу розрахована позивачем вірно (розрахунок суми пені у позовній заяві) і підлягає стягненню в повному обсязі.
Що стосується стягнення 3 % річних від простроченої суми та сум втрат від інфляції грошових коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Господарським судом встановлено, що сума 3 % річних від простроченої суми у розмірі 74 501, 63 грн. за поставку природного газу рахована позивачем вірно (розрахунок суми 3 %річних у позовній заяві) і підлягає стягненню в повному обсязі.
Також судом встановлено, що сума втрат від інфляції грошових коштів в розмірі 195 023, 22 грн. за поставку природного газу позивачем розрахована невірно.
Так, позивачем заявлено до стягнення суму втрат від інфляції грошових коштів за період з січня 2009 року по березень 2010 року. Інші місяці, а саме: квітень 2010р. (індекс інфляції 99,7 %), травень 2010р. (індекс інфляції 99,4 %), червень 2010р. (індекс інфляції 99,6%), липень 2010р. (індекс інфляції 99,8 %), серпень 2010р. (індекс інфляції 101,2 %) ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до уваги не взято з посиланням на те, що це є правом, а не обов'язком позивача.
Зазначена позиція позивача є помилковою.
По-перше, позивачем не враховано місяці, в яких індекс інфляції є меншим 100 % (крім серпня 2010р.).
По-друге, на відміну від розрахунку інфляційних витрат, при розрахунку трьох процентів річних від простроченої суми позивачем взято період з 11.01.2009р. по 06.09.2010р.
По-третє, на момент ухвалення судового рішення грошове зобов'язання боржника ТОВ “Токмак Теплоенергія” не припинилось, оскільки кредитор ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” реально грошові кошти не отримав.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Відтак, встановлені ст. 625 ЦК України інфляційні витрати підлягають перерахуванню до моменту фактичного виконання грошових зобов'язань.
Стягнення в жовтні 2010р. суми боргу з урахуванням індексу інфляції станом на березень 2010р. і без врахування інших місяців в яких Державним комітетом статистики України визначений та повідомлений індекс споживчих цін (індекс інфляції) суперечить здоровому глузду, суті, принципам і меті, закладених законодавцем в ЦК України (ст. 625) щодо можливості захисту прав кредитора та отримання з боржника суми грошового зобов'язання з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.
Якщо позивач вважає, що гривня за період прострочки не знецінилася, а окріпла і з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення сума боргу, що підлягає стягненню на його користь зменшиться, він законодавчо не зобов'язаний взагалі заявляти вказані вимоги.
Правомірність висновку суду в цій частині підтверджується також пунктами 2-4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/223 від 12.05.99 “Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції”:
“2. Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.
Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.
3. Належна до стягнення сума з урахуванням індексу інфляції розраховується на момент пред'явлення позову. Разом з тим господарський суд, приймаючи рішення про відшкодування збитків, на підставі пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України може, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів потерпілої особи, виходити за межі позовних вимог і стягувати збитки у розмірі, обчисленому на день вирішення спору.
(Пункт 3 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду № 04-5/609 від 31.05.2002, Рекомендаціями Вищого господарського суду № 04-5/1429 від 18.11.2003).
4. Якщо після прийняття господарським судом рішення про відшкодування збитків, їх розмір збільшився в результаті росту цін на майно або роботи, кредитор не позбавлений права подати новий позов до винної особи. (Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду № 04-5/1429 від 18.11.2003)”.
На момент ухвалення судового рішення по справі № 3/3/10 Державним комітетом статистики України визначений та повідомлений індекс споживчих цін (індекс інфляції) за період січень-серпень 2010р.
Відповідно до “Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.
Перерахунок господарським судом розрахунку позивача, який містить в позовній заяві (а.с. 6) свідчить, що за період з січня 2009 року по серпень 2010 року сума втрат від інфляції грошових коштів складає 171 758, 86 грн.
Позивач у розрахунку суми інфляції в позовній заяві зазначає суму 195 023, 22 грн. Таким чином, у задоволенні вимог про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів в сумі 23 264, 36 грн. слід відмовити.
Заперечення відповідача з посиланням на надто високий розмір пені у сумі 168 142, 19 грн. та прохання його зменшення на підставі ст. 233 ГК України господарським судом не приймаються до уваги та не задовольняються.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 статті 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
В даному випадку, уклавши з позивачем договір № 14/10-38 про переведення боргу від 16.02.2010р. за поставку природного газу, відповідач протягом тривалого часу взяті на себе зобов'язання взагалі не виконував.
Крім того, суд вважає, що зменшення розміру штрафних санкцій в даному випадку не буде сприяти захисту інтересів обох сторін. ТОВ “Токмак Теплоенергія” не надало переконливих доказів про те, що таке зменшення може позитивно вплинути на господарську діяльність відповідача.
Отже, в даному випадку підлягають врахуванню та захисту інтереси позивача, представник якого категорично заперечує проти задоволення клопотання боржника.
Згідно зі ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також господарський суд враховує наступне.
При зверненні до суду позивач сплатив 22 035, 00 грн. державного мита.
В той же час, заявлено позов на суму 2 203 477, 04 грн.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993р. № 7-93 розмір державного мита з позовів немайнового характеру складає 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85, 00 грн.), розмір державного мита із позовних заяв майнового характеру -1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102, 00 грн.) і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500, 00 грн.).
Отже, державне мито потрібно було сплатити у розмірі 22 034, 77 грн.
Таким чином, надміру сплачене державне мито в сумі 0, 23 грн. згідно платіжному дорученню № 1315 від 06.09.2010р. підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 “Про державне мито”.
Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Токмак Теплоенергія”, (71700, Запорізька область, м. Токмак, вул. Шевченка, 45-а, код ЄДРПОУ 35361900) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Полуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 1 765 810 (один мільйон сімсот шістдесят п'ять тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп. основного боргу, 168 142 (сто шістдесят вісім тисяч сто сорок дві) грн. 19 коп. пені, 74 501 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот одну) грн. 63 коп. -три проценти річних від простроченої суми, 171 758 (сто сімдесят одну тисячу сімсот п'ятдесят вісім) грн. 86 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 21 801 (двадцять одну тисячу вісімсот одну) грн. 20 коп. витрат на держмито і 233 (двісті тридцять три) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Надміру сплачену суму витрат на держмито в розмірі 0 (нуль) грн. 23 коп. згідно платіжному дорученню № 1315 від 06.09.2010р. повернути позивачу. Видати довідку.
Суддя В.М.Соловйов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено відповідно до вимог ст. 82-85 ГПК України 18.10.2010р.