№ 201/1074/24
провадження 2/201/1396/2024
26 березня 2024 року місто Дніпро
суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, треті особи Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області і Державна казначейська служба України про стягнення грошових коштів, моральної шкоди та витрат,
ОСОБА_1 29 січня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення грошових коштів, моральної шкоди та витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що рішенням комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 22 вересня 2017 року № 6/I/V/140 позивачу надано статус учасника бойових дій, на підставі якого, в жовтні 2017 року видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 10 жовтня 2017 року.
З березня 2017 року, у зв'язку з покладенням на нього тимчасового виконання обов'язків та подальшого призначення його на посаду начальника відділення розслідування злочинів в сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, позивач переїхав з м. Слов'янська до м. Покровська Донецької області.
У 2020 році позивач не в повному обсязі отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, виплата якої передбачена ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивачу з вини УСЗН Покровської міської ради Донецької області була нарахована та виплачена тільки частина щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 1 390 грн..
Не погоджуючись з розміром виплаченої йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, позивач письмово звернувся до УСЗН Покровської міської ради Донецької області з проханням здійснити перерахунок та виплатити належну йому допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, тобто 8 190 грн. з урахуванням вже виплаченої суми у розмірі 1 390 грн., на що отримав відмову, у зв'язку з чим 09 березня 2021 року він з відповідним позовом звернувся до Донецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі № 200/2626/21-а позовні вимоги до УСЗН Покровської міської ради Донецької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю: визнано протиправними дії УСЗН Покровської міської ради Донецької області стосовно відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком (8 190 грн.), з урахуванням раніше виплачених коштів (1 390 грн.) та стягнуто на користь ОСОБА_1 з УСЗН щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів, в сумі 6 800 грн.
У зв'язку з невиконанням вищезазначеного рішення суду 01 липня 2021 року він був змушений звернутись до Донецького окружного адміністративного суду із заявою для отримання виконавчого листа. Отримавши виконавчий лист 27 липня 2021 року позивач звернувся до управління Державної казначейської служби України у м. Покровську Донецької області задля стягнення грошових коштів з УСЗН Покровської міської ради Донецької області в примусовому порядку.
14 вересня 2021 року він повторно звернувся до управління Державної казначейської служби__України у м. Покровську Донецької області з метою отримання інформації про стан стягнення коштів за поданим ним виконавчим листом. Не отримавши відповіді, 20 жовтня 2021 року він звернувся до Державної казначейської служби України (ДКСУ) із заявою, в якій просив надати інформацію про стан стягнення коштів за поданим мною виконавчим листом. ДКСУ своїм листом № 5-11-11/23891 від 16 листопада 2021 року повідомила його про те, що встановлений обсяг коштів не дозволяє Казначейству здійснити у поточному році погашення заборгованості за рахунок Програми за рішеннями судів, які відносяться до першої черги погашення заборгованості та планується здійснити погашення заборгованості в порядку черговості, орієнтовно у ІІ кварталі 2022 року за умови належного фінансування Програми.
ОСОБА_1 був змушений звернутись до Донецького окружного адміністративного суду з метою отримання дублікату виконавчого листа, отримавши який 03 липня 2023 року ним він був спрямований на адресу відповідача. 24 серпня 2023 року на його картковий рахунок відповідач перерахував 6 766 гривень на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду.
У зв'язку з тим, що відповідач здійснив прострочення виконання грошового зобов'язання у позивача наявні всі правові підстави просити суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання; зазначений строк визначається періодом часу з 27 жовтня 2021 року по 23 серпня 2023 року (665 днів). Отже, на думку позивача, з відповідача підлягає стягненню 2 519 гривень 67 копійок: - інфляційні витрати в сумі 2 148 гривень; - 3 % річних в сумі 371 гривень 67 копійок.
Окрім цього, відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Не можуть розглядатися як підстава, яка виправдовує порушення розумних строків__виконання судового акта, обставини, пов'язані з організацією роботи органів і посадових осіб, які виконують судові акти. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» від 26 квітня 2005 року, заява № 29439/02; у справі «Крищук проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 1811/06).
Беручи до уваги вищевикладене, тривале невиконання судового рішення, неможливість позивачем, як учасником бойових дій використати належні кошти, зокрема на санітарно-курортне лікування та оздоровлення він вважає, що в нього наявні правові підстави прохати суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 12 000 гривень.
З цими вказаними питаннями позивач звернувся до відповідача і просив вирішити їх самостійно і добровільно в позасудовому порядку, але фактично отримав відмову. Позивач вважає, що вказану шкоду повинен відшкодовувати відповідач в повному обсязі в межах своєї відповідальності, тому і просив стягнути з Державного бюджету України на його користь грошові в рахунок відшкодування інфляційних витрат та 3 відсотків річних грошові кошти в сумі 2 519 гривень 67 копійок, з яких 2 148 гривень інфляційних втрати та 371 гривень 67 копійок 3% річних, а також стягнути з цього відповідача на його користь в рахунок_відшкодування моральної шкоди 12 000 гривень, задовольнивши позов у повному обсязі.
Відповідач проти позовних вимог, викладених обставин і задоволення позову заперечував, вказавши на те, що все необхідне по закону він зробив вірно, визнану позивачем суму за рішенням суду виплатили за наявності можливості і державного фінансування, вимоги позивача на суму відшкодування моральної шкоди до них безпідставні і не доведені та взагалі в такому випадку не передбачені законом, отже позивач зробив не вірний розрахунок сум і обгрунтування позову, тому просив фактично в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Представники третіх осіб Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області і Державної казначейської служби України підтримали позицію сторони відповідача і вважали за можливе в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
З'ясувавши думку сторін, третіх осіб оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Судом встановлено, що рішенням комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 22 вересня 2017 року № 6/I/V/140 позивачу надано статус учасника бойових дій, на підставі якого, в жовтні 2017 року видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 10 жовтня 2017 року. Після отримання статусу учасника бойових дій він звернувся за місцем реєстрації до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради задля взяття його на облік та реєстрації в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.
З березня 2017 року, у зв'язку з покладенням на нього тимчасового виконання обов'язків та подальшого призначення його на посаду начальника відділення розслідування злочинів в сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, позивач переїхав з м. Слов'янська до м. Покровська Донецької області.
23 березня 2020 року за вих. №9320/401 Покровським ВП ГУНП в Донецькій області на адресу Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області надано список одержувачів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області, до якого також було включено й позивача, як учасника бойових дій.
У 2020 році він не в повному обсязі, з вини УСЗН Покровської міської ради Донецької області, отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, виплата якої передбачена ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-ХІІ). Позивачу була нарахована та виплачена тільки частина щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 1 390 грн..
Не погоджуючись з розміром виплаченої йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, позивач письмово звернувся до УСЗН Покровської міської ради Донецької області з проханням здійснити перерахунок та виплатити належну йому допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, тобто 8 190 грн. з урахуванням вже виплаченої суми у розмірі 1 390 грн., на що отримав відмову, у зв'язку з чим 09 березня 2021 року він з відповідним позовом звернувся до Донецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі № 200/2626/21-а позовні вимоги до УСЗН Покровської міської ради Донецької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправними дії УСЗН Покровської міської ради Донецької області стосовно відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком (8 190 грн.), з урахуванням раніше виплачених коштів (1 390 грн.). Стягнути на користь ОСОБА_1 з УСЗН щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів, в сумі 6 800 грн.
Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
У зв'язку з невиконанням вищезазначеного рішення суду 01 липня 2021 року він був змушений звернутись до Донецького окружного адміністративного суду із заявою для отримання виконавчого листа. Отримавши виконавчий лист 27 липня 2021 року позивач звернувся до управління Державної казначейської служби України у м. Покровську Донецької області задля стягнення грошових коштів з УСЗН Покровської міської ради Донецької області в примусовому порядку.
14 вересня 2021 року він повторно звернувся до управління Державної казначейської служби__України у м. Покровську Донецької області з метою отримання інформації про стан стягнення коштів за поданим мною виконавчим листом. Відповіді не отримав.
У зв'язку з вищевикладеним ОСОБА_1 був змушений звернутись до Донецького окружного адміністративного суду з метою отримання дублікату виконавчого листа, отримавши який 03 липня 2023 року ним він був спрямований на адресу відповідача. 24 серпня 2023 року на його картковий рахунок відповідач перерахував 6 766 гривень на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За зазначених обставин, у зв'язку з тим, що відповідач здійснив прострочення виконання грошового зобов'язання у позивача наявні всі правові підстави просити суд
стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання. Таким чином, зазначений строк визначається періодом часу з 27 жовтня 2021 року по 23 серпня 2023 року (665 днів). За зазначених обставин з відповідача підлягає стягненню 2 519 гривень 67 копійок: - інфляційні витрати в сумі 2 148 гривень.
Окрім цього, відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
З урахуванням комплексного аналізу статей 3, 15, 16, 23, 1167 ЦК України компенсація за порушення права на виконання судового рішення у розумний строк як захід відповідальності держави має на меті відшкодування заподіяної немайнової шкоди фактом порушення процедурних умов, що забезпечують реалізацію цього права упродовж розумного строку, незалежно від наявності чи відсутності вини органів, на які покладено обов'язок щодо виконання судових актів, інших державних органів та їх посадових осіб, хоча законом у цьому випадку передбачена умисна форма вини особи, що завдала моральної шкоди.
Не можуть розглядатися як підстава, яка виправдовує порушення розумних строків__виконання судового акта, обставини, пов'язані з організацією роботи органів і посадових осіб, які виконують судові акти. Беручи до уваги вищевикладене, тривале невиконання судового рішення, неможливість позивачем, як учасником бойових дій використати належні кошти, зокрема на санітарно-курортне лікування та оздоровлення позивач вважає, що в нього наявні правові підстави прохати суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 12 000 гривень.
Щодо територіальної юрисдикції
Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань відповідач зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 , за зазначених обставин зазначений
цивільний позов повинен розглядати Жовтневий районний суд міста Маріуполя.
Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 06 березня 2022 року №1/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Жовтневий районний суд міста Маріуполя на Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Щодо строків звернення до суду.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 26 квітня 2017 року у справі №918/329/16.
Щодо судового збору.
Положеннями ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій у справах, пов'язаних з порушенням їх прав.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладеного у постанові від 21 березня 2018 року у справі №2-3901/08-ц, який неодноразово підтверджений Верховним Судом в інших справах, пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» поширюється на учасників бойових дій при їх зверненні до суду у зв'язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.
Відповідачем були допущені порушення його прав, зокрема як учасника бойових дій (порушення строку стягнення грошової допомоги до 5 травня, виплата якої передбачена ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Разом з тим, зокрема саме таке порушення прав позивача допущене відповідачем є підставою для цього звернення позивача до суду з дійсною позовною заявою.
Також, п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою
особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
З цими вказаними питаннями позивач звернувся до відповідача і просив вирішити їх самостійно і добровільно в позасудовому порядку, але фактично отримав відмову, отже в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В судовому засіданні встановлено, що дійсно рішенням комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 22 вересня 2017 року № 6/I/V/140 позивачу надано статус учасника бойових дій, на підставі якого, в жовтні 2017 року видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 10 жовтня 2017 року.
Після отримання статусу учасника бойових дій він звернувся за місцем реєстрації до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради задля взяття його на облік та реєстрації в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.
З березня 2017 року, у зв'язку з покладенням на нього тимчасового виконання обов'язків та подальшого призначення позивача на посаду начальника відділення розслідування злочинів в сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, позивач переїхав з м. Слов'янська до м. Покровська Донецької області.
23 березня 2020 року за вих. № 9320/401 Покровським ВП ГУНП в Донецькій області на адресу Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області надано список одержувачів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області, до якого також було включено й позивача, як учасника бойових дій.
У 2020 році позивач не в повному обсязі, з вини УСЗН Покровської міської ради Донецької області, отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, виплата якої передбачена ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-ХІІ). Позивачу була нарахована та виплачена тільки частина щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 1 390 грн..
Не погоджуючись з розміром виплаченої йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, позивач письмово звернувся до УСЗН Покровської міської ради Донецької області з проханням здійснити перерахунок та виплатити належну йому допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, тобто 8 190 грн. з урахуванням вже виплаченої суми у розмірі 1 390 грн., на що отримав відмову, у зв'язку з чим 09 березня 2021 року він з відповідним позовом звернувся до Донецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі № 200/2626/21-а позовні вимоги до УСЗН Покровської міської ради Донецької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправними дії УСЗН Покровської міської ради Донецької області стосовно відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком (8 190 грн.), з урахуванням раніше виплачених коштів (1 390 грн.). Стягнути на користь ОСОБА_1 з УСЗН щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів, в сумі 6 800 грн.
У зв'язку з невиконанням вищезазначеного рішення суду 01 липня 2021 року він був змушений звернутись до Донецького окружного адміністративного суду із заявою для отримання виконавчого листа.
Отримавши виконавчий лист 27 липня 2021 року позивач звернувся до управління Державної казначейської служби України у м. Покровську Донецької області задля стягнення грошових коштів з УСЗН Покровської міської ради Донецької області в примусовому порядку.
14 вересня 2021 року він повторно звернувся до управління Державної казначейської служби__України у м. Покровську Донецької області з метою отримання інформації про стан стягнення коштів за поданим мною виконавчим листом.
Не отримавши відповіді, 20 жовтня 2021 року він звернувся до Державної казначейської служби України (ДКСУ) із заявою, в якій просив надати інформацію про стан стягнення коштів за поданим мною виконавчим листом. ДКСУ своїм листом №5-11-11/23891 від 16 листопада 2021 року повідомила його про те, що встановлений обсяг коштів не дозволяє Казначейству здійснити у поточному році погашення заборгованості за рахунок Програми за рішеннями судів, які відносяться до першої черги погашення заборгованості та планується здійснити погашення заборгованості в порядку черговості, орієнтовно у ІІ кварталі 2022 року за умови належного фінансування Програми.
10 січня 2023 року позивачем на адресу ДКСУ спрямовано заяву, в якій просив надати інформацію про стан стягнення коштів за поданим мною виконавчим листом, а також нарахувати та виплатити компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів після погашення заборгованості за рішенням суду. Листом № 5-11-11/2063 від 06 лютого 2023 року його повідомлено про те, що стягнення за поданим позивачем виконавчим листом не здійснюють у зв'язку з тим, що він був знищений разом із приміщенням Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (відповідач) в місті Маріуполі.
У зв'язку з вищевикладеним ОСОБА_1 був змушений звернутись до Донецького окружного адміністративного суду з метою отримання дублікату виконавчого листа, отримавши який 03 липня 2023 року ним він був спрямований на адресу відповідача.
24 серпня 2023 року на його картковий рахунок відповідач перерахував 6 766 гривень на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду.
Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
За частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (постанова ВП СВ від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
За частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до приписів частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За зазначених обставин, у зв'язку з тим, що відповідач здійснив прострочення виконання грошового зобов'язання у позивача наявні всі правові підстави просити суд
стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання.
Слід зауважити на тому, що аналогічні співні правовідносини вже досліджувались Великою Палатою Верховного Суду у справі № 420/2411/19 та у своїй постанові від 09 листопада 2023 року ВП ВС зазначив, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку, оскільки у протилежному разі прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3 % річних та інфляційних втрат.
Окрім цього, ВП ВС у вказаному порядку визначив строк за який стягуються 3% річних та інфляційні витрати - з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Таким чином, зазначений строк визначається періодом часу з 27 жовтня 2021 року по 23 серпня 2023 року (665 днів). За зазначених обставин з відповідача підлягає стягненню 2 519 гривень 67 копійок: - інфляційні витрати в сумі 2 148 гривень (6 800,00 x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) - 6 800); - 3 % річних в сумі 371 гривень 67 копійок (6 800,00 x 3% x 665 : 365 : 100).
Окрім цього, відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Право на судовий захист гарантується Конституцією України (статті 8, 56, 129-1), міжнародними договорами України і включає, у тому числі, і право на виконання судового рішення у розумний строк, яке реалізується за допомогою створення державою умов і забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України, пункт перший статті 6 Конвенції).
Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням щодо кола осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
З урахуванням комплексного аналізу статей 3, 15, 16, 23, 1167 ЦК України компенсація за порушення права на виконання судового рішення у розумний строк як захід відповідальності держави має на меті відшкодування заподіяної немайнової шкоди фактом порушення процедурних умов, що забезпечують реалізацію цього права упродовж розумного строку, незалежно від наявності чи відсутності вини органів, на які покладено обов'язок щодо виконання судових актів, інших державних органів та їх посадових осіб, хоча законом у цьому випадку передбачена умисна форма вини особи, що завдала моральної шкоди.
Розглядаючи вимоги про компенсацію, суд встановлює факт порушення права на виконання судового рішення в розумний строк, виходячи зі змісту судових актів та інших матеріалів справи з урахуванням правової та фактичної складності справи, поведінки заявника, ефективності та достатності дій суду або судді, що здійснюються з метою своєчасного розгляду справи, ефективності та достатності дій органів, організацій або посадових осіб, на які покладено обов'язок щодо виконання судових актів, характер дій та діяльності, спрямованих на своєчасне виконання судового акта, загальної тривалості провадження у справі і виконання судового акта.
Оскільки сам факт порушення права на виконання судового акта в розумний строк свідчить про заподіяну немайнову шкоду (порушення права на судовий захист), а її відшкодування не залежить від вини органу або посадової особи. Особа, яка звернулася із заявою про компенсацію, не повинна доводити наявність цієї шкоди. Встановлення факту порушення права на виконання судового акта (рішення) в розумний строк є підставою для присудження компенсації. Дії органів, організацій або посадових осіб, на яких покладено обов'язки з виконання судового акта, визнаються достатніми й ефективними, якщо вони здійснюються з метою своєчасного виконання такого акта. При цьому необхідно враховувати, зокрема, своєчасність видачі належним чином оформленого виконавчого документа, направлення його судом або стягувачем до органу, організації або посадовій особі, на яких покладено обов'язки щодо виконання судових актів, а також з'ясовувати, чи не викликана затримка у видачі або направленні виконавчого документа поведінкою заявника, наприклад шляхом ненадання ним реквізитів банківського рахунка.
Не можуть розглядатися як підстава, яка виправдовує порушення розумних строків__виконання судового акта, обставини, пов'язані з організацією роботи органів і посадових осіб, які виконують судові акти.
Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні Європейського суду з прав людини проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Європейського суду з прав людини з цього питання. У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02; у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року, заява № 67534/01; у справі «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року, заява № 74221/01; у справі «Козачек проти України»
від 07 грудня 2006 року, заява № 29508/04).
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» від 26 квітня 2005 року, заява № 29439/02; у справі «Крищук проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 1811/06).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, наголосив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява №. 18966/02).
Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язком держави. При цьому держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.
У справі «Скордіно проти Італії» Європейський суд з прав людини визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень.
Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі «Вассерман проти Росії» від 10 квітня 2008 року, заява № 21071/05, пп. 49 і 51), вимагають такого: позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, п. 195); призначене відшкодування має бути виплачене без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає__законної сили (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, п. 198); процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, п. 200); норми стосовно судових витрат не
повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, п. 201); розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пп. 202 - 206 і 213).
У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26 липня 2012 року [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 24 - 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується в разі встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3 000,00 Євро кожному заявнику в заявах, які стосуються невиконання рішень тривалістю понад три роки, та 1 500.00 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.
Європейський суд з прав людини також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування майнової шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір, але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пп. 203 - 204, та у справі
«Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у разі надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, п. 100).
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди в разі надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 344/303/16-ц.
Беручи до уваги вищевикладене, тривале невиконання судового рішення, неможливість позивачем, як учасником бойових дій використати належні кошти, зокрема на санітарно-курортне лікування та оздоровлення суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 6 000 гривень.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог п. 12, ч. З ст. 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України, передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч 5 ст. 19 ЦПК України, умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами, зокрема є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 1 ч. І ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно ч. 1 ст. 276 ЦПК України клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній.
Таким чином, враховуючи ціну та предмет цього позову, обставини справи, а також вищенаведені норми ЦПК України ця справа має бути віднесена судом до категорії малозначних справ та вона має розглядатись у порядку спрощеного позовного провадження.
Твердження відповідача про несправедливі межі відшкодування завданої шкоди необгрунтовані та є такими, що не прийматися судом до уваги судом, оскільки суму завданих матеріальних збитків встановлено кваліфікованою особою, відповідно до вимог чинного законодавства.
У своєму рішенні Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/7666/19 судді ВС підкреслили, що відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягло за особою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
ВС наголосив, що стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лишені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Б. \У проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Статтею 15 ЦПК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 57, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що - містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача частково задоволено, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).
Статтею 5 ЦПК України визначені способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування інфляційних витрат та 3 відсотків річних грошові кошти в сумі 2 519 гривень 67 копійок, з яких 2 148 гривень інфляційних втрати та 371 гривень 67 копійок 3% річних та стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок__відшкодування моральної шкоди 6 000 гривень, в задоволенні решти вимог про моральну шкоду відмовити, судові витрати віднести за рахунок держави.
Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають частковому задоволенню в межах заявлених і доведених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 15, 16, 18, 22, 265, 509, 526, 610, 625 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) грошові в рахунок відшкодування інфляційних витрат та 3 відсотків річних грошові кошти в загальній сумі 2 519 гривень 67 копійок, з яких 2 148 гривень - інфляційних втрати та 371 гривень 67 копійок - 3% річних.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) в рахунок_відшкодування моральної шкоди 6 000 гривень.
В задоволенні решти позову в частині відшкодування моральної шкоди відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -