Іменем України
27 березня 2024 року м. Кропивницький
справа № 404/27/24
провадження № 22-ц/4809/590/24
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Охременка Артема Вікторовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2024 року у складі судді Кулінки Л. Д. і
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити юридичний факт перебування на його утриманні малолітніх дітей:
-ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заява мотивована тим, що 21 вересня 2022 року між заявником та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.
Від попереднього шлюбу дружина має двох малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спільна дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Батько дітей ОСОБА_2 від попереднього шлюбу не приймає участі в утриманні своїх дітей, не сплачує аліменти та проживає за кордоном, тому діти перебувають на утриманні заявника.
У зв'язку з відсутністю законодавчо врегульованого порядку встановлення юридичного факту перебування дітей на утриманні, заявник позбавлений можливості довести факт перебування на його утриманні двох малолітніх дітей та одержати відповідний документ.
Встановлення зазначеного юридичного факту необхідне ОСОБА_1 для користування законодавчо встановленими пільгами для багатодітних сімей, а рішення суду про встановлення зазначеного факту впливатиме на отримання дітьми соціальних гарантій, передбачених для осіб, які перебувають на утриманні.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування малолітніх дітей на утриманні.
Ухвала суду мотивована тим, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, факт перебування на утриманні дітей віком до 18 років має для заявника юридичне значення та в силу підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» породжує у нього виникнення права на звільнення з військової служби, у зв'язку з перебуванням на його утриманні малолітніх дітей.
За таких обставин, суд першої інстанції вважав, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника пов'язана з публічно-правовими відносинами ОСОБА_1 з державою, щодо права на звільнення з військової служби, тому підлягає вирішенню у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Охременко А. В., який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а обставини які суд першої інстанції вважав встановленими, є недоведеними, що в сукупності призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою, не вказував на те, що він є військовослужбовцем і на те, що встановлення факту перебування на його утриманні малолітніх дітей необхідно йому для того, щоб звільнитися з військової служби, а тому суд першої інстанції вийшов за межі обставин, зазначених у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення.
Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на посвідчення учасника бойових дій, дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем.
Однак, вказане посвідчення підтверджує тільки безпосередню участь особи у бойових діях, і було надане з метою підтвердження права на звільнення від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Від представника заявника адвоката Охременка А. В. надійшло клопотання, в якому він просив відкласти розгляд справи, у зв'язку з його тимчасовою непрацездатністю.
При цьому, посилаючись на неможливість прибути в судове засідання, представником заявника не було надано жодного доказу на підтвердження вказаних обставин.
Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19) зазначив, що «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Враховуючи, що представником заявника не надано доказів на підтвердження обставин, викладених в клопотанні про відкладення розгляду справи, його явка в судове засідання не є обв'язковою, та, зважаючи на межі та строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції (статті 367, 371 ЦПК України), суд не визнає наведені адвокатом Охременком А. В. причини неявки в судове засідання поважними, а тому клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.
Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини їх неявки суд визнає неповажними, інші підстави для відкладення розгляду справи відсутні, суд вирішив розглядати справу без їх участі, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) зазначено, що: «Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. […]
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України. […]
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України».
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на його утриманні малолітніх дітей, посилаючись на те, що встановлення зазначеного юридичного факту необхідне йому для користування законодавчо встановленими пільгами для багатодітних сімей, а рішення суду про встановлення зазначеного факту впливатиме на отримання дітьми соціальних гарантій, передбачених для осіб, які перебувають на утриманні.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника пов'язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення з військової служби, тому підлягає вирішенню у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодись не можна, адже суд першої інстанції залишив поза увагою, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, факту перебування фізичної особи на утриманні вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України та зробив помилковий висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
До схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07 лютого 2024 року у справі № 212/5550/23 (провадження № 61-15662св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 509/3001/23 (провадження № 61-14722св23), від 06 березня 2024 року у справі № 132/1967/23 (провадження № 61-14018св23), від 06 березня 2024 року у справі № 644/1574/23 (провадження № 61-17164 св 23) та від 13 березня 2024 року у справі № 727/7151/23 (провадження № 61-13186св23).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що помилково відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, що обмежує права заявника та перешкоджає йому у доступі до правосуддя, а тому ухвала Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2024 рокуне може вважатися законною та обґрунтованою.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Оскільки, суд першої інстанції виніс ухвалу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, помилково відмовив у відкритті провадження, тому відповідно пункту четвертого частини першої статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно пункту 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, ухвала суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому розгляду справи, підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл суми судових витрат, понесених позивачем під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, підлягає здійсненню судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи по суті, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Охременка Артема Вікторовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. І. Чельник