Справа № 458/199/24
1-кп/458/45/2024
27.03.2024 м. Турка
Турківський районний суд Львівської області в складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2
за участі сторін кримінального провадження -
сторона обвинувачення, прокурор Турківського відділу Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_3 ,
сторона захисту, обвинувачений ОСОБА_4 ,
захисник обвинуваченої особи адвокат ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Турка Львівської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.02.2024 року №12024142340000015 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Турка Турківського району Львівської області, громадянин України, з професійно-технічною освітою, тимчасово не працюючий, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не одружений, дітей на утриманні не має, призовник, раніше не судимий, вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, -
ОСОБА_4 18.02.2024 року, приблизно о 18.10 год перебуваючи неподалік відділення «Нової Пошти», яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , знайшов в кущах поліетиленовий пакет білого кольору із помаранчевою полосою, з написом «Нова Пошта», який розкрив та побачив, що там знаходився один зіп-пакет із порошкоподібною речовиною білого кольору, один зіп-пакет із таблетками та частинами таблеток блакитного і світло-зеленого кольору, один зіп-пакет із речовиною сірого кольору (гриби) та один наповнений екстрактом канабісу пристрій із трубкою для куріння зі слідами нагару та зрозумів, що вказані речі є наркотичними засобами та психотропними речовинами. Реалізуючи свій злочинний намір на незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу та психотропних речовин, для власного вживання без мети збуту, всупереч вимогам Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори», ОСОБА_4 умисно, з корисливих мотивів, поклав наведений заповнений пристрій із трубкою для куріння у зовнішню кишеню свого сіро-синього рюкзака, а три зіп-пакети із наведеними речовинами, поклав до внутрішньої кишені рюкзака та зберігаючи їх, направився до місця проживання в АДРЕСА_1 . Того ж дня, приблизно о 18:26 год, перебуваючи на АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 зустріли працівники відділення поліції № 2 Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області і при подальшому огляді вилучили з внутрішньої кишені вказаного рюкзака один зіп-пакет із порошкоподібною психотропною речовиною білого кольору, обіг якої обмежено - амфетамін в кількості 0,2624 грама, один зіп-пакет із таблетками та частинами таблеток блакитного і світло- зеленого кольору, які являються особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено - МДМА (3,4-метилендіоксиметамфетамін) в кількості 0,8874 грама, один зіп-пакет із речовиною сірого кольору (плодові тіла грибів), які являються особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг яких заборонено - плодовими тілами грибів, що містять псилоцин та в перерахунку на суху речовину становить 4,6246 грама. Також, в приміщенні відділення поліції № 2 Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області на другому поверсі в лекційному залі, що за адресою: АДРЕСА_3 , у ОСОБА_4 18.02.2024 року о 20.22 год із зовнішньої кишені наведеного рюкзака вилучено згаданий пристрій із трубкою для куріння, на яких виявлено особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - екстракт канабісу загальною кількістю 1,293 грама.
Суд вважає, що дії ОСОБА_4 необхідно кваліфікувати за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого передбачених ч.1 ст.309 КК України - незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів, психотропних речовин, без мети збуту.
Дії ОСОБА_4 виразились у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів, психотропних речовин, без мети збуту.
Позицій учасників судового провадження.
Позиція сторони обвинувачення.
Прокурор звернув увагу, що 27.02.2024 року між прокурором Турківського відділу Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_3 та підозрюваним ОСОБА_4 , в присутності захисника ОСОБА_5 , в порядку, передбаченому ст.ст.468,469,472 КПК України укладено угоду про визнання винуватості. Також прокурор зазначив, що умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, а також повідомив про відсутність потерпілих. Зазначив, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК і КК України, просить цю угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену в угоді міру покарання, а також вирішити питання речових доказів згідно укладеної угоди.
Позиція обвинуваченої особи.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні просив суд затвердити угоду про визнання винуватості, свою вину визнав беззастережно повністю, просив призначити узгоджену міру покарання, згодний з умовами угоди, розуміє наслідки укладання угоди, угода була укладена добровільно, без будь-якого примусу та просив суд затвердити укладену угоду. В судовому засіданні повідомив, що в повному обсязі розуміє характер обвинувачення та погоджується з його формулюванням, зазначеним в угоді,
Позиція захисника обвинуваченої особи.
У процесі судового засідання захисник обвинуваченого ОСОБА_5 заявив клопотання про затвердження угоди про визнання винуватості, оскільки така укладена в порядку, передбаченому ст.ст. 468,469,472 КПК України та відповідно підтвердив підписання письмової угоди в його присутності.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості суд виходить з наступного.
Статтею 474 КПК України регламентований загальний порядок судового провадження на підставі угоди.
Згідно з даною угодою прокурор та підозрюваний дійшли згоди щодо формулювання підозри, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч.1 ст.309 КК України, підозрюваний у повному обсязі сформульованої підозри беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення; щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
Також, сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди ОСОБА_4 буде призначено покарання за ч.1 ст.309 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.
В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'яснені підозрюваному.
Розглядаючи в порядку ст..314 ч.3 п.1 КПК України питання про можливість затвердження даної угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Частиною 3 ст.314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти відповідні рішення, в тому числі положеннями п.1 ч.3 ст..314 КПК України визначено, що суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468 - 475 КПК України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст..468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
За п.1 ч.4 ст.469 КПК, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів без будь-яких умов.
В судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, як незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів, психотропних речовин, без мети збуту.
Дане кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_4 передбачене санкцією ч.1 ст.309 КК України відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, оскільки згідно ч. ч. 1,3,5 ст. 12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини, і тяжким злочином є передбачене кримінальним кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до ст..66 КК України є його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, і такі обставини характеризують знижений ступінь суспільної небезпеки особи злочинця та вчиненого ним діяння, слугують критерієм індивідуалізації покарання.
Формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Зважаючи на вказане, в діях ОСОБА_4 проявилося щире каяття.
Судом враховано вимоги постанови Верховного Суду від 30.10.2018 року у справі №559/1037/16-к, де надано роз'яснення, що активне сприяння розкриття злочину і щире каяття є окремими обставинами, що пом'якшують покарання, у зв'язку з чим суд розцінює щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину альтернативними, незалежними, окремо існуючими обставинами, що пом'якшують покарання.
У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 року ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст..66 КК України, судом не встановлено.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені п.1 ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, наслідки невиконання угоди, передбачені ст..476 КПК України, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Згідно з ч. 6 ст. 474 КПК України суд зобов'язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним.
Не встановлено обставин, які б могли свідчити, що умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Крім того, укладена угода не має преюдиціального значення для кримінальних проваджень щодо будь-яких інших осіб.
Також умови угоди відповідають інтересам суспільства, які полягають у своєчасному розкритті злочинів, а відтак затвердження угоди у даному провадженні забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінальної справи при мінімальних витратах державних ресурсів, а також зменшить навантаження на органи прокуратури і суд.
Відповідно до ч.7 ст.474 КПК суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
При цьому суд зазначає, що обумовлення сторонами угоди у її тексті факультативних питань, які не передбачені загальними вимогами до таких угод згідно з ст.472 КПК України (зокрема щодо пропонованого терміну іспитового строку та стягнення процесуальних витрат), та які належать до дискреційних повноважень суду при ухваленні вироку, є пропозиціями до суду, які самі по собі не порушують прав та свобод сторін.
Також суд бере до уваги, що наданою угодою передбачено покладення на обвинуваченого обов'язків щодо співпраці у викритті інших кримінальних правопорушень, що свідчить про наявність суспільного інтересу в укладенні угоди.
Судом не встановлено підстав для відмови в затвердженні даної угоди, передбачених ч.7 ст.474 КПК України.
В укладенні даної угоди згідно з ст.52 КПК України брав участь захисник.
Таку угоду не може бути укладено у провадженні, в якому бере участь потерпілий, тобто щодо злочинів чи кримінальних проступків, внаслідок вчинення яких було завдано шкоди правам та інтересам окремих громадян, інтересам юридичних осіб, а також у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів, незалежно від кола суб'єктів, яким завдано шкоди внаслідок вчинення таких злочинів.
Враховуючи викладене, та те, що умови угоди про визнання винуватості між прокурором та ОСОБА_4 відповідають вимогам кримінального процесуального кодексу України та кримінального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість затвердження даної угоди та призначення підозрюваному узгодженого сторонами виду та міри покарання.
Згідно з ч.5 ст.65 КК України, у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Відтак загалом суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, що є виключно судовою дискрецією у кримінальному судочинстві і охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
В постановах Верховного Суду від 27.02.2018 в справі №203/378/17 та 29.11.2018 в справі №761/6774/16-к міститься посилання на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 року №13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», в п.12 якої зокрема зазначено, що «чинні КК і КПК регулюють два різновиди звільнення від відбування покарання з випробуванням: 1) загальний - коли вимагається встановлення можливості виправлення засудженого без відбування покарання; 2) спеціальний - у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, для укладення якої з'ясування питань, визначених у ч. 1 ст. 75 КК, не є обов'язковим. У зв'язку з чим, якщо ж сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного/обвинуваченого від його відбування з випробуванням, відповідно до частин 2, 3 ст. 75 КК суд зобов'язаний прийняти рішення про таке звільнення у випадку затвердження угоди про примирення або визнання винуватості за наявності сукупності таких умов: 1) сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років; 2) узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затверджені визначені КПК (пункти 1-6 ч. 7 ст. 474 КПК) відсутні».
Таким чином, згідно зі ст.6 Конвенції виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду, завершальною стадією судового провадження. У зв'язку із цим під час розгляду питань про відстрочку, розстрочку необхідно дотримуватися вимог Конвенції щодо виконання судового рішення упродовж розумного строку (справи «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Дубенко проти України» від 11.01.2005 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року та інші).
Покарання, яке обирає суд є пропорційним характеру вчиненого ОСОБА_4 дій та їх небезпечності, і є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Окрім цього, суд не вбачає підстав вважати, що обране покарання буде явно несправедливим унаслідок м'якості.
Призначаючи покарання суд стверджує принцип невідворотності покарання.
Питання про судові витрати суд вирішує на підставі ст.124 КПК України.
У відповідності до положень ч.2 ст.124 КПК, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, здійснені документально підтверджені процесуальні витрати.
Згідно ст..374 ч.4 п.2 КПК України у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема, рішення про цивільний позов.
Оскільки по справі процесуальні витрати відсутні, суд в такому випадку не вирішує дане питання.
Оскільки по справі наявні процесуальні витрати наявні, пов'язані з проведенням експертиз, водночас суд враховує те, що згідно квитанції від 27.02.2024 року ОСОБА_4 сплачено в повному обсязі 4543,68 грн і 3029,12 грн витрат за проведення експертизи, суд в такому випадку не вирішує дане питання.
Питання про долю речових доказів і документів вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження і таке питання потрібно вирішити в порядку ст.100 КПК України.
У зв'язку з наявністю речових доказів, дане питання вирішувати наступним чином.
Вимогами ч.4 ст.174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Також суд враховує, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 16 КПК України на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення. Підстави та порядок тимчасового вилучення майна визначаються ст. 167 та ст. 168 КПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна, є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у ч. 2 ст. 167 КПК України майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
При вчиненні правопорушення ОСОБА_4 було судом встановлено, що ОСОБА_4 не було використано сторонні знаряддя і засоби.
Арешт на речові докази накладався.
Постановою органу досудового розслідування від 19.02.2024 року про визнання та приєднання до справи речових доказів - один зіп-пакет із кристалоподібною речовиною білого кольору, один зіп-пакет із таблетками зеленого кольору, один зіп-пакет із речовиною рослинного походження селено-сірого кольору, чотири зіп-пакети із подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору, трубку і пристрій для куріння зі слідами нагару - вирішено передати на відповідальне зберігання в кімнаті зберігання речових доказів ВП №2 Самбірського РВП ГУНП у Львівській області.
Ухвалою слідчого судді Турківського районного суду Львівської області від 19.02.2024 року на вилучене майно під час проведення огляду місця події 18.02.2024 року - один зіп-пакет із кристалоподібною речовиною білого кольору, один зіп-пакет із таблетками зеленого кольору, один зіп-пакет із речовиною рослинного походження селено-сірого кольору, чотири зіп-пакети із подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору, трубку і пристрій для куріння зі слідами нагару накладено арешт і передані на відповідальне зберігання в кімнату зберігання речових доказів відділенню поліції №2 Самбірського РВП ГУНП у Львівській області в кімнаті зберігання речових доказів відділення поліції №2 Самбірського РВП ГУНП у Львівській області.
Постановою органу досудового розслідування від 19.02.2024 року про визнання та приєднання до справи речових доказів - мобільний телефон «Realme» - вирішено передати на відповідальне зберігання згідно розписки власнику майна - ОСОБА_4 .
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
Покарання, яке обирає суд є пропорційним характеру вчиненого ОСОБА_4 дій та їх небезпечності, і є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Окрім цього, суд не вбачає підстав вважати, що обране покарання буде явно несправедливим унаслідок м'якості.
Судом також враховано вимоги п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.7,8,9,30-33,110,314,369-371,373,374,376,473,475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості укладену між прокурорм Турківського відділу Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_3 з однієї сторони та обвинуваченим (на час укладення угоди підозрюваним) ОСОБА_4 в присутності захисника ОСОБА_5 , з іншої сторони, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.02.2024 року №12024142340000015 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, укладену 27.02.2024 року.
ОСОБА_4 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України та призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.
Речовий доказ після вступу вироку в законну силу - один зіп-пакет із кристалоподібною речовиною білого кольору, один зіп-пакет із таблетками зеленого кольору, один зіп-пакет із речовиною рослинного походження селено-сірого кольору, чотири зіп-пакети із подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору, трубку і пристрій для куріння зі слідами нагару, які постановою органу досудового розслідування від 19.02.2024 року про визнання та приєднання до справи речових доказів визнано речовим доказом, а згідно ухвали слідчого судді Турківського районного суду Львівської області від 19.02.2024 року накладено арешт і передані на відповідальне зберігання в кімнату зберігання речових доказів відділенню поліції №2 Самбірського РВП ГУНП у Львівській області в кімнаті зберігання речових доказів відділення поліції №2 Самбірського РВП ГУНП у Львівській області - знищити.
Речовий доказ після вступу вироку в законну силу - мобільний телефон «Realme», який постановою органу досудового розслідування від 19.02.2024 року про визнання та приєднання до справи речових доказів визнано речовим доказом, а згідно розписки передано ОСОБА_4 на зберігати - залишити у власності ОСОБА_4 .
Докази, які підтверджують вину в скоєному і які були долучені до матеріалів кримінального провадження, а також докази, які характеризують обвинувачену особу - зберігати при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Турківський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст..394 КПК України.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Роз'яснити учасникам провадження, що згідно статті 476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.
Роз'яснити, що умисне невиконання угоди засудженим є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст.389-1 КК України.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1