Справа № 456/5696/23
Провадження № 2/456/282/2024
15 березня 2024 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої судді Гули Л. В. ,
з участю секретаря Петренко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення,
Стислий виклад позицій сторін.
Позивач ОСОБА_1 просить усунути йому перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення до неї.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що він, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Розмір його частки складає 19/100 частин. Близько десяти років відповідачка ОСОБА_2 перешкоджає йому користуватися даною квартирою та проживати в ній, вона змінила замок на вхідних дверях, будинок та подвір'я завжди закриті. На даний час він проживає у нежитловому приміщенні ГО «Громадська ініціатива 1». Така поведінка відповідачки, яка повністю ігнорує його законні права як співвласника спірної квартири, примушує його звернутися за захистом своїх прав до суду.
Відповідачі не скористалися правом на подання відзиву.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.
Заяви та клопотання сторін та процесуальні рішення, постановлені по справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2023 року головуючим суддею у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 11//
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10.11.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 27.11.2023. Роз'яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 12/.
27.11.2023 позивачем ОСОБА_1 подано клопотання про виклик та допит свідка /а.с. 15/.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08.12.2023 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 09.01.2024 /а.с. 22/.
27.12.2023 позивачем ОСОБА_1 подано клопотання про долучення доказів /а.с. 31-41/.
09.01.2024 представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Кравцем А.О. подано клопотання про залучення співвідповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 /а.с. 44/
01.02.2024 в судовому засіданні протокольною ухвалою задоволено клопотання представника позивача та залучено співвідповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 /а.с. 52/.
На запит суду щодо доступу до персональних даних відповідачів отримано відповіді про зареєстроване місце проживання співвідповідачів /а.с. 73-74, 110-113/.
Розгляд справи по суті відбувся 15.03.2024 за участі позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Кравця А.О.
Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кравець А.О. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, на виклики суду повторно не з'явилися, про причину неявки не повідомили, явки представника не забезпечили, відзиви на позовну заяву не подавали, тому суд розглянув справу за їх відсутності на підставі наявних у ній доказів.
Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши та дослідивши письмові докази по справі, які мають юридичне значення для її розгляду, вважає, що позов слід задовольнити.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Розмір його частки складає 19/100 частин. Іншими співвласниками квартири є: ОСОБА_2 - розмір частки складає 31/100; ОСОБА_3 - розмір частки складає 31/100 частин; ОСОБА_4 - розмір його частки складає 19/100 /а.с. 7-9, 36-38/.
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади № 2023/008235080 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 /а.с. 10, 35/.
Відповідно до витягу № 486 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 11.10.2023 до складу зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с. 34/.
Як зазначено в позовній заяві, на даний час у вказаній квартирі відповідачка ОСОБА_2 замінила замки на вхідних дверях, у зв'язку із чим позбавила позивача доступу до квартири. Зазначені дії створюють перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належним йому на праві власності майном. На підтвердження зазначених обставин подано флеш-носій, який долучено до матеріалів справи та оглянуто судом /а.с. 41/.
Судом встановлено, що позивач з приводу вчинення іншими співвласниками йому перешкод у користування спірною квартирою звертався до правоохоронних органів. Як вбачається з копії листа № 8465 від 04.07.2017 про результати перевірки інформації, викладеної у заяві ОСОБА_1 з проханням забезпечити йому безперешкодний доступ до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , в діях ОСОБА_2 відсутні ознаки кримінального правопорушення. З приводу вирішення питань цивільно-правового характеру, які виникли між сторонами, рекомендовано звернутися з цивільним позовом до суду /а.с. 39/.
З листа відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області № 09-20-6/1500 від 25.02.2016 встановлено, що звернення позивача ОСОБА_1 до суду за захистом порушених прав, що полягають у здійсненні перешкод у користуванні спірною квартирою, не є первинним. Так, на виконанні відділу державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 456/3453/13-ц, виданого 04.12.2014, про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в користуванні жилим приміщенням по АДРЕСА_2 та надати комплект ключів для вільного користуванням приміщенням. 29.12.2014 державним виконавцем складено акт про виконання судового рішення. Сторони один до одного претензій не мали. 30.12.2014 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження /а.с. 40/.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з наявністю перешкод у ОСОБА_1 в користуванні квартирою.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу України.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997, яка згідно зі ст. 9 Конституції України є частиною законодавства, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Статтею 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати будь-яких усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Такий висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 643/180/17.
Крім того, як роз'яснено в пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень ст. 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (ст. 57-59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що сторони: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Спір між сторонами виник з приводу користування квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , співвласниками якої вони є.
Сторона позивача, аргументуючи обґрунтованість поданого позову, покликається на те, що ОСОБА_1 є законним співвласником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . У зв'язку з тим, що відповідачі не допускають його до вказаної квартири, поміняли замки до вхідних дверей, відтак він не може користуватись даною квартирою, іншого житла він не має.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відзиви на позовну заяву не подавали. Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Богуш І.М., незважаючи на подане клопотання, з матеріалами справи не ознайомився, свою позицію щодо заявленого позову суду не висловив, відзив на позов не надав.
Надаючи оцінку аргументам сторони позивача, суд вважає аргументи позивача ОСОБА_1 належним чином обґрунтованими та мотивованими з огляду на таке.
Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 759/23652/19 (провадження № 61-10953св21) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про вселення в квартиру з огляду на те, що саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом та заперечення відповідача проти його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.
Так, відповідачка ОСОБА_5 , отримавши матеріали позову та заручившись правовою допомогою адвоката Богуша І.М., тверджень позивача ОСОБА_1 не спростувала.
Крім цього, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він був свідком того, як позивача ОСОБА_1 не допускали до вказаної квартири ще у 2014 році і продовжували це робити впродовж багатьох років. 11 серпня 2023 року позивач зателефонував йому та поскаржився, що не має, де проживати. Відтак на даний час останній проживає у нежитловому приміщенні ГО «Громадська ініціатива 1», членом якої він є.
У суду немає підстав ставити під сумнів істинність фактів, повідомлених свідком. Даних про яку-небудь зацікавленість свідка у результаті розгляду справи немає, його покази відповідають і не суперечать обставинам, відомості про які містяться в інших зібраних по справі доказах.
Зокрема, судом встановлено, що позивач з приводу вчинення іншими співвласниками йому перешкод у користування спірною квартирою звертався до правоохоронних органів. Як вбачається з копії листа № 8465 від 04.07.2017 про результати перевірки інформації, викладеної у заяві ОСОБА_1 з проханням забезпечити йому безперешкодний доступ до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , в діях ОСОБА_2 відсутні ознаки кримінального правопорушення. З приводу вирішення питань цивільно-правового характеру, які виникли між сторонами, рекомендовано звернутися з цивільним позовом до суду /а.с. 39/.
Крім цього, з листа відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області № 09-20-6/1500 від 25.02.2016 встановлено, що звернення позивача ОСОБА_1 до суду за захистом порушених прав, що полягають у здійсненні перешкод у користуванні спірною квартирою, не є первинним. Так, на виконанні відділу державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 456/3453/13-ц, виданого 04.12.2014, про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в користуванні жилим приміщенням по АДРЕСА_2 та надати комплект ключів для вільного користуванням приміщенням. 29.12.2014 державним виконавцем складено акт про виконання судового рішення. Сторони один до одного претензій не мали. 30.12.2014 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження /а.с. 40/.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для задоволення позову не впливають.
Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановивши, що ОСОБА_1 є співвласником спірного майна (квартири), котрий володіє належною часткою з підстави, передбаченої законом або договором, а діями відповідачів, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, суд дійшов переконання, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до задоволення.
Щодо судових витрат.
Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Так, документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн, підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом вселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 357,87 грн (триста п'ятдесят сім грн 87 коп.) сплаченого судового збору з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 25 березня 2024 року.
Суддя Л.В.Гула