Справа № 462/6694/23
провадження 1-кп/462/170/24
26 березня 2024 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові клопотання прокурора
ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12023141390000672 від 11.07.2023 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Донецької області м. Дзержинськ (м. Торецьк), українця, громадянина України, зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 , без визначеного місця проживання, з базовою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого 28.02.2023 Франківським районним судом м. Львова за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу в розмірі 17 000 грн,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,-
встановив:
У провадженні Залізничного районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження №12023141390000672 від 11.07.2023 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26 березня 2024 року скасовано розшук обвинуваченого ОСОБА_4 та відновлено судове провадження у кримінальному провадженні №12023141390000672 від 11.07.2023 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
В матеріалах справи міститься подане в прокурором в межах даного кримінального провадження клопотання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Подане клопотання прокурор обгрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, у зв'язку із неодноразовою неявкою обвинуваченого на виклики суду у судові засідання у кримінальному провадженні судом було оголошено розшук обвинуваченого. Така поведінка обвинуваченого свідчить про ухилення останнього від явки до суду. Оскільки обвинувачений офіційно не працевлаштований, не має на утриманні неповнолітніх дітей, тобто відсутні міцні соціальні зв'язки, санкцією ч. 4 ст. 185 КК України за вчинення кримінального праовопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 передбачено покарання лише у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, відтак може переховуватись від суду, перешкоджати встановленню істини у справі чи продовжити злочинну діяльність. З метою запобігання таким ризикам, просить клопотання задовольнити та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з можливістю внесення застави у розмірі, достатньому для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
В судовому засіаднні рокурор раніше подане ним клопотання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у клопотанні та просив задоволити його.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник в судовому засіданні проти заявленого прокурором клопотання заперечили. Обвинувачений пояснив, що за станом здоров'я, внаслідок травми тазу, що постійно завдає болю, не може самостійно пересуватись, на даний час на умовах постійного проживання перебуває у центрі соціальної реабілітації та адаптації для алко-наркозалежних «Незалежність-Львів», де йому надають необхідну допомогу. У зв'язку із наведеним, захисник просив суд, у разі висновку суду про необхідність застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу, обрати йому запобіжний захід не пов'язаний із тримання під вартою, а саме, зважаючи, що обвинувачений на даний час постійно проживає при центрі адаптації «Незалежність-Львів», за адресою: АДРЕСА_2 , просив обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Суд, заслухавши учасників судового провадження, вивчивши матеріали клопотання та оглянувши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
У відповідності до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до положень ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.
Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно положень ст. 177 КПК України, визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжці), вчиненого в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
За змістом закону тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише у разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті даного рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК. Неможливість запобігти даним ризикам слід розуміти як недостатність інших запобіжних заходів для того, щоби убезпечити їх настання.
Статтею 181 КПК визначено, що домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Домашній арешт відноситься до ізоляційної категорії запобіжних заходів, адже враховуючи його сутність, передбачає для особи, відносно якої обраний, заборону не залишати місце свого проживання протягом певних годин доби або цілодобово, тим самим ізолюючи її від звичайного для неї середовища (яке знаходиться за межами її житла) на певний проміжок часу доби або цілодобово. Отже, з урахуванням зазначеного, цілком очевидно, що домашній арешт є загальним заходом особистого забезпечення м'якого ізоляційного характеру, що виконується в умовах житла особи.
Вивчивши клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, вирішуючи питання обрання запобіжного заходу погоджується із доводами прокурора щодо існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, однак ступінь зазначених ризиків, не є настільки високим, що виключає застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту.
Так, суд, бере до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, щиро розкаюється у вчиненому, покликання останнього на необхідність сторонньої допомоги у зв'язку із неможливістю через незадовільний стан здоров'я повноцінно самостійно пересуватись на даний час, також встановлено, що обвинуваченого доставлено до суду працівниками поліції, він не міг самостійно повноцінно пересуватися, крім цього, як вбачається із довідки, виданої Громадською організацією «Незалежність-Львів», на даний час, а саме з 19 березня 2024 року ОСОБА_4 , у зв'язку із нервовим зривом, проходить соціально-адаптаційну програму в колективі центру соціальної реабілітації для алко-наркозалежних «Незалежність-Львів» в умовах постійного проживання при центрі адаптації «Незалежність-Львів». Повний курс соціально-адаптаційної програми становить 1 рік в умовах перебування в центрі.
Таким чином, за встановлених обставин в ході судового розгляду клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення такого, оскільки таке фактично ґрунтується на припущенні про неможливість застосування іншого виду запобіжного заходу, ніж утримання під вартою, що не доведено у встановленому порядку в судовому засіданні й не може свідчити про неможливість більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового арешту обвинуваченого в повній мірі забезпечити його належну процесуальну поведінку та виконання покладених на нього обов'язків.
Згідно зі ст. 181 КПК України - домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Таким чином, аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_4 слід відмовити та натомість доцільно застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового арешту за місцем проживання при центрі адаптації «Незалежність-Львів», за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України на обвинуваченого ОСОБА_4 слід покласти виконання визначених вищезгаданою нормою КПК процесуальних обов'язків.
Керуючись ст.176-178, 331 КПК України, суд-
постановив:
В задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.
Клопотання сторони захисту задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із забороною залишати місце проживання за адресою центру АДРЕСА_2 строком на два місяці.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов'язки:
- прибувати на виклик до слідчого , прокурора та суду за першою вимогою;
- не залишати цілодобово житло у якому він проживає за адресою: АДРЕСА_2 без дозволу суду;
- повідомляти заздалегідь суд про зміну свого місця перебування;
- носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Датою закінчення дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту визначити 26 травня 2024 року.
Ухвалу про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання відділення відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області.
Контроль за виконанням постанови покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя: (підпис) ОСОБА_1
З оригіналом згідно. Оригінал ухвали у справі №462/6694/23
Суддя: ОСОБА_1