Справа № 167/362/21
Номер провадження 2/167/92/24
27 березня 2024 року м. Рожище
Рожищенський районний суд Волинської області у складі:
головуючого судді Гармай І. Т.,
з участю секретаря судового засідання Ісакової Н. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Рожищенського районного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 31 травня 2018 року у м. Дрогобичі між нею та відповідачем був укладений Договір позики грошових коштів, згідно якого позивач передала відповідачу в позику 130 000 грн без сплати відсотків, які останній зобов'язався повернути до 30 жовтня 2018 року. Втім у зазначений строк відповідач кошти не повернув, свої зобов'язання за укладеним договором не виконав. З урахуванням викладеного просить суд, стягнути з відповідача заборгованість за Договором позики в розмірі 160804,66 грн, яка складається з основної суми боргу - 130000 грн, інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2021 року - 21060 грн, 3 % річних за період з 01 листопада 2018 року по 30 квітня 2021 року - 9744,66 грн та судові витрати по справі, які складаються з судового збору в розмірі 1608,05 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн.
Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано. В заяві про скасування заочного рішення зазначив, що про обставини частково виконання ним зобов'язання за Договором позики зможе підтвердити показаннями свідка, заява про допит якого буде подана суду при розгляді справи по суті.
19 лютого 2024 року позивачем ОСОБА_1 на електронну адресу суду надіслано пояснення в яких з покликаннях на правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18 та від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18 зазначила, що показаннями свідків не може доводитися факт виконання зобов'язання за Договором позики.
Позиція учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася. В пояснення поданих суду 19 лютого 2024 року просила позов задовольнити повністю та розгляд справи проводити у її відсутності.
Відповідач будучи належним чином повідомленим, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 22 січня 2024 року заочне рішення Рожищенського районного суду від 14 липня 2021 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено 27 лютого 2024 року о 13 год 30 хв.
Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 27 лютого 2024 року за клопотанням відповідача судове засідання відкладено на 10 год 00 хв 27 березня 2024 року.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0690226758875, судову повістку про виклик до суду на розгляд справи 27 березня 2024 року о 10 год 00 хв було вручено ОСОБА_2 08 березня 2024 року. В судове засідання відповідач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань про відкладення судового засідання на адресу суду не надходило.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутності відповідача, на переконання суду, наразі вжито всі необхідні заходи для забезпечення участі відповідача у розгляді справи, ураховуючи, що судове засідання 27 лютого 2024 року відкладено за клопотанням останнього.
Відтак, відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд ухвалив розглядати справу за відсутності учасників справи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом за відсутності учасників справи, які беруть участь у справі не здійснюється.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, доходить такого висновку.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що 31 травня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір позики за умовами якого позивач передала відповідачу грошові кошти в сумі 130000 грн (п. 1 Договору позики), а останній зобов'язався повернути борг до 30 жовтня 2018 року(п. 3 Договору позики).
За змістом п. 2 Договору позики від 31 травня 2018 року сторони підтверджують, що Позикодавець передав Позичальнику, а Позичальник отримав від Позикодавця гроші у розмірі зазначеному в п. 1 цього Договору на момент його підписання.
На день розгляду даної справи відповідач ОСОБА_2 борг за Договором позики від 31 травня 2018 року позивачу не повернув.
Зміст спірних правовідносин.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ( ОСОБА_2 ) взятих на себе зобов'язань перед позикодавцем ( ОСОБА_1 ) згідно укладеного між сторонами Договору позики.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- або багатосторонніми (договори).
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Згідно з ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання(неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
ВІдповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст.. 2 ЦПК України).
Згідно з ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно з ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності підстав для задоволення позову.
Щодо суми основного боргу.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Суд зауважує, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
Судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів встановлено, що 31 травня 2018 року між сторонами було укладено Договір позики за умовами якого позивач передала відповідачу грошові кошти в сумі 130000 грн, а відповідач зобов'язався повернути борг до 30 жовтня 2018 року.
На день розгляду даної справи відповідач ОСОБА_2 борг за договором позики від 31 травня 2018 року позивачу не повернув, доказів зворотного суду не надано.
На підтвердження зобов'язань відповідача, позивачем був наданий для приєднання до матеріалів справи оригінал Договору позики від 31 травня 2018 року. Із дослідженого Договору позики встановлено, що сторонами в письмовій формі зафіксовані істотні умови договору позики, а саме: предмет позики - грошові кошти, сума грошових коштів та їх грошова одиниця - гривня, а також дата отримання та строк повернення коштів.
Оригінал Договору позики наданий суду позивачем, доводить наявність невиконаного боргового зобов'язання відповідача перед позивачем.
За таких обставин, суд доходить переконання, що оскільки кошти отримані у борг не були своєчасно повернуті відповідачем, то позовні вимоги в частині стягнення суми позики в розмірі 130000 грн необхідно задовольнити.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми.
Судом встановлено, що згідно з п. 3 Договору позики від 31 травня 2018 року зазначену вище суму (130000 грн) позичальник, зобов'язувався повернути готівкою в строк до 30 жовтня 2018 року.
За змістом ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції виконується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період.
Індекс інфляції за листопад 2018 року становив 101,4 %, за грудень 2018 року - 100,8 %. Сукупний індекс інфляції за 2019 рік - 104,1 %, за 2020 рік - 105,0 %. Індекс інфляції за січень 2021 року становив 101,3 %, за лютий 2021 року - 101,0 %, за березень - 101,7%.
Отже, сукупний індекс інфляції за період з листопада 2018 року по березень 2021 року становить 116,2 % (101,4 % х 100,8 %, х 104,1 % х 105,0% х 101,3 % х 101,0 % х 101,7 %).
Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу.
Відтак, розмір інфляційних втрат становить 21060 грн (130000 грн (сума боргу) ? 116,2% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 130000 грн).
Сума трьох процентів річних розраховується за формулою: (сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році).
Кількість прострочених днів у період з 01 листопада 2018 року по 30 квітня 2021 року становить 912 дні.
Таким чином, розмір трьох процентів річних за вказаний період складає 9736,97 грн. виходячи з розрахунку:
з 01/11/2018 по 31/12/2018 - 130000 x 3 % x 61 : 365 : 100 = 651,78 грн;
з 01/01/2019 по 31/12/2019 - 130000 x 3 % x 365 : 365 : 100 = 3900 грн;
з 01/01/2020 по 31/12/2020 - 130000 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 3900 грн;
з 01/01/2021 по 30/04/2021 - 130000 x 3% x 120 : 365 : 100 =1282,19 грн.
Перевіривши розрахунок позивача суми трьох процентів річних судом встановлено, що заявлена сума позивача визначена у дещо більшому розмірі ніж сума трьох процентів річних відповідно до наведеного судом розрахунку.
Ураховуючи вищенаведене, оскільки відповідач неналежно виконував свої зобов'язання за договором, у зв'язку із чим порушив строк повернення позики, суд доходить переконання, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 21060 грн необхідно задовольнити повністю, а позов в частині стягнення суми трьох процентів річних - задовольнити частково та стягнути з відповідача в користь позивача суму в розмірі 9736,97 грн.
Розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
А тому з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути 1608,05 грн понесених судових витрат зі сплати судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. 10, 12, 77, 78, 81, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 31 травня 2018 року у розмірі 130000 (сто тридцять тисяч) гривень, інфляційні втрати в розмірі 21060 (двадцять одна тисяча шістдесят) гривень, три проценти річних в розмірі 9736 (дев'ять тисяч сімсот тридцять шість) гривень 97 копійок, а всього - 160 796 (сто шістдесят тисяч сімсот дев'яносто шість) гривень 97 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1608 (одна тисяча шістсот вісім) гривень 05 копійок сплаченого судового збору.
В решті задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного судового рішення 27 березня 2024 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Головуючий суддя І. Т. Гармай