27 березня 2024 року
м. Київ
справа № 260/4677/22
адміністративне провадження № К/990/10882/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі №260/4677/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Закарпатській області про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ НП в Закарпатській області, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати пункт 1 наказу начальника ГУ НП в Закарпатській області від 26 грудня 2022 року № 2089 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Берегівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області»;
-визнати протиправним і скасувати наказ начальника ГУ НП в Закарпатській області від 28 жовтня 2022 року № 196 о/с «По особовому складу», яким відповідно до частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дізнавача сектору дізнання Берегівського районного відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області, з 28 жовтня 2022 року;
- поновити позивача на посаді дізнавача сектору дізнання Берегівського районного відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області з 28 жовтня 2022 року;
- стягнути з ГУ НП в Закарпатській області на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов'язкових платежів, починаючи з 28 жовтня 2022 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі;
- зобов'язати ГУ НП в Закарпатській області нарахувати і виплатити позивачу додаткову щомісячну винагороду у розмірі 30 000 грн, установлену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов'язкових платежів, починаючи з 28 жовтня 2022 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
Крім цього, позивач просив: допустити негайне виконання рішення суду в частині його поновлення на посаді дізнавача сектору дізнання Берегівського районного відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області та стягнення з ГУ НП в Закарпатській області на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць; стягнути з ГУ НП в Закарпатській області на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано пункт 1 наказу начальника ГУ НП в Закарпатській області від 26 жовтня 2022 року № 2089 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області». Визнано протиправним і скасовано наказ начальника ГУ НП в Закарпатській області від 28 жовтня 2022 року № 196 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 , з 28 жовтня 2022 року. Поновлено ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді дізнавача сектору дізнання Берегівського районного відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області, з 29 жовтня 2022 року. Стягнуто з ГУ НП в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 17454,52 грн з відрахуванням податків та зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді дізнавача сектору дізнання Берегівського районного відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області, з 29 жовтня 2022 року та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 12984,38 грн допущено до негайного виконання.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 9 листопада 2023 року постанову апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2022 року залишено без змін.
20 березня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ГУ НП в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі №260/4677/22.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що при прийнятті рішення у справі судами не було взято до уваги позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22 липня 201 року у справі №580/1954/20 та від 12 червня 2023 року у справі № 380/1256/21 щодо застосування пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» та статей 1, 2, 12 Дисциплінарного статуту НПУ.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі №910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі №760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц тощо).
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12 жовтня 2021 року).
Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року).
Разом з цим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
При цьому, проаналізувавши висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у наведених скаржником справах у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, Судом установлено, що висновки, які викладені у зазначених вище постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо обставин, які різняться складом дисциплінарного проступку у кожній конкретній ситуації.
Згідно з усталеною судовою практикою застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі.
Як неодноразово зауважував Верховний Суд у своїй практиці, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Суд зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі №260/4677/22.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі №260/4677/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Закарпатській області про поновлення на роботі повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду