26 березня 2024 року м. Дніпросправа № 280/487/24
Суддя І інстанції - Бойченко Ю.П.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький тепловозоремонтний завод»
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький тепловозоремонтний завод» до державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савчука Костянтина Петровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна енергетична станція» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький тепловозоремонтний завод» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича щодо невжиття заходів щодо примусового виконання наказів Господарського суду Запорізької області № 908/1298/22 від 14.02.2023 та № 908/1163/22 від 14.02.2023 в межах зведеного виконавчого провадження № 68517235, яке перебуває на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
- зобов'язати головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича вчинити виконавчі дії у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України в частині примусового виконання дублікатів наказів Господарського суду Запорізької області № 908/1298/22 від 14.02.2023 та № 908/1163/22 від 14.02.2023 в межах зведеного виконавчого провадження № 68517235, яке перебуває на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зі стягнення залишку заборгованості за наступними виконавчими провадженнями: ВП № 71152273 в розмірі 423 530,39 грн. (чотириста двадцять три тисячі п'ятсот три дцять гривень 39 копійок); ВП № 71152937 в розмірі 703 257,22 грн. (сімсот три тисячі двісті п'ятдесят сім гривень 22 копійки); ВП № 71153482 в розмірі 3 162,66 грн. (три тисячі сто шістдесят дві гривні 66 копійок); ВП № 71154471 в розмірі 3 162,66 грн. (три тисячі сто шістдесят дві гривні 66 копійок).
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький тепловозоремонтний завод» до державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савчука Костянтина Петровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна енергетична станція» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Роз'яснено Товариству з обмеженою відповідальністю «Запорізький тепловозоремонтний завод» його право на звернення із позовом до Господарського суду Запорізької області за правилами господарського судочинства.
Ухвала суду мотивована тим, що позивач, як стягувач у зведеному виконавчому провадженні з примусового виконання судових рішень, ухвалених відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, має право на звернення до Господарського суду Запорізької області в порядку господарського судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця під час виконання наказів Господарського суду Запорізької області №908/1298/22 від 14.02.2023 та №908/1163/22 від 14.02.2023 року, а відтак даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький тепловозоремонтний завод» подало апеляційну скаргу, згідно з якою просить ухвалу суду скасувати повністю та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо підсудності цієї справи Господарському суду Запорізької області. Вказує на те, що визначальним критерієм для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є наявність у зведеному виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» просило відмовити у її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 4 ч. 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом п.2 ч.1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Положеннями п.1, 5 ч.1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Слід зазначити, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Відповідно до ч.1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом було установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до ч.1 статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 74 Закону №1404-VIII встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас, згідно статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
Відповідно до п. 14 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження. Про об'єднання виконавчих проваджень у зведене державний виконавець виносить постанову. У разі відкриття виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого здійснюється зведене виконавче провадження, воно приєднується до зведеного виконавчого провадження, про що державним виконавцем виноситься постанова.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем оскаржується бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича в частині невжиття заходів примусового виконання дублікатів наказів Господарського суду Запорізької області № 908/1298/22 від 14.02.2023 та № 908/1163/22 від 14.02.2023 в межах зведеного виконавчого провадження № 68517235, яке перебуває на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зі стягнення залишку заборгованості за наступними виконавчими провадженнями: ВП № 71152273 в розмірі 423 530,39 грн. (чотириста двадцять три тисячі п'ятсот три¬дцять гривень 39 копійок); ВП № 71152937 в розмірі 703 257,22 грн. (сімсот три тисячі двісті п'ятдесят сім гривень 22 копійки); ВП № 71153482 в розмірі 3 162,66 грн. (три тисячі сто шістдесят дві гривні 66 копійок); ВП № 71154471 в розмірі 3 162,66 грн. (три тисячі сто шістдесят дві гривні 66 копійок).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що норми Господарського процесуального кодексу України не регулюють порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного або приватного виконавця щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні.
Закон України «Про виконавче провадження» також не передбачає порядку розгляду скарг па оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц та у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №908/2520/16 виснувала правову позицію, за якою, враховуючи, що чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то необхідно застосовувати частину 1 статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Крім того, згідно п. 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», всі справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому проваджені відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.
Разом з тим, суд першої інстанції визначаючи підсудність цієї справи за Господарським судом Запорізької області не встановив за виконавчими документами яких органів були відкриті виконавчі провадження, які згодом об'єднані у зведене виконавчого провадження № 68517235, яке перебуває на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а тому дійшов передчасного висновку, що справа №280/487/24 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 320 КАС України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справу №280/487/24 належить направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький тепловозоремонтний завод» - задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
В повному обсязі постанова складена 26 березня 2024 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.А. Шальєва