27 березня 2024 р.Справа № 643/1369/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
представник позивача Коновал А.М.
представник відповідача Ільченко Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.10.2023, головуючий суддя І інстанції: Ульяніч І.В., бул. Б.Хмельницького, 32/38, м. Харків, Харківська область, 61099, повний текст складено 26.10.23 року по справі № 643/1369/23
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Харківській області , Управління патрульної поліції в Харківській області в особі інспектора роти 5 батальйону 2 Управління патрульної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції Шевцова Сергія Валентиновича
про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення Правил дорожнього руху України,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області в особі інспектора роти 5 батальйону 2 Управління патрульної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції Шевцова Сергія Валентиновича, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАС № 6510412 від 06.02.2023 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 425,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 06.02.2023 року інспектором роти 5, батальйону 2, УПП в Харківській області Шевцовим С.В., стосовно ОСОБА_1 винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП України. У постанові інспектор стверджує, що позивачем порушено п. 2.1. ПДР. Позивач вважає, що постанова винесена безпідставно та з істотним порушенням прав позивача, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06.06.2023 було залучено до участі у справі в якості співвідповідача Управління патрульної поліції в Харківській області.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.10.20123 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС № 6510412 від 06.02.2023 року, згідно якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу у розмірі 425,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, щодо підстав та мотивів, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить частково скасувати оскаржуване рішення, а саме в описовій частині стосовно наведених висновків та підстав котрі були наведені у даному рішенні до скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАС № 6510412 від 06.02.2023 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 425,00 грн., але резолютивну частину рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 по справі № 643/1369/23 залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судове рішення ухвалене в ігнорування матеріальних та процесуальних норм права незважаючи на часткове задоволення заявлених позовних вимог позивача, а саме за фактом скасованої постанови посадової особи, але за умов висловленої позиції суду в частині сформованого обґрунтування до часткового задоволення позову. Зауважив, що за подіями які мали місце 06.02.2023 р. позивач, будучи військовослужбовцем, близько 23 год. 00 хв. перебуваючи на зупинці громадського транспорту, розташованої на перехресті вул. Гвардійців Широнінців та вул. Валентинівська у м. Харкова біля автомобіля ВАЗ 2106, державний номер НОМЕР_1 належний на праві власності гр. ОСОБА_2 , не будучи а ні водієм так і пасажиром цього ТЗ, коли в той час під'їхав екіпаж патрульної поліції, наслідок чого інспектор роти 5, батальйону 2, УПП в Харківській області старший лейтенант поліції ОСОБА_3 , (далі за текстом Інспектор) у відношенні ОСОБА_1 ухвалив постанову серія ЕАС №6510412 щодо накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, начеб то зафіксоване не в автоматичному режимі, у відповідності до ч. 1 ст. 126 КУпАП з вимогою сплати штрафу в розмірі 425 (чотириста двадцять п'ять) гривень (копія зауваженої постанови міститься в матеріалах справи №643/1369/23). Дане рішення було ухвалене посадовою особою без жодних на це доказів та адміністративного проступку ОСОБА_1 , свідків, понятих, фіксації порушення правил ДТП даним ТЗ, як і відсутність доказів перебування ТЗ під керування ОСОБА_1 чи будь когось іншого, тощо. Т.б. посадова особа розглянула адміністративну справу за відсутністю на це підстав, та за відсутністю доказів але визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного проступку. Що змусило ОСОБА_1 звернутись до суду з адміністративним позовом з приводу захисту порушених прав та оскарження постанови про адміністративне правопорушення, оскільки позивач мусив захищати свої права та інтереси поєднані до продовжених протиправних дій з боку посадових осіб по відношенні до нього які поєднані з тим, що після ухвалення постанови у відношенні ОСОБА_1 був складений ще безпідставний адміністративний протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУаАП.
Зауважив, що в даному випадку оскаржувана постанова є протиправною, оскільки є скасованою, але враховуючи висновки за судовим рішенням та в поєднанні з описовою частиною цього рішення ухвалене поза межами заявлених позовних вимог і за своєю суттю ухвалене в ігноруванні діючих норм права, ще за умов самовпевнених штучно сформованих суб'єктивних висновків в протиріч тим фактам котрі були з'ясовані в залі судових засідань, ретельного перегляду відеоматеріалу, наданих пояснень з боку представника відповідача, тощо що унеможливлювало посадовій особі, суду вважати, що позивач є або мав бути суб'єктом адміністративного правопорушення 06.02.2023 за відсутністю на це підстав.
Тому висновок суду першої інстанції за оскарженим судовим рішенням є протиправним, оскільки суд незрозуміло за якими об'єктивними критеріями дійшов свого висновку до часткового задоволення позовних вимог, що є суттєвим за розглядом даної справи.
Відповідач подав до суду додаткові пояснення, в яких він просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначив, що в діях позивача наявний склад правопорушення, визначеного частиною четвертою статті 126 КУпАП. Щодо аргумента апелянта про відсутність в матеріалах справи прямого доказу керування ним транспортним засобом, відповідач зазначив, що що до відзиву на позовну заяву ним долучено непрямі/побічні докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмета доказування, а саме факту керування позивачем транспортним засобом.
До них можна віднести: відеозапис з нагрудної камери інспектора поліції з місця події та витяг з інформаційної системи Національної поліції України, в якій міститься інформація про звернення громадянина України, на підставі якого було розповсюджено орієнтування особовому складу Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, в результаті чого візуально ідентифіковано транспортний засіб, яким керував позивач.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідача, просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 06.02.2023 року інспектором рота 5 батальйону 2 УПП в Харківській області старшим лейтенантом поліції Шевцовим С.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАС № 6510412, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП, та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. 00 коп.
Згідно змісту оскаржуваної постанови, при розгляді вказаної справи інспектором встановлено, що 06.02.2023 р. в 23:02 год. в м. Харків по вул. Гв. Широнінців, 56, ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 2106, державний номер НОМЕР_1 , не маючи при собі посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.1 ПДР - керування транспортним засобом особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на ТЗ, а у випадках, передбачених законодавством, ліцензійної картки на ТЗ, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифікату Зелена карта), чим порушив ч.1 ст.126 КУпАП (а.с.6).
Судом також встановлено, що згідно вироку Московського районного суду м. Харкова від 11.02.2020 року ОСОБА_1 , визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
В подальшому ухвалою Харківського апеляційного суду від 15.04.2021 року, вирок Московського районного суду м. Харкова від 11.02.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 змінено в частині призначення покарання. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного вироком Московського районного суду м. Харкова від 11.02.2020 р. основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на 3 роки, якщо засуджений протягом встановленого строку з випробуванням не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки, передбачених ч.1 ст.76 КК України. В іншій частині вирок залишений без змін.
Ухвалою Московського суду м. Харкова від 21.02.2023 р. ОСОБА_1 , від міри покарання призначеного вироком Московського районного суду м. Харкова від 11.02.2020 року - звільнено.
Отже, на час скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 126 КУпАП України, ОСОБА_1 був особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами на підставі вироку Московського районного суду м. Харкова від 11.02.2020 року.
Непогодившись з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі Серія ЕАС № 6510412 від 06.02.2023, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем не правильно застосовано норму КУпАП про адміністративну відповідальність відносно ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а тому вимоги позивача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення підлягають частковому задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, але з інших мотивів та підстав, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За положеннями статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про Національну поліцію», з метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев'ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліції», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Відповідно до пункту 2.1 а) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом.
Згідно пункту 2.1 ґ) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка”) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Пунктом 2.4 а) ПДР України встановлено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Згідно пункту 1.1. ПДР України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Статтею 15 Закону України "Про дорожній рух" встановлено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до статті 16 Закону України "Про дорожній рух" водій зобов'язаний мати при собі, зокрема, посвідчення водія.
У відповідності до частини 1 статті 126 КУпАП визначено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Відповідно до вимог частини 4 статті 126 КУпАП визначено відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
З аналізу частин першої та четвертої статті 126 КУпАП убачається, що відповідальність водія за порушення цих норм настає за умови керування особою транспортним засобом.
Відповідно до пункту 1.10 ПДР України, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005, керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Крім того, в пункті 38 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (справа № 404/4467/16-а (2-іс/811/3/17) зазначено, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Отже, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, у разі відсутності події керування транспортним засобом, або його не доведенні належними доказами, особа не може бути піддана адміністративній відповідності.
Колегією суддів встановлено та сторонами не заперечувалось, що 06.02.2023 року інспектором рота 5 батальйону 2 УПП в Харківській області старшим лейтенантом поліції Шевцовим С.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАС № 6510412, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП, та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. 00 коп.
Згідно змісту оскаржуваної постанови, при розгляді вказаної справи інспектором встановлено, що 06.02.2023 р. в 23:02 год. в м. Харків по вул. Гв. Широнінців, 56, ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 2106, державний номер НОМЕР_1 , не маючи при собі посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.1 ПДР - керування транспортним засобом особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на ТЗ, а у випадках, передбачених законодавством, ліцензійної картки на ТЗ, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифікату Зелена карта), чим порушив ч.1 ст.126 КУпАП (а.с.6).
Як доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, до вказаної постанови зазначено: відеозапис з бодікамери 474425.
За нормами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За визначенням, наведеним у статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, відповідачем надано до суду відеозапис з бодікамери 474425.
Переглядаючи вказаний відеозапис, судом апеляційної інстанції встановлено, що на відеозаписі зафіксовані події 06.02.2023 з 22:55:36 по 23:54:28. На початку відеозапису зафіксовано поліцейського який розмовляє по телефону, потім розмову цього поліцейського з іншими поліцейськими. В подальшому поліцейський підходить до ОСОБА_1 , який перебуває поза межами транспортного засобу, припаркованого на узбіччі дороги, біля зупинки громадського транспорту. Далі на відеофайлі зафіксоване спілкування поліцейських із позивачем, розгляд справи про адміністративне правопорушення та складання спірної постанови.
Отже, з дослідженого відеозапису встановлено, що момент руху транспортного засобу ВАЗ 2106 державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 відсутній.
Також на відеозаписах відсутній момент зупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням позивача.
Таким чином, наданим відеозаписом не підтверджено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом ВАЗ 2106 державний номер НОМЕР_1 .
В свою чергу позивач посилається на те, що фактично працівники поліції під'їхали до нього коли він перебував на зупинці громадського транспорту, розташованої на перехресті вул. Гвардійців Широнінців та вул. Валентинівська у м. Харкові біля автомобіля ВАЗ 2106, державний номер НОМЕР_1 , належний на праві власності ОСОБА_2 , не будучи ані водієм, ані пасажиром цього транспортного засобу.
Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем ПДР України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Відповідно до правової позиції, яка міститься в постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року по справі № 177/525/17 факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Будь-яких інших належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП відповідачем не надано.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Колегія суддів зазначає, що сам факт складання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП, а саме, постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Із дослідженої копії спірної постанови вбачається, що постанова має посилання на п. 2.1 ПДР, який містить підпункти а, б, в, г, ґ, д, проте відповідачем не зазначено, які саме підпункти пункту 2.1 ПДР порушені позивачем.
Згідно ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб'єктів владних повноважень, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова інспектора роти 5 батальйону 2 УПП в Харківській області старшого лейтенанта поліції Шевцова С.В. серія ЕАС № 6510412 від 06.02.2023 не відповідає вимогам статті 280 КУпАП, оскільки при розгляді справи про адміністративне правопорушення не було з'ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні, а також не було з'ясовано інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доводи відповідача щодо дотримання поліцейським всіх вимог закону про забезпечення позивача можливості реалізувати права, визначені статтею 268 КУпАП, не спростовують висновків про відсутність доказів керування особою транспортним засобом.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, але з інших підстав та мотивів.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 по справі № 643/1369/23 підлягає зміні в частині мотивів та підстав задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 по справі № 643/1369/23 змінити в частині мотивів та підстав задоволення позову.
В іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 по справі № 643/1369/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва