27 березня 2024 року справа №200/4131/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України ) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 200/4131/23 (головуючий І інстанції Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України) (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність з несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язати виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з вересня 2020 року по 21 липня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11.10.2023 року позов - задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо затримки остаточного розрахунку, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, за період з 06.10.2020 року по 21.07.2023 року, при звільненні позивача;
- стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, за період з 06.10.2020 року по 21.07.2023 року, але не більш як за шість місяців, у розмірі 49163,91 грн.
Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Апелянт вважає, судом першої інстанції невірно застосовано механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, який наведений в постанові Верховного суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, оскільки не враховано дії позивача, а саме те, що з позовною заявою у справі № 200/697/22 він звернувся тільки 12.01.2022 року, більше ніж через 14 місяців після виключення зі списків особового складу військової частини.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для зміни рішення, виходячи з наступного.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05 жовтня 2020 року № 566-ОС позивача виключено зі списків та всіх видів забезпечення, звільненого з військової служби в запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.09.2020 року № 499-ОС.
Листом відповідача від 03.12.2021 року № 11/13091 повідомлено, що індексація грошового забезпечення позивачу нарахована та виплачена відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, в повному обсязі.
Згідно довідок відповідача про грошове забезпечення та інші види винагород за 2016-2017 роки позивачу не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення.
Згідно довідки відповідача про грошове забезпечення та інші види винагород за 2018 рік позивачу не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з січня по листопад включно, за грудень 2018 року нараховано та виплачено індексацію у розмірі 71,06 грн.
Отже, спірні правовідносини виникли з приводу правомірності нарахування та виплати відповідачем індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01 грудня 2018 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.10.2022 року у справі № 200/697/22, зокрема, зобов'язано НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.
Рішення суду набрало законної сили 10 листопада 2022 року.
За матеріалами справи на виконання рішення суду виплата відповідачем на користь позивача індексації грошового забезпечення із застосуванням (базового місяця) січень 2008 року за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року включно в сумі 49168,21 грн. здійснена 22 липня 2023 року (копія з карткового рахунку позивача за 22.07.2023 року, платіжна інструкція № 4482 від 21 липня 2023 року).
Ця обставина не є спірною між сторонами.
Спірним у справі є нарахування та виплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2020 до дати повного розрахунку за судовим рішенням - 21.07.2023 року включно.
За ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За ч.ч. 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідачем не заперечується, що остаточний розрахунок не був проведений з позивачем у день його звільнення. Остаточний розрахунок при звільненні, на виконання рішеня суду, здійснений з позивачем 21.07.2023 року.
При цьому, нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок здійснення компенсаційних виплат за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
За рішенням Конституційного суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Водночас, цими нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Ці питання врегульовано нормами Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосовуються норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно ст. 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ внесно зміни до статті 117 КЗпП України.
Згідно ст.ст. 116, 117 КЗпП України (в редакції чинній з 19.07.2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. {Стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3248-IV від 20.12.2005, № 2352-IX від 01.07.2022}.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005; текст статті 117 в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022}.
Отже, нормами КЗпП України обмежено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, апеляційний суд зазначає, що у цій справі період з 06.10.2020 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 21.07.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таку правову позицію підтримано Верховним судом в постанові від 14.03.2024 року у справі № 560/6960/23.
Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №566-ОС від 5 жовтня 2020 року, остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 5 жовтня 2020 року, а не 04.09.2020 року, як зазначає у позовній заяві позивач. Тобто, розрахунок необхідно здійснювати саме з наступної дати - з 06.10.2020 року.
При цьому, враховуючи зазначені вище висновки Верховного суду, апеляційний суд розділяє на 2 періоди позовні вимоги наступним чином:
- з 06.10.2020 року по 18.07.2022 року (в редакції статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців);
- з 19.07.2022 року по 21.07.2023 року в редакції статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
Щодо періоду з 06.10.2020 року по 18.07.2022 року апеляційний суд зазначає наступне.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 651 день.
Згідно п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки…. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про розмір грошового забезпечення НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09.09.2023 №662 розмір середньоденного заробітку складає 480,41 грн.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 480,41 грн. х 651 = 312746,91 грн.
Загальна сума отриманих позивачем виплат, які були виплачені відповідачем на виконання рішення суду у справі № 200/697/22, відповідно індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року становить 49168,21 грн.
Крім того, Великою Палатою Верховного суду в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Судом, під час вирішення цієї справи, враховані вказані вище критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що були наведені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18.
Отже, розрахована апеляційним судом сума середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2020 року по 18.07.2022 року в сумі 312746,91 грн., є неспівмірною і непропорційною у порівнянні з розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум (49168,21 грн. перерахованого грошового забезпечення).
Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 15,72% (49168,21* 100/312746,91).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 15,72% розраховується наступним чином: 480,41 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 15,72% (коефіцієнт істотності частки) = 75,52 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 651 (днів затримки розрахунку) = 49163,81 грн.
Враховуючи принцип справедливості та співмірності, апеляційний суд вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.10.2020 року по 18.07.2022 року становить 49163,81 грн.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року по 21.07.2023 року.
Як зазначалося вище, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, апеляційний суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 185 календарні дні.
Згідно п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки…. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про розмір грошового забезпечення НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09.09.2023 №662 розмір середньоденного заробітку складає 480,41 грн.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 480,41 грн. х 185 = 88875,85 грн.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо затримки остаточного розрахунку за період з 06.10.2020 року по 21.07.2023 року при звільненні позивача.
При цьому, суд першої інстанції внаслідок невірного застосування норм матеріального права, а саме, редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України, невірно визначив період, за який відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачу та відповідно, невірно визначив суму, яка підлягає стягненню, частково невірно вирішив спір.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2020 року по 18.07.2022 року в сумі 49163,81 грн., з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року в сумі 88875,85 грн.
Щодо розподілу судових витрат.
За ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем не сплачено судовий збір за подання позову у цій справі, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України) - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 200/4131/23 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - змінити в мотивувальній частині щодо застосування редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України та розрахунку середнього заробітку, який підлягає стягненню.
Абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 200/4261/23 - змінити шляхом зазначення періоду та сум «з 06.10.2020 року по 18.07.2022 року в сумі 49163,81 грн. (сорок дев'ять тисяч сто шістдесят три гривні 81 копійка), з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року в сумі 88875,85 грн. (вісімдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят п'ять гривень 85 копійок)» замість «з 06.10.2020 по 21.07.2023, але не більш як за шість місяців, у розмірі 49 163,91 грн.».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Повний текст постанови складений 27 березня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв