апеляційне провадження №33/824/2044/2024
справа №752/25683/23
27 березня 2024 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Поліщук Н.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого директором департаменту ДП «НАЕК «Енергоатом», РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
встановив:
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів громадян, що становить 850,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Не погодившись із прийнятою постановою, 08 березня 2024 року ОСОБА_1 через суд першої інстанції подано апеляційну скаргу, яка одночасно містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року.
Клопотання мотивовано тим, що копію оскаржуваної постанови отримано ОСОБА_1 27 лютого 2024 року, у період з 29 лютого по 09 березня 2024 року перебував на лікарняному з діагнозом, що мало наслідком тимчасову втрату непрацездатності. До клопотання долучено копію розписки про вручення копії постанови.
Дослідивши матеріали справи та матеріали апеляційної скарги, апеляційний суд не убачає у наведених скаржником доводах поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду.
Згідно із частиною 2 статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
З матеріалів убачається, що ОСОБА_1 про розгляд справи був обізнаний. Вказане підтверджується відміткою про ознайомлення із протоколом про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що розгляд справи відбудеться у Голосіївського районного суду міста Києва за викликом суду. Також ОСОБА_1 ознайомлювався із матеріалами справи, про що 26 січня 2024 року розписався у поданій відповідній заяві. Крім того, подавав до суду пояснення по справі, клопотання про долучення документів.
22 лютого 2024 року Голосіївським районним судом міста Києва прийнято оскаржувану постанову. Зі змісту постанови убачається, що ОСОБА_1 був присутній в судовому засіданні, вини не визнав, надавав усні пояснення по справі, які відображено в постанові.
Чинним законодавством регламентовано строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, а саме передбачено надання десятиденного процесуального строку на вчинення дії щодо оскарження постанови суду з дня винесення такої постанови.
Відтак, строк на апеляційне оскарження Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року закінчується 02 березня 2024 року (субота).
Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974 256) (Aleksandr Shevchenkov. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukhv. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі №3236/03 «Пономарьов проти України» зазначено, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Пономарьов проти України, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
З матеріалів справи убачається, що 22 лютого 2024 року ОСОБА_1 подано заяву про видачу копії постанови, проте матеріали справи не містять відмітки про отримання скаржником копії постанови та розсипки про вручення, фотокопію якої долучено до клопотання про поновлення процесуального строку.
Діючий КУпАП пов'язує початок перебігу строку на апеляційне оскарження з моменту проголошення постанови, а не отримання її копії.
Крім того, в клопотанні про поновлення процесуального строку ОСОБА_1 посилається на тимчасову втрату працездатності у зв'язку із хворобою та вказує про долучення до клопотання медичних висновків про непрацездатність, проте клопотання не містить переліку долучених до неї письмових документів, а також такі медичні висновки фактично відсутні серед додатків до апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу подано 08 березня 2024 року.
З урахуванням наведеного, довід клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду в частині перебування скаржника на лікарняному у період з 29 лютого по 09 березня 2024 року відхиляється апеляційним судом, оскільки не підтверджений доказами.
Звертаючись із апеляційною скаргою поза процесуальними строками, встановленими законом, скаржником не надано доказів про наявність об'єктивних перешкод (таких, що не залежать від скаржника) у реалізації ним права на оскарження постанови суду у встановлений законом строк.
Відтак, з огляду на наведене, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року слід відмовити, а апеляційну скаргу відповідно до вимог статті 294 КУпАП повернути скаржнику.
На підставі викладеного, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року повернути особі, яка її подає.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Поліщук