№ справи: 754/7707/23-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2731/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Галась І.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
26 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий - Немировська О.В.,
судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного музею архітектури та побуту України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2023 року,
встановив:
у червні 2023 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2020 року по 25 серпня 2022 року в сумі 209 923, 69 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала, що вона працювала у відповідача на посаді начальника відділу господарського забезпечення з 04.05.2012. 05.04.2019 її було звільнено з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року позовні вимоги були задоволено - визнано незаконним її звільнення з посади начальника відділу господарського забезпечення Національного музею архітектури та побуту України відповідно до наказу від 05.04.2019 № 224-к «Про припинення трудового договору», поновлено на роботі та стягнуто з Національного музею архітектури та побуту України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 квітня 2019 року по 12 серпня 2020 включно у розмірі 103 804, 42 грн. Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2021 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року було скасовано та ухвалено по справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року постанова Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року була скасована, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційна скарга Національного музею народної архітектури та побуту України була задоволена частково - рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року було змінено, мотивувальна частина рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року була викладена в іншій редакції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року відповідачу було відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою Національного музею народної архітектури та побуту України на постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року.
Постановою державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) від 02.02.2023 було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1. Згідно Наказу Національного музею народної архітектури та побуту України № 78- А від 25.08.2022 вона була поновлена на роботі, однак фактично до роботи допущено не було. Оскільки справа про поновлення на роботі розглядалась більше ніж 1 рік не з її вини, з відповідача підлягає стягненню середня заробітна плата за весь час вимушеного прогулу тобто з 13 серпня 2020 року по 25 серпня 2022 року. Середньоденна заробітна плата становить 308,025 грн., а час вимушеного прогулу - 681 день.
Таким чином, загальна сума заробітної плати за вимушеного прогулу з дати ухвалення судового рішення Деснянським районним судом м. Києва - 13 серпня 2020 року по 25 серпня 2022 року становить 209 923,69 грн., яку позивач просила стягнути з відповідача.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року позивача було поновлено на роботі, та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 103 804, 42 грн., допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі. Наказом в.о. генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Палієнка А.О. №505-к від 13.08.2020 «Про поновлення ОСОБА_1 » було скасовано наказ №224-К від 05 квітня 2019 року «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу господарського забезпечення з 05.04.2019.
Про наказ №505-К від 13.08.2020 ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення про поновлення поштою. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення лист отримано позивачем 18.08.2020. Однак позивач на роботу не виходила, про що не заперечує.
Позивач 05.10.2022 отримала виконавчі листи, видані Деснянським районним судом міста Києва та 27.01.2023 подала ці виконавчі листи до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Кив). 02.02.2023 державним виконавцем відкрито два виконавчі провадження. Актом державного виконавця від 01.05.2023 було закрито виконавчі провадження в зв'язку з виконанням в повному обсязі.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 43 Конституції України, ст. 233, 235, 236 КЗпП України.
05.04.2019 року в.о. генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Повякель О.Т. видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу господарського забезпечення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року по справі № 754/6429/19 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені: визнано незаконним звільнення з посади начальника відділу господарського забезпечення Національного музею народної архітектури та побуту України відповідно до наказу від 05 квітня 2019 року №224-К «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу господарського забезпечення Національного музею народної архітектури та побуту України; стягнуто з Національного музею народної архітектури та побуту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 квітня 2019 року по 12 серпня 2020 включно у розмірі 103 804,42 грн.; стягнуто з Національного музею народної архітектури та побуту України на користь держави судовий збір у розмірі 1038,04 грн.; в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допущено негайне виконання рішення суду.
Наказом в.о. генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Палієнка А.О. №505-к від 13.08.2020 «Про поновлення ОСОБА_1 » було: скасовано наказ №224-К від 05 квітня 2019 року «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу господарського забезпечення з 05.04.2019.
Про наказ №505-К від 13.08.2020 ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення про поновлення поштою. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення лист отримано позивачем 18.08.2020.
Наказом в.о. генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Палієнка А.О. №506-К від 13.08.2020 «Про оголошення простою у зв'язку з продовженням на території України карантину», яким було оголошено ОСОБА_1 простій з 13.08.2020 по 30.10.2020.
Національним музеєм народної архітектури та побуту України відповідно до розрахункових листів за 2020 рік під час простою ОСОБА_1 нарахована та виплачена заробітна плата: 2 522,40 гривень за серпень 2020 року; 4 204 гривень за вересень 2020 року; 4 204 гривень за жовтень 2020 року; 492 гривні за листопад 2020 року.
ОСОБА_1 було припинено простій з 02 листопада 2020 року наказом генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Повякель О.Т. №728-к від 30.10.2020 «Про припинення простою». Повідомлення № 9 про припинення простою направлено позивачу 30.10.2020.
Постановою Київського апеляційного суду 11 лютого 2021 року по справі №754/6429/19 рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року по справі №754/6429/19 у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року скасовано, справу №754/6429/19 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України задоволено частково - рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року змінено у мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
25.08.2022 генеральним директором Національного музею народної архітектури та побуту України Повякель О.Т. видано наказ № 78-А «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким поновлено позивача на посаді начальника господарського забезпечення Національного музею народної архітектури та побуту України з 05 квітня 2019 року. При цьому як зазначає відповідач, відбулось повторне виконання поновлення на роботі постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року без скасування попереднього наказу №505-К від 13.08.2020 про поновлення позивача на роботі.
Як видно з матеріалів справи, 09.11.2022 відповідач виплатив позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.04.2019 по 12.08.2020 в сумі 103 804, 42 грн.
Наказом генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Повякель О.Т. № 706-к від 28.12.2022 «Про припинення трудового договору» було припинено трудовий договір з ОСОБА_1 з 30.12.2022 на підставі відсутності на роботі та інформації про причини своєї відсутності понад чотири місяці, згідно п. 8-3 ст. 36 КЗпП України. Копія наказу направлена позивачу 30.12.2022.
Постановами Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.02.2023 відкрито два виконавчих провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 про стягнення 103 804,42 грн. та поновлення на роботі.
01.05.2023 актом державного виконавця встановлено, що рішення суду по справі №754/6429/19 виконано фактично в повному обсязі ще до відкриття виконавчого провадження.
04.05.2023 державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Куц О.В. було винесено дві Постанови НОМЕР_3 та НОМЕР_4 про закриття виконавчих проваджень у зв'язку з тим, що рішення по справі №754/6429/19 виконано фактично в повному обсязі до відкриття виконавчих проваджень.
Протягом судового розгляду справи було встановлено, що позивач ОСОБА_1 на робоче місце до Національного музею народної архітектури та побуту України не з'являлась до 01 травня 2023 року та обліковувалася в табелі робочого часу неявка. Дана обставина була визнана позивачкою.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою та другою статті 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Відповідно до ч. 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції правильно вказав, що вимушений прогул може мати місце у випадках: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.
Позивач ОСОБА_1 не здійснювала свої трудові функції на посаді начальника господарського забезпечення Національного музею народної архітектури та побуту України з часу її поновлення на роботі наказами Національного музею народної архітектури та побуту України № 505-к від 13.08.2020 «Про поновлення ОСОБА_1 » яким було скасовано наказ №224-К від 05 квітня 2019 року «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 » та поновлено її на посаді начальника відділу господарського забезпечення з 05.04.2019.
Після скасування рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року відповідача не скасовував свій наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 (провадження № 61-4998св20) зазначено, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Суд першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України правильно посилався на правовий висновок, який міститься в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року по справі №369/10046/18, згідно якого положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. У такому випадку вимога про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника є спором про оплату праці, тому при його вирішенні підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України.
Наказом генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Повякель О.Т. «Про припинення трудового договору» № 706-к від 28.12.2022 було припинено трудовий договір з ОСОБА_1 з 30.12.2022.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до того, що вона була поновлена на роботі на посаді неіснуючого відділу господарського забезпечення, який було ліквідовано, вона не отримувала наказів про її поновлення на роботі.
Вказані доводи є безпідставними, оскільки позивачу було відомо про зміст рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року, однак вона за отриманням виконавчого листа не зверталась, до органу державної виконавчої служби його не подавала. Також позивач не зверталась безпосередньо до відповідача з приводу поновлення її на роботі, яке судом було допущено до негайного виконання.
В даній справі позивач посилалась на те, що мав місце вимушений прогул, оскільки з дати ухвалення рішення Деснянським районним судом міста Києва від 13 серпня 2020 року по дату ухвалення постанови Київським апеляційним судом від 25 серпня 2022 року вона не мала можливості працювати. При цьому в тексті позовної заяви позивач вказувала, що вимушений прогул мав місце до 01.05.2023 - дати складання Акту державним виконавцем про виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року.
Однак вказаний період не є вимушеним прогулом позивача, оскільки наказом від 13 серпня 2020 року позивач була поновлена на роботі, однак вона до роботи не приступила, а отже вимушеного прогулу не було.
Про наказ №505-К від 13.08.2020 ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення про поновлення поштою. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення лист отримано позивачем 18.08.2020.
В матеріалах справи міститься копія Наказу №78-А від 25.08.2022 із супровідним листом, який було направлено позивачу 26.08.2022 з описом вкладення.
Також відсутні підстави вважати, що у зазначений період - з 13.08.2020 по 25.08.2022 мав місце вимушений прогул позивача, оскільки тривав розгляд справи.
Відповідно до чч. 3 та 4 ст. 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.
Згідно чч. 1 та 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий
Судді