20 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 21.12.2023 під час проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку використовує ОСОБА_5 , а саме на:
- мобільний телефон марки "IPhone 12" EMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , на якому наявна інформація про обставини вчинення кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, представник власника майна подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою та постановленою з грубими порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню.
Так, арештоване майно не відповідає жодному з критеріїв, визначених ст. 98 КПК України, та не може бути визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні. Крім того, арештований мобільний телефон добровільно надавався для огляду слідчому, хоча і був в подальшому вилучений, незважаючи на те, що в ньому відсутня інформація про обставини вчинення кримінального правопорушення.
Окрім цього, арешт вищезазначеного майна має вкрай негативні наслідки для ОСОБА_5 , оскільки вона є приватним підприємцем і заробляє собі на життя власною працею, в тому числі за допомого арештованого мобільного телефону.
Також, автор апеляційної скарги наголошує, що у клопотанні прокурора, в порушення вимог ст. 171 КПК України, не надано відомостей про процесуальний статус власника майна у даному кримінальному провадженні, та про той факт, що жодній особі не було повідомлено про підозру; не надано відомостей про належність майна, на яке просять накласти арешт; не зазначено чи є потерпілий у даному кримінальному провадженні, та розмір шкоди, завданої цим кримінальним правопорушенням.
В судове засідання представник власника майна не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Прокурор до початку розгляду справи надав клопотання про розгляд справи у його відсутність, в задоволенні апеляційної скарги просив відмовити.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як зазначено в клопотанні про накладення арешту на майно, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022220000002252 від 06.07.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.
Постановою старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 від 22.12.2023 вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні № 22022220000002252 від 06.07.2022 речовим доказом.
09.01.2024прокурор третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернулась до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, вилученого 21.12.2023 під час проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку використовує ОСОБА_5 , а саме на мобільний телефон марки "IPhone 12" EMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , на якому наявна інформація про обставини вчинення кримінального правопорушення, посилаючись на наявність підстав, передбачених ч. 3 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року клопотання прокурора задоволено.
Колегія суддів погоджуються з висновками слідчого судді, виходячи з наступного.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.ст. 132, 167, 170, 171, 172, 173 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Чинний кримінальний процесуальний закон покладає на орган досудового розслідування обов'язок вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 170 КПК України), який полягає у тимчасовому, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Пунктом першим та третім частини другої статті 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів та конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Тому, з огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, користування, розпорядження) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Таким чином, слідчий суддя, із врахуванням наведених вище обставин, дійшов обґрунтованого висновку та правильно зазначив в оскаржуваній ухвалі про наявність правових підстав для задоволення внесеного на розгляд клопотання прокурора про арешт майна та арешту цього майна.
При цьому, на думку колегії суддів, надані матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та у межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.
Зазначені в апеляційній скарзі обґрунтування про невідповідність арештованого майна критеріям, вказаним у ст. 98 КПК України є недоведеними, тому що вказане майно в повній мірі відповідає ознакам речового доказу, а відтак підлягає арешту з метою його збереження, оскільки його незастосування може призвести до втрати речових доказів.
Що стосується тверджень адвоката про відсутність повідомленої підозри у даному кримінальному провадженні, то, як зазначалось вище, арешт, накладений з підстав, передбачених п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна, а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині також не заслуговують на увагу.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 21.12.2023 під час проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку використовує ОСОБА_5 , а саме на:
- мобільний телефон марки "IPhone 12" EMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , на якому наявна інформація про обставини вчинення кримінального правопорушення, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/1902/2024 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 761/616/24
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_9
Доповідач: ОСОБА_1