1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 19 березня 2024 рокуапеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_5
Вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №42023102030000098 від 15.05.2023 про накладення арешту на майно квартиру АДРЕСА_1 із забороною розпорядження та відчуження, яке визнано речовим доказом.
Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просивскасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора та накласти арешт із забороною розпорядження та відчуження на майно, яке визнано речовим доказом, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Апелянт вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неповнотою судового розгляду.
Зазначає, що в ході досудового розслідування перевіряються обставини здійснення дій, щодо замаху на шахрайське заволодіння вказаною квартирою, яка є предметом кримінального правопорушення.
Крім того, вказане нерухоме майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та є його предметом.
Звертає увагу на те, що необхідністю накладення арешту обумовлене тим, щоб унеможливити відчуження вказаного майна іншими особами шляхом шахрайських дій та підробки офіційних документів від імені померлої, які б у подальшому стали добросовісними набувачами, що суттєво ускладнило б вирішення питання поновлення прав територіальної громади.
Крім того, слідчий суддя не забезпечив належний судовий виклик прокурора, чим позбавив його права на участь під час розгляду клопотання.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що скарга не підлягає до задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ Деснянського УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 15 травня 2023 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, під № 42023102030000098, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України.
У клопотанні прокурора зазначено, що досудове розслідування здійснюється за фактом замаху на шахрайське заволодіння спадковим майном померлих осіб у Деснянському районі міста Києва, яке в силу положень ст. 1277 ч.ч. 1-3 ЦК України має бути визнано відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Так, відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 12.03.2011 за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №364 від 28.02.2011 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 .
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла 20.11.2021 у віці 78 років внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця у квартирі АДРЕСА_1 .
За інформацією Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.01.2024 № 102-401 встановлено, що відповідно до Реєстру територіальної громади міста Києва, станом на 24.01.2024 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована одна особа: ОСОБА_6 .
За інформацією Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 23.05.2023, власником особового рахунку для обліку житлово-комунальних послуг по АДРЕСА_2 є ОСОБА_6 .
Крім того, Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) листом від 05.01.2024 повідомлено, що за даними Реєстру актів цивільного стану громадян, виявлено інформацію щодо актового запису про шлюб ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) 14.09.1971 за № 735.
Дані щодо родинних та інших відносин щодо ОСОБА_6 у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян відсутні.Перевіркою відомостей з Реєстру встановлено, що наявна інформація про смерть ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 60 років внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця, про що складено актовий запис про смерть № 740 від 01.03.1989.
Відповідно до п. 10 договору купівлі-продажу № 364 від 28.02.2011, ОСОБА_6 підтвердила що у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах на день укладення правочину не перебуває. Відомості щодо сімейного стану ОСОБА_6 також відсутні і у паспорті померлої, виданого Ватутінським РУ ГУМВС України в м. Києві 31.08.1999.Поховання ОСОБА_6 здійснювалось за рахунок держави на підставі листа відділу судово-медичної експертизи трупів Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 08.12.2021 та дозволу Деснянської окружної прокуратури м. Києва від 10.12.2021 за № 214-к.
За інформацією П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори від 18.05.2023 встановлено, що згідно Спадкового реєстру спадкова справа щодо майна померлої не заводилась, заповіти не посвідчувались, що свідчить про відсутність спадкоємців за законом і заповітом.
Враховуючи те, що після смерті ОСОБА_6 ніхто спадщину не прийняв, тому квартира АДРЕСА_1 , що належала померлій згідно вимог ст.1277 ЦКУкраїни та ст.338 ЦПК України має бути визнана відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та у подальшому передана для користування соціально незахищеним категоріям населення.
Постановою прокурора Деснянської окружної прокуратури ОСОБА_5 від 30 січня 2024 року нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
12 лютого 2024 року прокурор Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на вказане нерухоме майно.
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року у задоволенні клопотання прокурора відмовлено, з тих підстав, що клопотання прокурора є необґрунтованим, яке не підтверджене будь - якими доказами щодо наявності достатніх даних, що можуть свідчити про вчинення невстановленими особами замаху на шахрайське заволодіння спадковим майном померлої ОСОБА_6 а саме, квартирою АДРЕСА_1 , тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 15 ч.2, ст. 190 ч.4 КК України.
Колегія суддів погоджується із таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, в тому числі збереження речових доказів.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слід переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, які можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Як вбачається з матеріалів провадження, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 171 КПК України, зазначив мету відповідно до положень ст. 170 КПК України, з якою пов'язує необхідність у накладенні такого арешту, - з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Відмовляючи у задоволенні клопотання слідчий суддя вказав, що відповідно до даних, які зазначені в клопотанні прокурора право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 12.03.2011 за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу № 364 від 28.02.2011 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла 20.11.2021 у віці 78 років внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця у квартирі АДРЕСА_1 .
Однак, з моменту внесення даних до ЄРДР та до моменту звернення прокурора до суду з клопотанням про арешт майна, пройшов тривалий проміжок часу, на протязі якого органом досудового розслідування не повідомлено про підозру жодній особі у даному кримінальному провадженні. Даних про те, що будь-якими особами вчинювались або можуть бути вчинені протиправні дії у даному кримінальному провадження, органом досудового розслідування також не встановлено.
Крім того, зі змісту додатків, доданих до клопотання, не вбачається, що органом досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023102030000098 від 15.05.2023 проводились слідчі(розшукові) або будь-які інші процесуальні дії.
Органом досудового розслідування в клопотанні не надано будь-якої оцінки щодо правової підстави для арешту майна, достатності доказів необхідності забезпечення збереження цього речового доказу, можливого розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та цивільного позову, наслідків арешту майна для інших осіб. Об'єктивних підстав вважати, що майно, на яке прокурор просив накласти арешт, використовувалось, як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, набуто в результаті вчинення кримінального правопорушення, тобто є доказом злочину і відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, та віднесено саме до знаряддя вчинення кримінального правопорушення або містить на собі ознаки вчиненого кримінального правопорушення, або відповідні сліди кримінального правопорушення, немає.
Відтак, слідчий суддя дійшов правильного висновку, що посилання прокурора на необхідність накладення арешту на вказане нерухоме майно з метою збереження речових доказів є не обгрунтованими.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 167, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання прокурора з підстав недоведеності та необґрунтованості необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді в матеріалах судового провадження і зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 754/521/24 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_13
Провадження № 11сс/824/2328/2024 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК України