26 березня 2024 року м.Чернігів Справа № 620/126/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Клопота С.Л.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 березня 2023 року по 29 листопада 2023 року.
Ухвалою судді від 24.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
Представник відповідача у встановлений ухвалою суду строк подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.
Полковник запасу ОСОБА_1 , 24 лютого 2022 року прибув в ІНФОРМАЦІЯ_1 і був призваний на військову службу за призовом з числа резервістів в особливий період та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 року № 47 був призначений на посаду начальника відділу організації забезпечення матеріальними засобами речової служби тилу логістики.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 24 лютого 2023 року № 178 відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини(якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2023 року № 52 з 02 березня 2023 року позивач виключений із списків особового складу частини та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 в Чернігівській області м. Чернігів.
Абзацом третім п. 218 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній спеціальній службі транспорту, затвердженого Указом Президента від 03 лютого 2009 року № 60/2009 встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згоди на виключення зі списків особового складу без повного розрахунку позивач не давав, однак був виключений без повного розрахунку, а саме йому невірно було обраховано грошове забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 02 березня 2023 року, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року по справі № 620/3716/23, яке набрало законної сили 09 серпня 2023 року, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обрахунку позивачу грошового забезпечення та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок грошового забезпечення з 24.02.2022 по 02.03.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення, компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022, 2023 роки та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2023 роки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022 та Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року, по справі № 620/3716/23, повний розрахунок проведений з позивачем лише 29 листопада 2023 року шляхом перерахунку на карту належного грошового забезпечення в сумі 280353,32 грн.
Період затримки розрахунку з 02.03.2023 року по день фактичного розрахунку 29.11.2023 року складає 300 (триста) днів.
В зв'язку з цим 30.08.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою надати йому довідку про все отримане мною грошове забезпечення з 24 лютого 2022 року по 02 березня 2023 з урахуванням виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року по справі № 620/3716/23.
12.12.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою видати грошовий атестат та довідку про додаткові види грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року по справі № 620/3716/23.
Також 12.12.2023 року позивач звернувся до Військову частину НОМЕР_1 із заявою якій просив в триденний строк нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 березня 2023 року по 29 листопада 2023 року.
26 грудня 2023 року вихідним № 502/15/2823 Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу видані новий грошовий атестат від 26 грудня 2023 № 1445 та нова довідка про розміри щомісячних додаткових грошових видів забезпечення від 26 грудня 2023 року № 1446.
При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні йому виплачено не було.
Не погодившись з цим, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ст. 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Пунктом 2 ч. 1 ст. ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 ( далі - Положення ), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Абзацом третім п. 242 вищезазначеного Положення встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу частини.
Згоди на виключення себе зі списків особового складу без проведення усіх необхідних розрахунків (в тому числі і по грошовому забезпеченню) позивач не давав.
При цьому його було виключено зі списків частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2023 року № 52, а повний розрахунок зі мною проведений 29.11.2023 року. Тобто строк з 02.03.2023 року по 29.11.2023 року (300 днів) є часом прострочення розрахунку при звільненні.
Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Таку ж позицію висловив Верховний Суд у постановах від 31 березня 2020 року по справі № 808/2122/18, від 31 січня 2020 року по справі № 823/1477/16, від 29 січня 2020 року по справі № №440/4332/18.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17.02.2015 (справа №21 -8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, у даному випадку, враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід прийти до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах: від 07.02.2018 у справі №806/535/16 (провадження №К/9901/1799/18), від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а (провадження №К/9901/8708/18) та від 04.04.2018 у справі №805/511 1/15-а (провадження №К/9901/6929/18), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні бути враховані при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже не проведення, з вини власника або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» установлено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
За приписами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Зважаючи на наведене, суд дійшов переконання, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку, є протиправними.
Від так слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 березня 2023 року по 29 листопада 2023 року, однак не більше чим за шість повних місяців.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Підстави для повернення судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 березня 2023 року по 29 листопада 2023 року, однак не більше чим за шість повних місяців.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 26 березня 2024 року.
Суддя Сергій КЛОПОТ