Провадження № 22-ц/803/233/24 Справа № 210/2915/22 Суддя у 1-й інстанції - Чайкіна О.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
26 березня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В.,Тимченко О.О.,
за участю секретаря Шумило І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №210/2915/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шемет Ігор Олегович, та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бурлаченко Сергій Юрійович,
на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 червня 2023 року,
встановив:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому у шлюбі.
Під час спільного проживання придбали нерухоме майно, зокрема транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель POLO, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_2 , та автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано на ім'я позивача ОСОБА_1 .
Також під час спільного проживання придбали рухоме майно, а саме нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 198,0 кв.м., яка була зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 .
Уточнивши позовні вимоги позивач ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому у шлюбі. Під час спільного проживання придбали нерухоме майно, зокрема транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель POLO, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_2 , та автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано на ім'я позивача ОСОБА_1 . Також під час спільного проживання придбали рухоме майно, а саме нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 198,0 кв.м., яка була зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 .
Уточнивши зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом просила суд визнати за позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно - нежитлового приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також право власності на легковий автомобіль VOLKSWAGEN, модель POLO, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . За відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 просила визнати право власності на легковий автомобіль Volkswagen, модель Tiguan, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано об'єкти рухомого майна - легковий автомобіль VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , легковий автомобіль VOLKSWAGEN, модель POLO, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 (одну третю) частку нежитлового приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 (дві треті) частки нежитлового приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на легковий автомобіль VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на легковий автомобіль транспортний засіб VOLKSWAGEN, модель POLO, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , об'єм двигуна 1199 куб.см, повна маса 1420 кг., номер шасі (кузова рами): НОМЕР_4 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Шемет І.О., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати нежитлове приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за кожним із них право власності на 1/2 частку вказаного нежитлового приміщення. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відступлення від презумпції рівності часток подружжя у даній справі не стосуються визначених законодавством підстав для такого відступлення, оскільки матеріалами справи не встановлено що позивач має заборгованість по сплаті аліментів або не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї чи приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, що свідчить про відсутність визначених законом підстав для відступлення від рівності часток подружжя.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Бурлаченко С.Ю., посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати нежитлове приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , легковий автомобіль VOLKSWAGEN, модель POLO, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та легковий автомобіль VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, 2013 року спільною сумісною власністю подружжя. За ОСОБА_2 визнати право власності на нерухоме майно - нежитлового приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також право власності на легковий автомобіль VOLKSWAGEN, модель POLO, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . За ОСОБА_1 визнати право власності на легковий автомобіль Volkswagen, модель Tiguan, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції в частині розподілу рухомого майна у вигляді транспортних засобів не оскаржується. Разом з тим ОСОБА_2 не згода з розподілом нежитлового приміщення, оскільки вважає що воно має бути залишено у її власності, оскільки нежитлове приміщення у вигляді магазину було придбано нею для ведення підприємницької діяльності, якою вона займається самостійно. Будь якої діяльності в спірному нежитловому приміщенні ОСОБА_1 не ведеться, чого останній не заперечував в судових засіданнях в суді першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Шемет І.О., підтримали та просили її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Бурлаченко С.Ю. заперечували.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діяв адвокат Бурлаченко С.Ю., підтримали та просили її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Шемет І.О., заперечували.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шемет І.О., та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бурлаченко С.Ю., підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам закону судове рішення в повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі з 05 жовтня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який укладений в Довгинцівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що в книзі реєстрації актів цивільного стану було зроблено відповідний актовий запис № 545. (том 1 а.с.5)
Під час спільного проживання однією сім'єю у сторін народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданими Тернівським районним у м. Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (том 1 а.с.6).
Сторонами в період шлюбу 29 березня 2016 року було придбано транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель POLO, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , об'єм двигуна 1199 куб.см, повна маса 1420 кг, номер шасі (кузова рами): НОМЕР_4 , зареєстрований ТСЦ МВС № 1243 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області на ім'я ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (том 1 а.с.85).
Вартість вказаного автомобіля, станом на 09 грудня 2022 року, становить 255 990 гривень (том 1 а.с.88).
09 листопада 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 (том 1 а.с.147).
Вартість вказаного автомобіля, станом на 17 листопада 2022 року, становить 436 000 гривень (том 1 а.с.67).
Також у період шлюбу, а саме 28 квітня 2021 року сторонами було придбано нерухоме майно - нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 198,0 кв.м., право власності на яку було зареєстрована за ОСОБА_2 (том 1 а.с.7-8).
Вартість вказаної нежитлової будівлі, станом на 13 вересня 2022 року, становить 158 400 гривень (том 1 а.с.59 зворот).
28 березня 2023 року заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2023 року шлюб між сторонами розірвано (том 2 а.с.1).
Звертаючись до суду з позовами про поділ майна подружжя, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , посилались на те, що між ними не досягнуто згоди щодо поділу майна, зокрема автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель POLO, автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, та нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , придбаного ними в період шлюбу.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення як первісного, так і зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив з доцільності поділу рухомих неподільних речей наступним чином: транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель POLO, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , об'єм двигуна 1199 куб.см, повна маса 1420 кг., номер шасі (кузова рами): НОМЕР_4 - залишити у власності ОСОБА_2 , а транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , залишити у власності ОСОБА_1 .
Крім того, суд першої інстанції, враховуючи що відповідачем за первісним позовом надано суду докази на спростування презумпції рівності часток подружжя у справі спільної власності на нежитлове приміщення, дійшов висновку про наявність підстав для відхилення від рівності часток у праві спільної сумісної власності на нежитлове приміщення, визнавши за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки нежитлового приміщення загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку вказаного нежитлового приміщення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення як первісних, так і зустрічних позовних вимог сторін по справі, однак не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині поділу майна подружжя у вигляді нежитлового приміщення загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У справі яка переглядається, спір стосується поділу спільного майна подружжя.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Як роз'яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту позовних вимог сторін по справі слідує, що сторонами не досягнуто згоди щодо поділу майна, набутого ними в період шлюбу, а саме: автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель POLO, автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, та нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Сторони у справі не заперечували того, що транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель POLO, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходиться у користуванні ОСОБА_2 , а транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , тому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель POLO та визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, які знаходяться у їх користуванні.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що оціночна вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель TIGUAN, який залишився у користуванні ОСОБА_1 та в порядку поділу майна подружжя за ним визнається право власності на вказаний автомобіль, становить 436 000 гривень. Натомість оціночна вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель POLO, який залишився у користуванні ОСОБА_2 , та в порядку поділу майна подружжя за нею визнається право власності на вказаний автомобіль, становить 255 990 гривень.
З наведеного вище слідує автомобіль, який залишається у користуванні чоловіка та в порядку поділу майна подружжя за ним визнається право власності на вказаний автомобіль, є дорожчим на 180 010 гривень, ніж автомобіль, який залишився у користуванні дружини та в порядку поділу майна подружжя за нею визнається право власності на вказаний автомобіль.
ОСОБА_2 не заявлено позовних вимог щодо стягнення зі ОСОБА_7 різниці вартості автомобілів, однак остання просила суд визнати за нею право власності на спільне майно подружжя, а саме нежитлове приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якого становить 158 400 гривень.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення в частині спірного нежитлового приміщення виходив з того, що відповідачем за первісним позовом надано суду докази на спростування презумпції рівності часток подружжя у справі спільної власності на нежитлове приміщення, та дійшов висновку про наявність підстав для відхилення від рівності часток у праві спільної сумісної власності на нежитлове приміщення, визнавши за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки нежитлового приміщення загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку вказаного нежитлового приміщення.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Такий висновок приведено у постановах Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у цивільній справі №664/3661/15-ц, постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у цивільній справі №361/4130/16-ц, у постанові Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у цивільній справі №447/3676/14-ц.
Конституційний суд України в рішенні № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі №1-8/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, зазначає, що відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Кодексу та Цивільного кодексу України. Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).
Верховний Суд у своїй постанові від 02 червня 2021 року у справі № 394/876/17 акцентував на тому, що майно за умов, визначених СК України, є спільною сумісною власністю та підлягає поділу незважаючи на розмір доходу подружжя.
Жодна зі сторін не надала докази, що спірне майно було придбано за особисті кошти, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірне нежитлове приміщення набуто за спільні сімейні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя.
Відступаючи від презумпції рівності часток подружжя у спірному нежитловому приміщенні суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , перед придбанням спірного об'єкту нерухомого майна, було відчужено належне їй на праві приватної власності нерухоме майно та мала більш суттєвий дохід за період з 2018 року по 2019 рік, аніж ОСОБА_1 .
Разом з тим, судом першої інстанції не надав належної оцінки тому, що при розподілі між сторонами рухомого майна автомобіль, який залишається у користуванні чоловіка та в порядку поділу майна подружжя за ним визнається право власності на вказаний автомобіль, є дорожчим на 180 010 гривень, що свідчить про можливість визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне нежитлове приміщення, що буде відповідати вимогам розумності, справедливості та доцільності в даному випадку.
Вирішуючи питання щодо розподілу між сторонами у справі спірного нежитлового приміщення колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Зважаючи на положення ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
Отже, зважаючи на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у цивільній справі № 318/1863/17, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
У той же час використання майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, одним із подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна (постанова Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15).
З відомостей податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, слідує, що ОСОБА_2 є платником єдиного податку - фізичної особи - підприємця із показниками підприємницької діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами(том 2 а.с.32-44).
Відповідно до інформації, наявної у Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєструю права власності, об'єкт нерухомого майна загальною площею 198 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 це окремо розташована одноповерхова будівля магазину продовольчих товарів.
ОСОБА_2 оформлені договори оренди земельної ділянки, на яких розташоване нежитлове приміщення та здійснює оплату комунальних послуг, що, на переконання колегії суддів, доводить використання останньою спірного нежитлового приміщення для здійснення підприємницької діяльності.
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Отже, при вирішенні питання про поділ нежитлового приміщення загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів враховуючи те, що при розподілі автомобілів, які є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 залишено автомобіль, вартість якого на 180 010 гривень більша вартості автомобіля, що залишений ОСОБА_2 , та враховуючи те, що спірне нежитлове приміщення, вартістю 158 400 гривень, використовується останньою для здійснення підприємницької діяльності, що свідчить про те, що вказане нерухоме майно має більше значення для ОСОБА_2 , колегія суддів вважає доцільним в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що буде відповідати вимогам розумності, справедливості та доцільності в даному випадку.
За таких обставин рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 червня 2023 року в частині поділу майна подружжя у вигляді нежитлового приміщення загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає скасуванню та в порядку поділу спільного майна подружжя визнанню за ОСОБА_2 право власності на вказане нежитлове приміщення.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шемет Ігор Олегович, та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бурлаченко Сергій Юрійович, задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 червня 2023 року в частині поділу майна подружжя у вигляді нежитлового приміщення загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 198,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 27 березня 2024 року.
Головуючий О.І. Корчиста