(спільна)
суддів Верховного Суду Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кривенди О. В. на постанову Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 07 березня 2024 року у справі № 9901/541/18 (провадження № 11?197заі23) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
1. У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому в редакції внесених до нього змін просила: визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 30 березня 2018 року № 141/ко-18 про невідповідність судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді з рекомендацією Вищій раді правосуддя (далі - ВРП, Рада) розглянути питання про звільнення її з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва (далі - Спірне рішення); зобов'язати Комісію повторно провести другий етап кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 березня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі частини п'ятої статті 205 та пункту 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ОСОБА_1 не погодилась із цим судовим рішенням і подала до Великої Палати апеляційну скаргу.
Велика Палата постановою від 05 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила. Скасувала ухвалу суду першої інстанції від 30 березня 2023 року, а справу направила до цього самого суду для продовження розгляду.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 22 листопада 2023 року відмовив у задоволенні позову.
Цей суд виходив з того, що у зв'язку з винесенням ВРП рішення від 11 серпня 2020 року № 2376/0/15-20 з відмовою задовольнити подання Комісії про звільнення позивачки з посади судді Спірне рішення про невідповідність позивачки ОСОБА_1 займаній посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва з рекомендацією Раді розглянути питання про звільнення її з цієї посади вичерпало свою дію (властивості). Оскаржуване рішення не тягне за собою юридичних наслідків, оскільки чинне законодавство не передбачає повторного розгляду подання про звільнення судді. Рішення Ради про відмову задовольнити подання Комісії про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України ніхто не поставив під сумнів, воно не скасоване, є чинним і таким, що спростовує твердження позивачки про триваючу дію негативних правових наслідків, які причинила Комісія ухваленням Спірного рішення.
З огляду на правове регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання судді на його відповідність займаній посаді, на характер спірних відносин, на фактичну та юридичну природу рішення Комісії та рішення ВРП, яка за наслідками розгляду подання ВККС не погодилася з оцінкою останньої щодо професійних, ділових, етичних та інших якостей позивачки, не визнала їх достатніми, необхідними та об'єктивними для того, щоб вважати позивачку такою, що не відповідає займаній посаді судді, Верховний Суд виснував, що оскаржуване рішення Комісії не є таким, що продовжує порушувати права позивачки, воно втратило свою значеннєву властивість, не тягне за собою юридичних наслідків і не містить юридичних підстав для визнання його протиправним та скасування.
3. ОСОБА_1 не примирилась із цим рішенням і через свого адвоката Осколкова І. Л. подала до Великої Палати апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасуватиСпірне рішення; зобов'язати Комісію повторно провести другий етап кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
4. За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги Велика Палата 07 березня 2024 року ухвалила постанову, якою задовольнила її частково: рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2023 скасувала, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії закрила.
Мотивом такого рішення зазначено те, що Спірне рішення є тим рішенням, яке на стадії підведення підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій постанові.
За усталеною правовою позицією Великої Палати, викладеною у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/23/19 та інших, у яких предметом оскарження є рішення ВККС у межах кваліфікаційного оцінювання судді, звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Оскільки на момент звернення позивачки до суду із цим позовом у травні 2018 року не існувало рішення ВРП за відповідною рекомендацією ВККС, разом з яким могло бути оскаржене Спірне рішення, зазначене рішення не може бути самостійним предметом судового розгляду, відтак провадження у справі підлягає закриттю.
5. З постановою Великої Палати від 07 березня 2024 року в частині підстав для закриття провадження не погоджуємося і, керуючись частиною третьою статті 34 КАС України, вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
Насамперед слід зазначити, що ми погоджуємось із неодноразово висловленою позицією Великої Палати у спорах цієї категорії та у цій справі, про те що звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Ще раз підкреслимо, що рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків (вад), що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об'єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов'язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
6. За обставинами цієї справи ВРП відмовила в задоволенні подання Комісії про звільнення позивачки з посади судді, по суті зазначене подання вичерпало свою дію (властивості) і не тягне за собою жодних юридичних наслідків, позаяк чинне законодавство не передбачає повторного розгляду подання про звільнення судді. Це рішення ВРП ніким не оскаржене та не скасоване, а відтак покликання авторки апеляційної скарги на те, що воно продовжує породжувати негативні наслідки, не можна визнати доречним.
Суд першої інстанції слушно встановив, що рішення Комісії (з яким не примирилася позивачка) не реалізоване, тобто із цим рішенням та його мотивами не погодилася ВРП (до повноважень якої входить розгляд подання про звільнення).
Натомість вважаємо, що суд першої інстанції правильно зазначив, що на час ухвалення судового рішення оспорювання рішення Комісії не зачіпає прав та інтересів позивачки, звідси є підставою для відмови в задоволенні позову.
7. Варто відзначити, що позивачка мала процесуальну можливість оскаржити рішення Комісії разом з рішенням ВРП, зокрема, і з тих підстав, на які покликається у своїй апеляційній скарзі (рішення Комісії незаконне та прийняте з порушення законодавства України).
Проте ОСОБА_1 не скористалася таким правом і втратила правоможність ініціювати окремі інші позови, суть, спрямованість вимог яких зводиться до незгоди з оскаржуваним рішенням ВККС і предметом яких є визнання неправомірними дій колегії ВККС та визнання протиправним і скасування рішення Комісії.
8. На наше переконання, Велика Палата припустилася методологічної помилки, коли констатувала, що рішення ВККС, зокрема, про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Щодо цього Велика Палата виснувала, що рішення ВККС від 30 березня 2018 року № 141/ко-18 про невідповідність судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді з рекомендацією ВРП розглянути питання про звільнення її з цієї посади є тим актом Комісії, який на стадії підведення підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду.
9. У світлі конкретних передумов (обставин) цієї справи Велика Палата не заперечила права судді оскаржити рішення Комісії про невідповідність займаній посаді в порядку, передбаченому частиною другою статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), як і того, що рішення ВККС щодо надання рекомендацій відповідно до частини восьмої статті 101 цього Закону можуть бути оскаржені тільки разом з рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Але воднораз через хибне (неточне) трактування фактичних обставин справи та зумовлене ними нормативне регулювання спірних відносин, за умови, коли на кінцевій стадії судового розгляду справи за позовом ОСОБА_1 відпали передбачені законом застереження для оскарження рішення ВККС з підстав, передбачених частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII (зокрема, брак посилань на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків), Велика Палата продовжувала наполягати на тому, що рішення ВККС із рекомендацією про звільнення судді, яке Рада не підтримала і проголосувала проти звільнення судді, однаково не належить розглядати в суді адміністративної юрисдикції.
Інакше кажучи, Велика Палата не бажала визнати, що після того як дочасність оскарження рішення ВККС про непідтвердження здатності судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя у відповідному суді з рекомендацією про звільнення її з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України втратила свою значеннєву і обмежувальну силу з часу, коли 11 серпня 2020 року ВРП ухвалила рішення № 2376/0/15-20 про відмову в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за браком достатнього обґрунтування висновку про її невідповідність цій посаді судді, ні суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не можуть мати законних підстав відносити позовні вимоги судді про визнання протиправним і скасування рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя до тих, що не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
По суті, Велика Палата відмовилася сприйняти, що відтоді, коли «потенційна» можливість оскарження рішення ВККС з рекомендацією про звільнення судді з посади стала реальною й об'єктивною, а саме рішення ВККС стало таким, що формально утворює самостійний предмет судового розгляду по суті, актуальність якого виникла відразу після розгляду Радою рекомендації ВККС про звільнення судді, позов про визнання протиправним і скасування рішення ВККС з підстав, подібних до тих, які, приміром, відображені в позовній заяві позивачки, не може ігноруватися й кваліфікуватися як такий, що заявлений дочасно.
10. Приписи частини другої статті 88 Закону № 1402-VIII передбачають можливість оскарження рішень ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за правилами КАС України, а приписи частини восьмої статті 101 цього Закону встановлюють час та умови, коли таке рішення може бути оскаржено. Ці правила не забороняють оскаржувати «рекомендаційні акти» ВККС; у своєму системному зв'язку вони тільки прописують, коли одне з неокресленого (широкого) коло видів рішень ВККС може бути оскаржено до суду.
Закріплене в частині восьмій статті 101 Закону № 1402-VIII правило про те, що рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені «тільки разом з рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією», на нашу думку, треба розуміти бодай так, що до ухвалення компетентним органом (ВРП) свого рішення за наслідками розгляду «рекомендаційного» рішення Комісії про непідтвердження здатності бути суддею «рекомендаційне» рішення ВККС з фактичною пропозицією про звільнення судді не може окремо оскаржуватися до суду, а у разі такого оскарження - позов з такими вимогами не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
11. Результати розгляду Радою рішення (подання) ВККС про звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, мотиви та міркування ВРП, які вона використала на підтвердження чи спростування слушності підстав та мотивів подання ВККС про звільнення судді, власне сам зміст (суть) рішення ВРП (позитивне / негативне з погляду інтересів судді) передбачає (допускає) ймовірність виникнення багатоманітних форм реакції судді, стосовно якого проводилося кваліфікаційне оцінювання, відносно рішення ВККС.
Ми не маємо наміру описувати примірний перелік способів дій та рішень, до яких може вдатися суддя за наслідками розгляду ВРП «рекомендаційного» рішення ВККС, тільки звернемо увагу на один аспект рішення Ради, яке вона ухвалює за наслідками розгляду подання ВККС про звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, - це рішення ВРП надає рішенню ВККС, яке містило рекомендацію звільнити суддю зі згаданих вище підстав, якості повноцінного, окремішнього (самодостатнього) предмета судового захисту. Після такого рішення ВРП не повинно виникати припущень, що рішення Комісії про непідтвердження здатності бути суддею не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
12. Ми гадаємо, що якщо суддя оскаржив до адміністративного суду «рекомендаційне» рішення ВККС, яке не отримало розгляду і відповідного вирішення від ВРП, натомість під час судового провадження, яке не завершилося ухваленням кінцевого судового рішення по суті спору або іншого судового рішення, за яким припиняться провадження у справі, ВРП ухвалює рішення на підставі «рекомендаційного акта» Комісії, яке має визначальне юридичне значення для розв'язання спору в рамках окреслених спірних правовідносин, то суд не вправі закривати провадження у справі щодо рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя на тій лише підставі, що суддя з самого початку оскаржив його дочасно, а не разом (не одночасно) із рішенням Ради, ухваленим за відповідною рекомендацією. На нашу думку, якщо суддя квапливо оскаржив таке рішення ВККС окремо від рішення ВРП, ухваленого за наслідками розгляду рекомендації ВККС, то підсудність спорів про оскарження означених вище актів ВККС не повинна залежати від часу настання обставин (події винесення рішення ВРП щодо рекомендації ВККС), які мають визначальне юридичне значення для правильного вирішення спору.
Вважаємо, що ухвалення ВРП свого рішення за наслідками розгляду рекомендації ВККС надає «потенційним», дочасним позовним вимогам судді до Комісії про визнання протиправним «рекомендаційного» рішення ВККС ознак актуальності, робить їх вимогами, які потребують ухвалення відповідного судового рішення з огляду на законність, обґрунтованість, підставовість та справедливість доводів позовної заяви.
13. Підсумовуючи, зазначимо, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив правильне судове рішення, тому підстав для втручання та скасування рішення цього суду від 22 листопада 2023 року нема. Велика Палата мала б прийняти рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - без змін.
Судді М. І. Гриців
Ж. М. Єленіна
О. В. Кривенда