22 березня 2024 року
м. Київ
справа № 466/2778/22
провадження № 61-1984ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури Демченка Геннадія Валентиновича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
10 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн.
Позов обґрунтований тим, що 06 серпня 2014 року слідчим Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - Шевченківський РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області) в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140090002491, їй було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке полягало у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки. Далі стосовно неї був складений обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження направлені для розгляду до Шевченківського районного суду м. Львова.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 11 червня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 31 травня 2019 року та постановою Верховного Суду від 23 січня 2020 року, ОСОБА_1 було визнано невинною у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину.
Позивач зазначає, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності негативно відобразилося на її стані здоров'я, завдало довготривалих душевних переживань, тому вона має право на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, позов ОСОБА_1 частково задоволено.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 600 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральну шкоду. У зв'язку із тривалим перебуванням під слідством позивач була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, втратила спокій та душевну рівновагу, постійно перебувала у напруженні, нервовому та пригніченому стані. Факт перебування позивача під слідством вплинув на її репутацію, а також на моральний стан її близьких.
Ураховуючи характер, глибину та тривалість моральних страждань ОСОБА_1 , а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначив, що відшкодуванню підлягає моральна шкода в розмірі 600 000,00 грн, яка стягується з Державного бюджету України.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та підстави оскарження
08 лютого 2024 року керівник Львівської обласної прокуратури Демченко Г. В. через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Судувід 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 461/1687/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Прокурор вважає, що позивач не довела, що їй було завдано моральну шкоду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 серпня 2014 року слідчим Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області Лашком М. М. повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.
30 вересня 2014 року органом досудового розслідування затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 06 серпня 2014 року № 12014140090002491, копія якого була вручена ОСОБА_1
06 жовтня 2014 року прокуратура Шевченківського району м. Львова направила обвинувальний акт для розгляду до Шевченківського районного суду м. Львова.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 30 березня 2015 року у справі № 466/7075/14-к ОСОБА_1 визнано невинною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та виправдано у зв'язку із відсутністю у її діях складу злочину.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2015 року вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 30 березня 2015 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 11 червня 2018 року у справі №466/7075/14-к ОСОБА_1 визнано невинною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та виправдано у зв'язку із відсутністю у її діях складу злочину.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 31 травня 2019 року залишено без змін вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 11 червня 2018 року у справі №466/7075/14-к.
Постановою Верховного Суду від 23 січня 2020 року залишено без змін вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 11 червня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 31 травня 2019 року.
Таким чином, ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом 57 місяців та 27 днів.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною третьою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Цивільним законодавством України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов'язання.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством та судом 57 місяців 27 днів, оскільки вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 11 червня 2018 року у справі №466/7075/14-к, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 31 травня 2019 року та постановою Верховного Суду від 23 січня 2020 року, ОСОБА_1 визнано невинною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та виправдано у зв'язку із відсутністю у її діях складу злочину.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Урахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у її житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 600 000,00 грн, вказаний розмір не менший, ніж передбачений законом, і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення.
Указаний висновок судів відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Судувід 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 461/1687/19, оскільки висновки, викладені у рішеннях, що оскаржуються, їм не суперечать.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Касаційна скарга не має обґрунтованих посилань на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, законність та обґрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована.
З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм матеріального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою керівника Львівської обласної прокуратури Демченка Геннадія Валентиновича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
А. С. Олійник
І. М. Фаловська