Окрема думка
судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіПророка В. В.
справа № 189/896/20(провадження № 61-370 ск 24)
29 січня 2024 року
м. Київ
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну представника ОСОБА_1 - адвоката Савка Віталія Вікторовича, на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача фінансових послуг і ухвалою від 29 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.
Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.
1. ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом у якому просив стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк) на свою користь 4 947,48 дол. США - 3% річних за користування чужими грішми згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 55 871 417,89 грн пені згідно статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», 12 597,75 дол. США - 9% річних за користування грішми поза межами укладеного між сторонами договору, а всього: 17 545,23 дол. США та 55 871 417,89 грн.
2. Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2023 року до участі у справі було залучено ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 , 4 947,48 дол. США - 3% річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
4. Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 13 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено Договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070034824300, відповідно до якого, позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 33 450,54 дол. США, що також підтверджується довідкою від 25 грудня 2013 року № 1109548.
5. В пункті 10 договору від 13 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070034824300 сторони домовились, що вони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору».
6. 08 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Голови правління Банку з заявою про повернення вкладу, в якій зазначив, що далі не має наміру продовжувати дію договору банківського вкладу (депозиту) від 13 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070034824300 строком на 366 днів, під процентну ставку 9 % річних, пролонгованого згідно пункту15 договору.
7. Однак, Банк відмовив позивачу у видачі коштів та виконанні вимог вказаної заяви.
8. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2016 року у справі № 201/597/16-ц позов ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Приватбанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково та стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти станом на 31 травня 2016 року за договором депозитного вкладу від 13 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070034824300 «Стандарт» у розмірі 33 450,54 дол. США, відсотки за договором в розмірі 6 021,09 дол. США, 3% річних в розмірі 550,80 дол. США.
9. Постановою Верховного Суду України від 03 квітня 2019 року по справі № 201/597/16-ц рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року скасовано, а вищезазначене рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2016 року залишено в силі.
10. 03 червня 2019 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист по справі № 201/597/16-ц про стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 грошових коштів станом на 31 травня 2016 року за договором депозитного вкладу від 13 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070034824300 «Стандарт» у розмірі 33 450,54 дол. США, відсотків за договором в розмірі 6 021,09 дол. США, 3% річних в розмірі 550,80 дол. США, за яким 13 червня 2019 року було відкрито виконавче провадження.
11. Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що на момент звернення до суду із позовом рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2016 року № 201/597/16-ц про стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 грошових коштів не виконано.
12. Задовольняючи позов в частині стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача 3% річних суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
13. Оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2016 року вже було вирішено питання щодо стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 3% річних в розмірі 550,80 дол. США станом на 31 травня 2016 року, тому суд першої інстанції розраховував 3% річних на підставі статті 625 ЦК України за період з 01 червня 2016 року по 05 серпня 2020 року (дату складання позову).
14. Обґрунтовуючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з Банку пені згідно статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та 9% річних за користування грішми поза межами укладеного між сторонами договору суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки між ОСОБА_2 та Банком припинено правовідносини за договором банківського вкладу, частина 5 статті 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» не регулює спірні правовідносини, а також виплата процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
15. Не погоджуючись із рішеннями першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині незадоволених позовних вимог та в цій частині позовні вимоги задовольнити у повному розмірі.
16. Обґрунтовуючи касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на те, що суди попередніх інстанцій не мали застосовувати правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17, оскільки в справі № 320/5115/17 договори банківського вкладу були розірвані за судовим рішенням, а ОСОБА_2 не розривав достроково договір банківського вкладу від 13 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070034824300 (вклад «Стандарт»), тобто правовідносини між сторонами не перестали регулюватися Законом України «Про захист прав споживачів» та умовами відповідного договору.
17. Крім цього, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20.
18. Водночас, частиною першою статті 1058 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
19. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором (стаття 1060 ЦК України).
20. Частинами першою та п'ятою статті 1061 ЦК України також встановлено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
21. За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу (стаття 1070 ЦК України).
22. Водночас зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
23. Відповідно до положень частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
24. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
25. Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
26. У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15, зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін, за рішенням суду, внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
27. Таким чином звернувшись 08 грудня 2015 року до Голови правління Банку із заявою про повернення вкладу ОСОБА_2 скористався своїм правом на розірвання договору вкладу в односторонньому порядку, що з урахуванням статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання.
28. Нарахування передбачених договором процентів припинилося з грудня 2015 року, а права та інтереси позивача почали регулюватися частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
29. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Банку 9% річних за користування грошима поза межами укладеного між сторонами договору, оскільки виплата передбачених договором процентів поширюється лише на період дій договору вкладу та після припинення його дії вказані проценти не нараховуються.
30. Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку і щодо того, що після розірвання ОСОБА_2 договору банківського вкладу перестали існувати споживчі правовідносини в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» і частина п'ята статті 10 цього Закону не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
31. Подібного висновку щодо застосування норм права дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, яку суди попередніх інстанцій застосували при розгляді цієї справи.
32. Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 визначаючи критерій подібності правовідносин вказала на те, що спільність, подібність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
33. Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев'ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.
34. Подібність спірних правовідносин, виявлену одночасно за трьома критеріями, можна кваліфікувати як тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього), що не вимагає процесуальний закон.
35. Якщо вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то такий підхід звузив би роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
36. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
37. З аналізу наведеної скаржником у касаційній скарзі постанови вбачається, що правовідносини у справі №199/3152/20 та у справі № 189/896/20 не є подібними.
38. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Таким чином, враховуючи, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, правильне застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення та відповідає висновкам Верховного Суду, вважаю, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду помилково дійшов висновку про те, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави для відкриття касаційного провадження у справі, і належним процесуальним рішенням Верховного Суду було б постановлення ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження у цій справі.
Суддя В. В. Пророк