Іменем України
20 березня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1644/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В.,
за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, розгляд якої здійснено у порядку загального позовного провадження
за позовом: Державного підприємства зовнішньоекономічної
діяльності «УКРІНТЕРЕНЕРГО», код ЄДРПОУ 19480600
вул. вул. Кирилівська, 85, м. Київ, 04080;
до відповідача: Акціонерного товариства «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО»,
код ЄРДПОУ 22815333, вул. Гонча, 40, м. Чернігів, 14000;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), код ЄДРПОУ 39369133, вул. Сім'ї Бродських, 19, м. Київ, 03057
про визнання недійсним одностороннього правочину та зобов'язання вчинити дії
за участю представників учасників справи:
від позивача: Андрійчук С.Я.
від відповідача: Григорьєв О.М.
Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “УКРІНТЕРЕНЕРГО” до Акціонерного товариства “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” про:
- визнання недійсною заяви Акціонерного товариства “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 17.08.2023 №24/6674/01-14;
- зобов'язання Акціонерне товариство “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” виконати зобов'язання за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії” з оплати спожитої ним електричної енергії у сумі 612 642,24 грн шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника.
Дії суду щодо розгляду справи.
У позовній заяві позивач просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) (код ЄДРПОУ 39369133).
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 11.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП); підготовче засідання призначено на 05.01.2024; встановлено учасникам процесу строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.
26.12.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучено судом до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 05.01.2024 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 30.01.2024.
09.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.
15.01.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
30.01.2024 від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких просить розглядати дану справу без участі представника НКРЕКП.
Відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив та письмові пояснення долучено судом до матеріалів. Клопотання третьої особи про розгляд справи без участі
30.01.2024, за результатами підготовчого засідання, суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.02.2024.
У судовому засіданні 22.02.2024 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 20.03.2024.
У судовому засіданні 20.03.2024, керуючись ч.1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення суду у справі.
Позиції учасників справи.
Позов обґрунтовано тим, що АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО», заявою від 17.08.2023 № 24/6674/01-14 заявило про припинення з 16.08.2023 зобов'язань щодо сплати заборгованості перед ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» на виконання зобов'язань по Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в сумі 612 642,24 грн в рахунок погашення в рахунок погашення боргу ДПЗД «Укрінтеренерго» перед АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» в сумі 612 642,24 грн, що підтверджується рішеннями Господарського суду м. Києва від 24.07.2020 у справі № 910/3548/20 та від 22.02.2022 у справі № 910/13046/21, які набрали законної сили. Дії АТ “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” щодо припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, призвели до порушень положень ст. 58 та 75 Закону України “Про ринок електричної енергії”, постанов НКРЕКП від 18.06.2019 № 1041 “Про затвердження Порядку розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання електропостачальників та внесення зміни до постанови НКРЕКП від 18.01.2019 № 26 та від 27.06.2019 № 1246 “Про алгоритм розподілу коштів”, а тому заява АТ “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 17.08.2023 №24/6674/01-14 підлягає визнанню недійсною. У зв'язку з чим, позивач просить також зобов'язати відповідача виконати зобов'язання за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії” з оплати спожитої ним електричної енергії у сумі 612 642,24 грн шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника.
Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує, вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, посилаючись на те, що Закон України "Про ринок електричної енергії" не містить заборон щодо проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, не містять таких заборон і умови укладених між сторонами договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 № 25, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ДПЗД «Укрінтеренерго».
Крім того, позивач не спростував належними та допустимими доказами того, що сума заборгованості кожної із сторін на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог була іншою, ніж та, яка зазначена у заява АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» від 17.08.2023 № 24/6674/01-14 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, не надав доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості, що в свою чергу підтверджує безспірність вимог, які зараховуються.
Такий спосіб захисту прав і законних інтересів, як зобов'язання виконати зобов'язання за відповідним договором з оплати спожитої електричної енергії, шляхом перерахування коштів, законом не передбачений, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав і законних інтересів, забезпечити поновлення порушеного права та не буде спрямоване на підсилення обов'язку виконувати зобов'язання, яке, на думку ДПЗД «Укрінтеренерго», не виконується.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що положеннями законодавства, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, передбачено можливість застосування неттінгу, але за певних умов та за окремими договорами, зокрема, у договорі про участь у балансуючому ринку та договорі про врегулювання небалансів електричної енергії.
Разом з тим, оскільки НКРЕКП було застосовано до позивача (у зв'язку з набуттям ним статусу «Дефолтний») алгоритм розподілу коштів, передбачений положеннями статті 75 Закону, постановою НКРЕКП від 18.06.2019 № 1041 «Про затвердження Порядку розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання електропостачальників та внесення зміни до постанови НКРЕКП від 18 січня 2019 року № 26» та постановою НКРЕКП від 27.06.2019 № 1246 «Про алгоритм розподілу коштів», а Законом та Договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» передбачено особливий механізм розрахунків між споживачем та постачальником за договором про постачання електричної енергії споживачу, позивач вважає, що заява відповідача про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог не містить правових підстав для задоволення, а тому такий правочин підлягає визнанню судом недійсним.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідачем наведені заперечення аналогічні запереченням, викладеним у відзиві на позов.
Третя особа у письмових поясненнях підтримує позицію позивача, зазначаючи, що застосування неттінгу за вказаними договорами не вбачається можливим.
Обставини справи встановлені судом.
Між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “УКРІНТЕРЕНЕРГО” (Постачальник) та Акціонерним товариством “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” (Споживач) було укладено Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та комерційної пропозиції, розроблених відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ).
Публічний договір постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» є додатком 7 до ПРРЕЕ та є типовим договором приєднання.
Відповідно до п.2.1. договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору, що зазначені в Додатку 1 до Договору (комерційна пропозиція).
Електрична енергія постачаєтеся до електроустановок Споживача протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Якщо після закінчення зазначеного строку постачання електричної енергії Споживач не розпочав процедуру зміни електропостачальником, постачання електричної енергії на об'єкт призупиняється (п.3.4. договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»).
Розрахунки Споживача за цим Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (далі - спецрахунок). При цьому, Споживач не обмежується в праві здійснювати оплату за цим Договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу Постачальника, та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок Постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок Постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок Постачальника зазначається у платіжних документах Постачальника, у тому числі у разі його зміни (п.5.9 договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»).
На виконання умов договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» позивач поставив відповідачу з 05.07.2023 по 31.07.2023 електричну енергію на загальну суму 2 829 417,98 грн (рахунок №000022815333/24/О07/51775 від 09.08.2023).
Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, залишок несплаченої відповідачем спожитої електричної енергії, поставленої позивачем на виконання договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», становить 612 642,24 грн.
Крім того, шляхом надання заяви-приєднання до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “УКРІНТЕРЕНЕРГО” (Постачальник) та Акціонерним товариством “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” (Оператор системи) укладено Договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Відповідно до пункту 1.1 Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії він є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови передачі (розподілу) електричної енергії споживачам електропостачальника як послуги Оператора системи. Договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Постачальника до умов цього Договору.
Відповідно до розділу 2 договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії Оператор системи надає послуги з розподілу електричної енергії за сукупністю споживачів, які входять до групи Постачальника згідно з реєстром за ЕІС-кодами споживачів та їх точками вимірювання. Реєстр ведеться ОСР в електронному вигляді.
ОСР забезпечує надання послуг з розподілу в обсязі, необхідному та достатньому для виконання Постачальником функцій відповідного суб'єкта роздрібного ринку електричної енергії, та надання інших послуг, зокрема з відключення та підключення споживачів.
Постачальник здійснює придбання та оплату послуг з розподілу електричної енергії згідно з умовами глави 3 цього Договору за сукупністю споживачів Постачальника, які згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій Постачальника) здійснюють оплату послуг з розподілу електричної енергії через Постачальника, та інших послуг ОСР згідно з порядком розрахунків, який є додатком 1 до цього Договору.
Рішеннями Господарського суду міста Києва від 24.07.2020 у справі №910/3548/20 та від 22.02.2022 у справі №910/13046/21, які набрали законної сили, задоволено позовні вимоги Акціонерного товариства “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “УКРІНТЕРЕНЕРГО” про стягнення боргу за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 22.12.2018.
Вказаними рішеннями встановлено факт невиконання Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “УКРІНТЕРЕНЕРГО” зобов'язань з оплати наданих Акціонерним товариством “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” послуг з розподілу електричної енергії за Договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії у встановлений строк.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2020 у справі №910/3548/20 стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “УКРІНТЕРЕНЕРГО” на користь Акціонерного товариства “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” 248 391,41 грн боргу, 15 168,27 грн пені 1691,01 грн процентів річних, 502,79 грн втрат від інфляції та 3986,31 грн судового збору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі №910/13046/21 стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “УКРІНТЕРЕНЕРГО” на користь Акціонерного товариства “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” 345 525,09 грн боргу та 5182,88 грн судового збору.
АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» звернулося до ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» із заявою від 17.08.2023 № 24/6674/01-14, в якій заявило про припинення з 16.08.2023 зобов'язань щодо сплати заборгованості перед ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» на виконання зобов'язань по Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в сумі 612 642,24 грн в рахунок погашення боргу ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» перед АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» в сумі 612 642,24 грн (593 916,50 грн - заборгованість за надані послуги з розподілу електричної енергії, 13 542,86 грн - пеня, 5182,88 грн - судовий збір), що підтверджується рішеннями Господарського суду м. Києва від 24.07.2020 у справі № 910/3548/20 та від 22.02.2022 у справі № 910/13046/21, які набрали законної сили.
ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» листом від 23.08.2023 № 44/11-2727/ПОН було надано відповідь на заяву АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» про відсутність правових підстав для задоволення заяви щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, у зв'язку з тим, що дії АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» призведуть до порушення правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії. ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» просило АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» відізвати заяву про припинення зобов'язання зустрічних вимог до 01.09.2023.
АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО», не погоджуючись з позицією ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО», листом від 31.08.2023 № 107.01/7048/01-14 повідомило, що наполягає на зарахуванні зустрічних однорідних вимог.
ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» листом від 18.09.2023 № 44/22-1161 звернулося до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), як Регулятора, для отримання роз'яснень щодо відповідності дій АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» положенням нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Листом від 22.11.2023 №12605/22.3.1/7-23 НКРЕКП було надано відповідь, що оплата вартості електричної енергії за Договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. Оскільки Законом та Договором передбачено особливий механізм розрахунків між споживачем та постачальником за договором про постачання електричної енергії споживачу, в тому числі за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який передбачає, що розрахунки за спожиту електроенергію здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, застосування неттінгу за вказаними договорами не вбачається можливим.
Оцінка аргументів, нормативно-правове обґрунтування.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положень частин 1-3 та 5 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Із змісту положень ст.ст. 15, 16 ЦК України слідує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є: визнання правочину недійсним.
Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Положеннями статті 601 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Таким чином, вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №914/3217/16.
Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
З огляду на положення чинного законодавства зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов'язання, для цього (припинення зобов'язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.
Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов'язань повністю або частково.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.
Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов'язань такими, що припинилися у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2023 у справі №910/9268/22.
Із змісту заяви відповідача від 17.08.2023 № 24/6674/01-14 вбачається, що АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» заявило про припинення з 16.08.2023 зобов'язань щодо сплати заборгованості перед ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» на виконання зобов'язань по Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в сумі 612 642,24 грн в рахунок погашення боргу ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» перед АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» в сумі 612 642,24 грн (593 916,50 грн - заборгованість за надані послуги з розподілу електричної енергії, 13 542,86 грн - пеня, 5182,88 грн - судовий збір), що підтверджується рішеннями Господарського суду м. Києва від 24.07.2020 у справі № 910/3548/20 та від 22.02.2022 у справі № 910/13046/21, які набрали законної сили.
Однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18.
Поняття безспірності заборгованості та правила її визначення закріплені також у законодавстві про нотаріат та у законодавстві про банкрутство, але ці норми є спеціальними і за загальним правилом не підлягають застосуванню при визначенні заборгованості як безспірної при здійсненні правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.
Враховуючи вказану правову позицію, саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, якими він обґрунтовує підстави позову (заява сторони щодо спірності вимог має бути аргументована та підтверджена доказами).
Позивач вказує, що НКРЕКП було застосовано до позивача (у зв'язку з набуттям ним статусу «Дефолтний») алгоритм розподілу коштів, передбачений положеннями статті 75 Закону, постановою НКРЕКП від 18.06.2019 № 1041 «Про затвердження Порядку розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання електропостачальників та внесення зміни до постанови НКРЕКП від 18 січня 2019 року № 26» та постановою НКРЕКП від 27.06.2019 № 1246 «Про алгоритм розподілу коштів», а Законом та Договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» передбачено особливий механізм розрахунків між споживачем та постачальником за договором про постачання електричної енергії споживачу, позивач вважає, що заява відповідача про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог не містить правових підстав для задоволення.
Відповідно до частини 2 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», покупці електричної енергії, які і купують електричну енергію в електропостачальників, вносять плату за отриману електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання електропостачальника в одному з уповноважених банків.
Згідно з п. 5.9 договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», розрахунки Споживача за цим Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (далі - спецрахунок). Оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок Постачальника.
Згідно з ч. 1 статті 599 ЦК України, положення якої кореспондуються із частиною 1 статті 203 ГК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У свою чергу форми розрахунків визначені статтею 1087 ЦК України.
Так, відповідно до статті 1087 ЦК України, розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
Вказаною статтею визначено способи здійснення розрахунків та закріплено дві форми розрахунків: готівкову та безготівкову.
Як вбачається з наведеного, положення частини 2 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 5.9 публічного договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» стосуються саме встановлення певних форм проведення розрахунків за спожиту електричну енергію.
При цьому, положення Закону України «Про ринок електричної енергії», встановлюючи порядок проведення розрахунків при здійсненні оплати спожитої електричної енергії, не містять жодної заборони на здійснення припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Тобто, встановлення певних форм проведення розрахунків за спожиту електричну енергію, за відсутності прямої вказівки про це у відповідному нормативному акті, не означає саме по собі встановлення заборони на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.
Отже, виходячи з наведеного вище та враховуючи обставини даної справи, зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а є однією з підстав припинення зобов'язань, врегульованих главою 50 ЦК України "Припинення зобов'язань".
Зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601, 602 ЦК України, і ця підстава припинення зобов'язання відрізняється від виконання зобов'язання (стаття 599 ЦК України) або припинення зобов'язання за домовленістю сторін (стаття 603 ЦК України).
Аналогічні за змістом висновки містяться зокрема у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.
Враховуючи викладене вище, Закон України "Про ринок електричної енергії" не містить заборон щодо проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, не містять таких заборон і умови укладених між сторонами договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача.
Крім того, позивач у встановленому законом порядку не спростував належними та допустимими доказами того, що сума заборгованості кожної із сторін на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог була іншою, ніж та, яка зазначена у заява АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» від 17.08.2023 № 24/6674/01-14 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, не надав доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості, що в свою чергу підтверджує безспірність вимог, які зараховуються.
Отже, предметом зарахування зустрічних однорідних вимог позивача правомірно були визначені грошові зобов'язання АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» перед ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» за Договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в сумі 612 642,24 грн в рахунок погашення боргу ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО» перед АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» в сумі 612 642,24 грн, що підтверджується рішеннями Господарського суду м. Києва від 24.07.2020 у справі № 910/3548/20 та від 22.02.2022 у справі № 910/13046/21, які набрали законної сили.
За таких обставин, доводи позивача не підтверджені належними доказами, та не є умовою, що виключає можливість для зарахування зустрічних однорідних вимог за оспорюваним правочином.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що односторонній правочин у формі заяви АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» від 17.08.2023 № 24/6674/01-14 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог на суму 612 642,24 грн відповідає вимогам статей 601, 602 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, оскільки грошове зобов'язання є безспірним, а відтак правочин щодо припинення взаємних зобов'язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога про визнання недійсною заяви Акціонерного товариства “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 17.08.2023 №24/6674/01-14 задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання АТ “ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО” виконати зобов'язання за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії” з оплати спожитої ним електричної енергії у сумі 612 642,24 грн шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При цьому, згідно частини другої статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Крім того, у відповідності до частини другої статті 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Отже, саме положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Тобто, розпорядження своїм правом на захист є засадничим принципом цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як вже зазначено вище, зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що ДПЗД «Укрінтеренерго», звертаючись до суду з позовом про захист порушеного, на його думку, права, просить суд зобов'язати АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» виконати зобов'язання за Договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», з оплати спожитої електричної енергії у сумі 612 642,24 грн, шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника.
Враховуючи предмет, підстави позову та заявлені позовні вимоги, суд зазначає, що такий спосіб захисту прав і законних інтересів, як зобов'язання виконати зобов'язання за відповідним договором з оплати спожитої електричної енергії, шляхом перерахування коштів, законом не передбачений, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав і законних інтересів, забезпечити поновлення порушеного права та не буде спрямоване на підсилення обов'язку виконувати зобов'язання, яке, на думку ДПЗД «Укрінтеренерго», не виконується.
Крім того, суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Такі висновки сформульовані зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22,09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункті 50).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Наведене свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення позовних вимог і у цій частині також відсутні.
Висновки суду.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову повністю.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Розподіл судових витрат.
Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2024.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор