Рішення від 13.03.2024 по справі 922/5066/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2024м. ХарківСправа № 922/5066/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс Україна" (02094, м. Київ, вул. Краківська, 13-Б, корп. 2; код ЄДРПОУ: 38013262)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" (61072, м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 31-Б; код ЄДРПОУ: 32338465)

про стягнення заборгованості

за участю представників:

позивача - Завойської Т.В., ордер АІ №1526406 від 11.01.2024;

відповідача - Дудій А.І., ордер АХ №1163666 від 18.12.2023.

ВСТАНОВИВ:

29.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс Україна" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" основну заборгованість у розмірі 1 274 334,72 грн., пеню у розмірі 1 037 648,01 грн., інфляційні втрати у розмірі 345 524,23 грн., 30% річних у розмірі 682 730,29 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №14 від 27.01.2021 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.12.2023 прийнято позовну заяву (вх.№5066/23 від 29.11.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №922/5066/23. Вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначити підготовче засідання на 27 грудня 2023 року.

19.12.2023 через кабінет Електронного Суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву (вх.№34848 від 19.12.2023).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.12.2023 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву (вх.№34848 від 19.12.2023) задоволено. Продовжено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву, встановлений ухвалою господарського суду Харківської області від 01.12.2023, до 01.01.2024. Підготовче засідання відкладено на 24.01.2024.

01.01.2024 через кабінет Електронного Суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№38 від 01.01.2024).

У відзиві представник відповідача зазначила, що основний борг складає не 1274334,72 грн., а 1124334,72 (1588817,72 - 150000,00) грн. Розмір основного боргу за вказаним договором має бути узгоджений між сторонами на підставі акту звірки взаєморозрахунків за договором.

Як стверджує представник відповідача, позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та 30 % річних без врахування сплати відповідачем у липні 2023 року 50000,00 грн. основного боргу у загальному розмірі 2065902,53 грн., що майже вдвічі перевищує розмір основного боргу. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені, інфляційних втрат і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, представник позивача просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 30% річних.

Також представник відповідача просила зменшити розмір пені на 50%.

05.01.2024 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.№313 від 05.01.2024), в якому просить суд зменшити розмір позовних вимог і вважати їх наступними:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІР СОМ» (код ЄДРПОУ 32338465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс Україна» (код ЄДРПОУ 38013262) кошти у розмірі 1 117 274,72 грн. основного боргу, пеня 1 033 046,84 грн., інфляційні втрати 346 758,88 грн. та 30% річних у розмірі 679 495,98 грн. розрахованих за період з 10.02.2022 по 10.10.2023 (включно);

- органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати проценти за такою формулою: (СОБ х 30 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де СОБ сума основного боргу, простроченого боржником за наказом, виданим на виконання цього рішенням; 30 - розмір процентів; КДП кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період до моменту виконання рішення суду; КДР кількість днів у році, у якому нараховуються проценти, і стягнути отриману суму процентів з ТОВ «ІР СОМ» (код ЄДРПОУ 32338465) на користь ТОВ «СЕА Електронікс Україна» (код ЄДРПОУ 38013262);

- органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати пеню за такою формулою: (СОБ х 2 ОСД х КДП) : КДР : 100 = сума відсотків по пені, де СОБ сума основного боргу, простроченого боржником за наказом, виданим на виконання цього рішенням; 2 ОСД - подвійна облікова ставка НБУ на день прострочення; КДП кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період до моменту виконання рішення суду; КДР кількість днів у році, у якому нараховуються відсотки, і стягнути отриману суму відсотків з ТОВ «ІР СОМ» (код ЄДРПОУ 32338465) на користь ТОВ «СЕА Електронікс Україна» (код ЄДРПОУ 38013262);

- судові витрати у розмірі 47 648,65 гривень покласти на відповідача.

В той же день, через кабінет Електронного Суду від предстаника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№364 від 05.01.2024).

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що ТОВ «СЕА Електронікс Україна» вважає, що у позові міститься обґрунтована вимога щодо стягнення пені, 30% та інфляційних, які були нараховані на підставу вимог укладеного договору, з метою захисту інтересів та компенсації майнових втрат позивача за несвоєчасний розрахунок за отриманий товар.

23.01.2024 через кабінет Електронного Суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№1975 від 23.01.2024).

24.01.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог (вх.№2110), в якому просить суд зменшити розмір позовних вимог і вважати їх наступними:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІР СОМ» (код ЄДРПОУ 32338465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс Україна» (код ЄДРПОУ 38013262) кошти у розмірі 787 858, 62 грн. основного боргу, пені 1 033 046,84 грн., інфляційні втрати 346 758,88 грн. та 30% річних у розмірі 679 495,98 грн. розрахованих за період з 10.02.2022 по 10.10.2023 (включно);

- судові витрати у розмірі 42 707,40 гривень покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс Україна" Курінного В.Ф. (вх.№313 від 05.01.2024, вх.№2110 від 24.01.2024) про зменшення розміру позовних вимог задоволено. Прийнято клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс Україна" Курінного В.Ф. (вх.№313 від 05.01.2024, вх.№2110 від 24.01.2024) про зменшення розміру позовних вимог до розгляду. Вирішено розгляд справи продовжувати з урахуванням зменшення позовних вимог.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 21.02.2024.

20.02.2024 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшла заява про часткову відмову від позовних вимог (вх.№4653 від 20.02.2024), в якій просив суд:

- провадження у справі в частині стягнення 787 858,62 грн основного боргу закрити;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІР СОМ» (код ЄДРПОУ 32338465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс Україна» (код ЄДРПОУ 38013262) кошти у розмірі 1 033 046,84 гривень пені, інфляційні втрати 346 758,88 гривень та 30% річних у розмірі 679 495,98 гривень розрахованих за період з 10.02.2022 року по 10.10.2023 року (включно);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІР СОМ» (код ЄДРПОУ 32338465) суму судового збору у розмірі 42 707,40 гривень.

21.02.2024 через кабінет Електронного Суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (вх.№4748 від 21.02.2024).

21.02.2024 через кабінет Електронного Суду від позивача надійшло клопотання, в якому зазначає, що у зв'язку з погашенням відповідачем основного боргу позивачем через Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС 19 лютого 2024 року було подано заяву №98 про відмову від частини позовних вимог, яка була прийнята судом. Оскільки позивач при подачі позовної заяви враховуючи приписи ч.10 ст.238 ГПК України, з метою забезпечення захисту своїх прав та інтересів, просив суд приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування та зазначити про це у резолютивній частині рішення, то у зв'язку з погашенням Відповідачем основного боргу Позивач відмовляється від вимоги щодо застосування вказаних приписів Господарського процесуального кодексу України та просить суд не зазначати в рішенні про таке нарахування, та врахувати при подальшому розгляді позовної заяви позовні вимоги зазначені в заяві про відмову від частини позовних вимог від 19.02.2024 року №98.

В підготовчому засіданні 21.02.2024 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.03.2024.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.02.2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс Україна" (вх.№4653 від 20.02.2024) про відмову від частини позовних вимог у справі задоволено. Закрито провадження у справі №922/5066/23 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс Україна" договором поставки від 27.01.2021 №14 основної заборгованості у розмірі 787 858,62 грн. Задоволено клопотання представника позивача про не врахування приписів ч.10 ст.238 ГПК України під час прийняття рішення по справі, а саме:

- в частині прохання органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати проценти за такою формулою: (СОБ х 30 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де СОБ сума основного боргу, простроченого боржником за наказом, виданим на виконання цього рішення; 30 - розмір процентів; КДП кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період до моменту виконання рішення суду; КДР кількість днів у році, у якому нараховуються проценти, і стягнути отриману суму процентів з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІР СОМ» (код ЄДРПОУ 32338465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс Україна» (код ЄДРПОУ 38013262);

- в частині стягнення прохання органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати пеню за такою формулою: (СОБ х 2 ОСД х КДП) : КДР : 100 = сума відсотків по пені, де СОБ сума основного боргу, простроченого боржником за наказом, виданим на виконання цього рішення; 2 ОСД - подвійна облікова ставка НБУ на день прострочення; КДП кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період до моменту виконання рішення суду; КДР кількість днів у році, у якому нараховуються відсотки, і стягнути отриману суму відсотків з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІР СОМ» (код ЄДРПОУ 32338465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс Україна» (код ЄДРПОУ 38013262).

12.03.2024 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№6752 від 12.03.2024).

Всі вищевказані документи судом було прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача, яка приймала участь в судовому засіданні 13.03.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача, яка приймала участь в судовому засіданні 13.03.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проти задоволення позову в повному обсязі заперечувала, просила суд зменшити розмір пені на 50% та відмовити у стягненні 30% річних.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.03.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.

27.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс Україна» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІР СОМ» (покупець) було укладено договір поставки №14 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця у визначені цим договором строки комплектуючі вироби, вимірювальні прилади, паяльне устаткування, промислові комп'ютери та периферійні пристрої, обладнання систем автоматизації, електронні компоненти, зазначені у Специфікації (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в строки та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п.1.2 Договору у Специфікації зазначається найменування товару, його кількість, ціна, термін поставки, загальна вартість товару. Специфікація є невід'ємною частиною цього договору.

Строк поставки товару зазначається в Специфікації. Постачальник має право на поставку товару партіями. Поставка товару може бути здійснена на підставі однієї чи декількох Специфікацій, які за текстом цього договору іменуються як Специфікація чи Специфікації (п.2.1.Договору).

Постачальник має право здійснити дострокову поставку товару, а покупець зобов'язаний прийняти дострокову поставку (п.2.2.Договору).

Поставка товару може здійснюватися постачальником на підставі усних або письмових заявок покупця, в яких вказано асортимент та певна кількість товару, що підлягає поставці із зазначеного у Специфікації, на підставі яких складаються рахунок-фактура та/або видаткові накладні, які є невід'ємною частиною договору (п.2.3.Договору).

Якщо в Специфікації зазначений термін поставки товару покупець зобов'язаний здійснити замовлення, а постачальник поставку всього обсягу товару протягом терміну зазначеного в Специфікації. У випадку, якщо покупець не здійснив замовлення всього обсягу товару згідно Специфікації по кількості протягом зазначеного терміну постачальник має право вимагати сплати вартості товару, а покупець зобов'язаний здійснити оплату протягом 3-х банківських днів з дати вимоги (п.2.4.Договору).

Базисні умови поставки - СРТ місто Харків (Інкотермс-2000), якщо інше не зазначене у Специфікації (п.2.5.Договору).

Постачальник є таким, що виконав умови щодо поставки товару з дати передачі товару перевізнику. Датою поставки товару є дата, що вказана у вантажній декларації (ТТН, реєстрі відправлення) тощо (п.2.9.Договору).

Ціна кожної одиниці товару що вказаний в Специфікації (рахунку-фактурі, видатковій накладній) визначається в гривні і розрахована відповідно до курсу долара США/Євро, що склався на міжбанківському валютному ринку на дату, що вказана в Специфікації (рахунок-фактурі, видатковій накладній). Якщо сторонами не зазначена валюта, то валютою, відносно якої здійснюється корегування вартості товару, без додаткового погодження між сторонами, є долар США (п.3.1.Договору).

Загальна сума договору становить 500000,00 грн., з урахуванням ПДВ, що складає загальну суму товару за всіма Специфікаціями чи/або підписаними сторонами видатковими накладними чи/або додатковими угодами до цього Договору (п.3.4.Договору).

Оплата товару здійснюється в грошовій одиниці України - гривні. Оплата здійснюється покупцем безготівковим розрахунком шляхом перерахування платіжним дорученням вартості поставленого товару (партії товару) на поточний рахунок постачальника (п.3.5.Договору).

Покупець зобов'язаний здійснити оплату товару (партії товару) після його отримання, але не пізніше 90 днів з дати поставки товару (партії товару) (п.3.6.Договору).

Рахунок-фактура оформлюється постачальником та є дійсним до оплати упродовж вказаного в ньому строку. Прострочені до оплати рахунки-фактури покупець в обов'язковому порядку узгоджує з постачальником стосовно термінів, ціни, об'ємів поставки. Постачальник вправі не прийняти оплату прострочених до оплати рахунків-фактур, оплачених без попереднього узгодження з постачальником (п.3.7.Договору).

Сторони дійшли згоди, що у разі зниження на день оплати курсу гривні до долару США та/або Євро, що склався на міжбанківському валютному ринку, більш ніж на 2% в порівнянні з курсом на дату підписання Специфікації, дату рахунок-фактури та/або видаткової накладної, оплата товару (партії товару) в гривнях підлягає перерахунку та здійснюється покупцем за цінами, збільшеними пропорційно зміні курсу гривні до долару США та/або Євро, що діє на дату платежу (або частини платежу - при оплаті частинами) (п.3.8.Договору).

Джерелом визначення курсу гривні до долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку приймається сторонами сайт в Інтернеті: (http://www.minfm.com.ua). Курсом на дату Специфікації та/або рахунку-фактури, або оплати вважається курс продажу долару США або Євро за гривню на міжбанківському валютному ринку за попередній робочий день на момент закриття торгової сесії. У разі, якщо інформація на вказаному сайті є недоступною, то сторони можуть використовувати офіційний сайт НБУ (п.3.9.Договору).

Суми, що підлягають оплаті покупцем за договором у гривнях, розраховуються покупцем самостійно, виходячи із загальної вартості товару (його частини) в іноземній валюті й курсу долару США/ або Євро до гривні на дату платежу, визначеного згідно з умовою пунктів 3.8. та 3.9. Договору за формулою, вказаною в п.3.10. Договору.

У випадку порушення зобов'язань щодо оплати, постачальник перераховує ціну товару по Договору за курсом іноземної валюти станом на дату звернення до покупця з вимогою (у випадку досудового врегулювання спору) та/або станом на дату звернення до суду (п.3.15.Договору).

За порушення покупцем умов оплати товару покупець повинен сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого в строк товару за кожний день прострочення виконання зобов'язання до моменту повного виконання зобов'язань з оплати (п.5.1.Договору).

Сторони погодили, що згідно з ч.2 статті 625 ЦК України покупець у випадку прострочення оплати товару, на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми (п.5.5.Договору).

Відповідно до п.6.1. Договору сторони погодилися, що в разі виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, яка не залежить від волі сторін), що об'єктивно унеможливлюють виконання сторонами зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: несанкціоноване втручання у роботу комп'ютерних мереж, війна, у тому числі неоголошена, загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, міжнародними санкціями, дії іноземного та внутрішнього ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, проведення антитерористичних операцій, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, будь-які інші дії третіх осіб, що прямо або побічно роблять неможливим або що обмежують повністю, або частково господарську діяльність Сторони, неспроможність Сторони, що виникла в результаті впливу будь-якої з наведених вище обставин, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, епізоотія, сильний шторм, циклон, ураган, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо, Сторони звільняються від виконання своїх зобов'язань на час дії зазначених обставин. У разі коли дія зазначених обставин триває більш як 30 днів, кожна із сторін має право на розірвання договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу сторону не пізніше як за 10 днів до розірвання.

Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово- промисловою палатою України та/або Регіональною Торгово-промисловою палатою за місцезнаходженням сторони договору, та/або інший документ, виданий уповноваженим органом (п.6.2.Договору).

Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови покупця від плати за товар, поставлений до їх виникнення (п.6.3.Договору).

Строк дії договору - один календарний рік з дня підписання договору обома сторонами. У випадку якщо жодна сторона цього договору за один місяць до закінчення строку договору не повідомить іншу сторону про своє небажання продовжити договір, строк дії договору вважається продовженим на один календарний рік, і так на кожний наступний строк, без обмеження кількості строків (п.7.1.Договору).

Сторони погоджують строки поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору у Специфікаціях (п.7.2.Договору).

Додатковою угодою №1 від 21.03.2023 до Договору сторони, керуючись ст.651 ЦК України, дійшли згоди про збільшення загальної вартості договору до 9 000 000,00 (дев'яти мільйонів) гривень 00 копійок з ПДВ, у зв'язку з чим викласти пункт 3.4. Договору в новій редакції: «3.4. Загальна вартість (ціна) товару за цим Договором 9 000 000,00 (дев'ять мільйонів) гривень 00 копійок з ПДВ, що складає загальну суму товару за всіма Специфікаціями та/або підписаними сторонами видатковими накладними чи/або додатковими угодами до цього Договору.»

Протягом дії Договору сторонами були підписані специфікацію №1/18956 від 20.07.2021 (Додаток №1) на загальну суму 3 622 495,80 грн. та Специфікацію №3/27983 від 20.09.2021 (Додаток №3) на загальну суму 753 452,40 грн.

На виконання умов Договору позивачем за усним замовленням відповідача, було відвантажено, а відповідачем отримано товар за видатковими накладними від 11.11.2021р. № 30307 (рахунок-фактура від 11.11.2021р. № 34278) на суму 203 580,00 грн.; від 17.12.2021р. № 34344 (рахунок-фактура від 16.12.2021р. № 38568) на суму 212 316,00 грн.; від 05.01.2022р. № 917 (рахунок-фактура від 04.01.2022р. № 110) на суму 385 063,20 грн.; від 14.01.2022р. № 1916 (рахунок-фактура від 04.01.2022р. № 115) на суму 600 778,62 грн.; від 24.01.2022р. № 2620 (рахунок-фактура від 20.01.2022р. № 1982) на суму 187 080,00 грн., загальна сума відвантаження становить 1 588 817,82 гривень.

Вказаний товар направлявся покупцю службою доставки ТОВ «Нова Пошта», що підтверджується Реєстрами відправлення із зазначенням номерів декларацій та експрес накладними, наявними в матеріалах справи.

Як стверджує позивач, відповідач зі значним порушенням термінів оплати здійснив часткові оплати за замовлений згідно Специфікації №1/18956 від 20.07.2021р. та отриманий товар за наступними видатковими накладними.

За видатковою накладною від 11.11.2021 №30307 (згідно рахунок-фактури від 11.11.2021 №34278) відповідач оплатив товар відповідно до платіжної інструкції від 13.03.2023 на суму 53 569,98 грн., платіжної інструкції від 28.03.23 на суму 64 936,80 грн. та платіжної інструкції від 28.03.23 на суму 25 976,32 грн.

Вказані платежі позивачем було зараховано як оплату видаткової накладної від 11.11.2021 №30307 на підставі листів відповідача від 16.03.2023 №16/03 та від 03.04.2023 №03/04. Вказане підтверджується випискою по рахунку за період з 13.03.2023 по 28.03.2023.

За видатковою накладною від 17.12.2021 №34344 (згідно рахунок-фактури від 16.12.2021 №38568) відповідач здійснив оплату 03.05.2023 у розмірі 70 000,0 грн. та 31.05.2023 у розмірі 100 000,0 грн. Вказане підтверджується випискою по рахунку за період з 03.05.2023 по 31.05.2023.

Також, відповідачем було сплачено кошти в рахунок погашення заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної від 05.01.2022 №917 (рахунок - фактура від 04.01.2022 №110) в розмірі 150 000,0 грн. згідно платіжних інструкцій №003287 від 31.07.2023 сума 50 000,00 грн. та №005056 від 31.10.2023 на суму 100 000,0 грн.

Відповідач 03.01.2024 направив позивачу лист №03/01 щодо здійснення зарахування надлишково сплачених коштів, які були сплачені 23.02.2022 у розмірі 100 000,00 грн. згідно рахунок-фактури від 16.12.2021 №38569, а саме просив зарахувати надмірно сплачені кошти у розмірі 7 060,00 грн. на рахунок-фактуру №34278 від 11.11.2021.

22.01.2024 на поточний рахунок позивача в рахунок оплати основного боргу надійшли кошти на загальну суму 329 416,10 гривень, які по даній справі повністю погашають борг по наступним видатковим накладним згідно Специфікації №1/18956

від 20.07.2021 (Додаток № 1):

- видаткова накладна від 11.11.2021 №30307 (рахунок фактура № 34278 від 11.11.2021) оплачено 52 036,90 гривень;

- видаткова накладна від 17.12.2021 №34344 (рахунок фактура № 38568 від 16.12.2021) оплачено 42 316,00 гривень;

- видаткова накладна від 05.01.2022 №917 (рахунок фактура № 110 від 04.01.2023) оплачено 235 063,20 гривень.

Вказані оплати підтверджуються банківською випискою по особовому рахунку позивача за 22.01.2024.

19.02.2024 на поточний рахунок позивача в рахунок оплати основного боргу від відповідача надійшли кошти загальною сумою 787 858,62 грн., які по даній справі погашають основний борг за Договором поставки від 27.01.2021 №14.

Вказана оплата підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача за 19.02.2024.

Вище вказане також підтверджується наданими відповідачем платіжними інструкціями (а.с.62-83; 137-139; 186-187 т.1).

Позивач нарахував відповідачу за неналежне виконання умов Договору пеню у розмірі 1 033 046,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 346 758,88 грн. та 30% річних у розмірі 679 495,98 грн., розраховані за період з 10.02.2022 по 10.10.2023 (включно).

В свою чергу відповідач просить суд зменшити розмір пені на 50% та відмовити у стягненні 30% річних.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Як було встановлено судом, 27.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕА Електронікс Україна» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІР СОМ» (покупець) було укладено договір поставки №14, відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця у визначені цим договором строки комплектуючі вироби, вимірювальні прилади, паяльне устаткування, промислові комп'ютери та периферійні пристрої, обладнання систем автоматизації, електронні компоненти, зазначені у Специфікації, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в строки та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання, передавши відповідачу товар згідно видаткових накладних від 11.11.2021 №30307 на суму 203 580,00 грн., від 17.12.2021 №34344 на суму 212 316,00 грн., від 05.01.2022 №917 на суму 385 063,20 грн., від 14.01.2022 №1916 на суму 600 778,62 грн., від 24.01.2022 №2620 на суму 187 080,00 грн., загальна сума відвантаження становить 1 588 817,82 грн.

Відповідно до п.3.6. Договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний здійснити оплату товару (партії товару) після його отримання, але не пізніше 90 днів з дати поставки товару (партії товару).

Таким чином остаточний платіж відповідач повинен був здійснити:

- за видатковою накладною від 11.11.2021 №30307 на суму 203 580,00 грн. у строк до 09.02.2022 включно;

- за видатковою накладною від 17.12.2021 №34344 на суму 212 316,00 грн. у строк до 17.03.2022 включно;

- за видатковою накладною від 05.01.2022 №917 на суму 385 063,20 грн. у строк до 05.04.2022 включно;

- за видатковою накладною від 14.01.2022 №1916 на суму 600 778,62 грн. у строк до 14.04.2022 включно;

- за видатковою накладною від 24.01.2022 №2620 на суму 187 080,00 грн. у строк до 24.04.2022 включно.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як було встановлено судом, поставлений відповідачу товар останнім оплачено несвоєчасно з порушенням строків, встановлених п.3.6. Договору.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 346 758,88 грн. та 30% річних у розмірі 679 495,98 грн., розраховані за період з 10.02.2022 по 10.10.2023 (включно).

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.

Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 33% річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства і є арифметично вірними.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 033 046,84 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з цим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені передбачена п.5.1. Договору.

Так, відповідно до п.5.1. Договору за порушення покупцем умов оплати товару покупець повинен сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого в строк товару за кожний день прострочення виконання зобов'язання до моменту повного виконання зобов'язань з оплати.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з цим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року були внесені зміни до Цивільного та Господарського кодексів України, а саме:

- доповнено Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину»;

- доповнено розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 №540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що дані розрахунки здійснено у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства і є арифметично вірними.

В свою чергу відповідач просить суд зменшити розмір пені на 50% та відмовити у стягненні 30% річних.

Суд вважає за можливе частково задовольнити заяву відповідача з наступних підстав.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру пені та відмову у стягненні 30% річних представник відповідача зазначає, що відповідно до двостороннього акту звірки взаємних розрахунків між сторонами Договору заборгованість відповідача перед позивачем становила 1117274,72 грн. При цьому позивач просить суд стягнути з відповідача 1033046,84 грн. пені, що майже прирівнюється до розміру основного боргу і свідчить про намір позивача збагатитися за рахунок ТОВ «ІР СОМ» і не відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін. Відтак, відповідач вважає, що пеня у розмірі 1033046, 84 грн. є несправедливо надмірним тягарем для нього.

Також за твердженнями представника відповідача, він розуміє, що наявне прострочення оплати за поставлений товар, однак заявлений до стягнення розмір пені є нерозумним та є способом отримання доходів позивачем. По-перше, відповідач протягом підготовчого провадження здійснив оплату основного боргу, підтвердженням чого слугують платіжні інструкції, які містяться у матеріалах справи та в тому числі платіжні інструкції від 19.02.2024 про сплату коштів у розмірі 187080,00 грн. та 600778, 72 грн. По-друге, відповідач також зазначав, що строк оплати за видатковими накладними №34344 від 17.12.2021, №917 від 05.01.2022, №1916 від 14.01.2022, №2620 від 24.01.2022 настав вже під час дії воєнного стану. При цьому листом Торгово-промислової палати від 28.02.2022 підтверджується форс-мажорна обставина - військова агресія Російської Федерації проти України та введення в Україні у зв'язку із цим воєнного стану. По-третє, є діючим і на теперішній час наказ №20-К від 01.04.2022, яким призупинено дію трудового договору працівників ТОВ IP COM», крім чотирьох працівників: директора Нефьодорова В.В., головного бухгалтера Пожиленкової О.В., виконавчого директора Скринник Т.Л., менеджера із збуту Гуменчик І.М. По-четверте, незважаючи на дію воєнного стану, проведення бойових дій на території Харківської області та м. Харкова ТОВ «IP COM» намагається здійснювати господарську діяльність та належним чином виконувати податкові зобов'язання для підтримки економіки країни, на підтвердження чого відповідач надає суду документи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Так, зі звіту про фінансові результати за 2022 рік, з коду рядка 2000 вбачається, що чистий дохід відповідача від реалізації продукції за 2022 рік був майже вдвічі меншим, ніж за 2021 рік (2021 - 347504000, 2022 - 173425000).

При цьому з кодів рядків 2130, 2150, 2180 вбачається, що витрати відповідача за 2022 рік були майже однаковими, як у 2021 році. Адміністративні витрати 2022 рік -12461000 грн., 2021 рік - 17016000 грн., витрати на збут 2022 рік - 21023000 грн., 2021 рік - 22395000 грн., інші операційні витрати 2022 рік - 12550000 грн., 2021 рік - 18466000 грн.

З коду рядка 2250 вбачається, що фінансові витрати відповідач збільшив у 2022 році. Прибуток до оподаткування у 2022 році майже вдвічі менший за прибуток у 2021 році. Так, за 2022 рік отримано 6680000 грн., тоді як у 2021 році було до оподаткування більше 12000000 грн. (код рядка 2290).

Незважаючи на зростання витрат різного характеру ТОВ «ІР СОМ» продовжує працювати і провадити господарську діяльність.

З балансу за 2022 рік вбачається, що дебіторська заборгованість відповідача, тобто заборгованість перед відповідачем інших суб'єктів господарювання становить 128834000 грн.

При цьому у відповідача також є поточна заборгованість, однак, наприклад, за 2022 рік останній виконав розрахунки зі страхування повністю та зменшив зобов'язання щодо розрахунків із оплати праці (код рядка 1625, 1630). Крім того, відповідач також має і кредиторську заборгованість, яка також зросла у 2022 році (код рядка 1635).

З балансу станом на вересень 2023 року також вбачається, що відповідач має як кредиторську (рядки 1625, 1630, 1635), так і дебіторську заборгованість (рядок 1125).

Як стверджує представник відповідача, незважаючи на наявність як дебіторської, так і кредиторської заборгованості, суттєве зменшення прибутку у 2022 році, однак здійснення витрат майже у такому ж розмірі, що і у 2021 році, відповідач намагається виконувати свої зобов'язання, веде господарську діяльність та звітує податковим органам.

Також представник відповідач вважає, що з огляду на відсутність у позивача збитків, негативних наслідків для нього, пов'язаних із несвоєчасною оплатою товару, беручи до уваги все ж таки виконання свого зобов'язання з оплати товару і відсутності основного боргу до початку розгляду справи по суті, вживання заходів для виконання свого зобов'язання, відновлення оплати за Договором вже у липні 2022 року, з огляду на воєнний стан в Україні, постійну небезпеку для життя і здоров'я людей, враховуючи місцезнаходження відповідача у м. Харкові, з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, недопущення порушення балансу інтересів сторін, відповідач має право на зменшення розміру штрафних санкцій, а саме пені на 50%.

Щодо стягнення 30% річних представник відповідача зазначає, що позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та 30 % річних у загальному розмірі 2 059 301,70 грн., що майже вдвічі перевищує розмір основного боргу, який вже сплачений відповідачем. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені, інфляційних втрат і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 30% річних.

В свою чергу позивач заперечує проти зменшення пені та відмови у стягненні 30% річних, оскільки такі нарахування були здійснені на підставі Договору. Стверджує, що з огляду на запровадження в державі воєнного стану дані обставини стосуються і впливають на господарську діяльність обох сторін Договору. Разом з цим, до матеріалів справи не надано жодних документів, які б підтверджували відсутність в нього коштів на рахунках в банківських установах, відсутність майна, за рахунок якого можливо б було виконати грошові зобов'язання перед позивачем тощо.

Натомість позивачу з відкритих джерел, а саме сервісу моніторингу реєстраційних даних українських компаній чатботу Опендатабот (https://opendatabot.ua/), CONTR AGENT (https://ca.ligazakon.net/search) з розміщеної там інформації стало відомо, що ТОВ «ІР СОМ» бере участь в публічних закупівлях за результатами яких в 2022 році було укладено договорів на суму 35 505 071 грн., а в 2023 році на суму 116 035 722 грн. Щодо наявності персоналу за даними податкової кількість станом на 31.12.2023 року 91 особу, а фінансова звітність ТОВ «ІР СОМ» за 2022 рік не свідчить про збитковий стан відповідача. Крім того, відповідач не виконував свої зобов'язання за договором поставки протягом тривалого періоду, але при цьому не скористався своїм правом щодо звільнення від виконання свого зобов'язання з оплати отриманого товару (передбаченого розділом 6 «Форс-мажор» укладеного Договору). Офіційно не звертався до позивача з пропозицією щодо вжиття заходів, направлених на погашення заборгованості перед позивачем або реструктуризації (відстрочення, розстрочення) боргу, а також інших заходів щодо запобігання виникненню збитків та нарахування додатково санкцій за увесь період часу.

Також, як стверджує представник позивача, позивач не скористався своїм правом, відповідно до п. 3.15 Договору, на самостійне перерахування ціни товару відповідної Специфікації на умовах викладених в пункті 3.8. Договору. Та не здійснював перерахунок вартості поставленого товару, а звернувся з позовом про стягнення 30% річних, які в розумінні статті 625 ЦК України є частиною суми боргу та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові у розмірі погодженому сторонами Договору.

Стосовно наявності форс-мажорних обставин та листа Торгово-промислової палати від 28.02.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст.14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Статтею 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно п.п.6.1., 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України Про торгово-промислові палати України шляхом видачі сертифіката.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Отже, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на реальну можливість виконання зобов'язань відповідача саме за спірним Договором.

Відповідно до п.6.1. Договору сторони погодилися, що в разі виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, яка не залежить від волі сторін), що об'єктивно унеможливлюють виконання сторонами зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: несанкціоноване втручання у роботу комп'ютерних мереж, війна, у тому числі неоголошена, загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, міжнародними санкціями, дії іноземного та внутрішнього ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, проведення антитерористичних операцій, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, будь-які інші дії третіх осіб, що прямо або побічно роблять неможливим або що обмежують повністю, або частково господарську діяльність Сторони, неспроможність Сторони, що виникла в результаті впливу будь-якої з наведених вище обставин, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, епізоотія, сильний шторм, циклон, ураган, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо, сторони звільняються від виконання своїх зобов'язань на час дії зазначених обставин. У разі коли дія зазначених обставин триває більш як 30 днів, кожна із сторін має право на розірвання договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу сторону не пізніше як за 10 днів до розірвання.

Доказів повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини та надання останньому доказів про неможливість виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним Договором у зв'язку із настанням відповідних форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.

При цьому суд зазначає, що в силу положень ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відтак, введення воєнного стану в Україні та наявність листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який засвідчує військову агресію Російської Федерації проти України, не звільняє відповідача від виконання ним зобов'язань перед позивачем взятих на себе на підставі договору поставки №14 від 27.01.2021.

Водночас, згідно ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 12.02.2020 у справі №924/414/19.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

При цьому, обов'язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі №910/1005/19).

Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів неможливості сплати відповідачем штрафних санкцій в заявленому позивачем розмірі, а також доказів того, що сплата цих санкцій може істотно вплинути на можливість функціонування підприємства відповідача.

Однак, в даному випадку, суд враховує поведінку відповідача та ступінь виконання зобов'язання та, відповідно, приймає до уваги виконання відповідачем свого зобов'язання за Договором у повному обсязі.

Водночас, суд враховує наявність у відповідача в умовах воєнного стану як дебіторської, так і кредиторської заборгованості, суттєве зменшення прибутку у 2022 році, що в свою чергу дійсно могло впливати на спроможність своєчасного ведення розрахунків відповідачем.

Також суд приймає до уваги розмір пені, який майже прирівнюється до розміру основного боргу (станом на день подання позовної заяви).

Крім того, у даній справі позивачем не доведено того, що порушенням виконання зобов'язань з оплати товару у встановлений Договором строк, відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру пені.

У постанові від 23.03.2021 у справі №921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі 902/538/18).

Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24.02.2021 у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18).

Водночас, суд бере до уваги, що застосування штрафних санкцій у вигляду пені спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Зваживши на фактичні обставини спору, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені на 50%.

За висновками суду, присудження до стягнення пені у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а також засобом недопущення використання штрафних санкцій, як інструменту отримання безпідставних доходів.

Водночас, відповідно до ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як уже було встановлено судом, відповідно до п.5.5. Договору сторони погодили, що згідно з ч.2 статті 625 ЦК України покупець у випадку прострочення оплати товару, на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми.

Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за Договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, в тому числі зі сплатою 30% річних від простроченої суми, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за поставлений йому товар.

Індекс інфляції та три проценти річних, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.

Тобто, інфляція та проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання.

При цьому, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.

Також суд враховує, що відповідачем не надано жодних доказів наявність в останнього обставин, що мають істотне значення для зменшення 30% річних, визначених сторонами у Договорі, а тим паче для відмови в їх стягненні.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача в частині відмови у стягненні з останнього 30% річних.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача, не враховуючи зменшення розміру пені (зважаючи на те, що відповідні вимоги обґрунтовані, однак, суд скористався правом зменшити розмір пені), в повному обсязі.

Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до вимог частини 6 статті 233 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів.

Згідно з ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року №1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України", no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, "Папазова та інші проти України", no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).

У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Великої Британії").

В даному випадку, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Харкові, де розташований Господарський суд Харківської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Харкові періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.

Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв'язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу "Увага всім" та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал "повітряна тривога").

Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 23).

Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал "повітряна тривога" та реагування задля збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено сигнал "повітряна тривога" господарський суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров'я людини, а обов'язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з'явився в судове засідання з об'єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності.

При цьому обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими що не потребують доказування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі №910/2116/21 (910/12050/21).

За таких обставин, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого частиною 6 статті 233 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" Дудій А.І. про зменшення розміру пені на 50% та відмови у стягненні 30% річних - задовольнити частково.

Зменшити розмір пені на 50%.

У задоволенні клопотання про відмову у стягненні 30% річних - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" (61072, м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 31-Б; код ЄДРПОУ: 32338465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс Україна" (02094, м. Київ, вул. Краківська, 13-Б, корп. 2; код ЄДРПОУ: 38013262) пеню у розмірі 516 523 (п'ятсот шістнадцять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 42 коп., інфляційні втрати у розмірі 346 758 (триста сорок шість тисяч сімсот п'ятдесят вісім) грн. 88 коп., 30% річних у розмірі 679 495 (шістсот сімдесят дев'ять тисяч чотириста дев'яносто п'ять) грн. 98 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 24 711 (двадцять чотири тисячі сімсот одинадцять) грн. 62 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "26" березня 2024 р.

Суддя Т.О. Пономаренко

Попередній документ

117946147

Наступний документ

117946149

Інформація про рішення:

№ рішення:	117946148
№ справи:	922/5066/23
Дата рішення:	13.03.2024
Дата публікації:	29.03.2024
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Харківської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (13.03.2024)
Дата надходження:	29.11.2023
Предмет позову:	стягнення заборгованості

Розклад засідань:

Минулі засідання (6)

27.12.2023 10:15	Господарський суд Харківської області
24.01.2024 11:30	Господарський суд Харківської області
21.02.2024 11:00	Господарський суд Харківської області
13.03.2024 10:20	Господарський суд Харківської області
27.05.2024 12:45	Східний апеляційний господарський суд
12.06.2024 12:15	Східний апеляційний господарський суд