про відмову у видачі судового наказу
"26" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1253/24
Господарський суд Одеської області у складі судді - Петрова В.С., розглянувши заяву Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про видачу судового наказу щодо стягнення з боржника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості у порядку ст. 147-156 ГПК України, -
Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за договором № ТС-327/22 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 12.09.2022 р. в сумі 24205,44 грн. та судового збору в сумі 302,80 грн. Заяву обґрунтовано невиконанням фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 умов вказаного договору в частині здійснення повної та своєчасної оплати за використання місця під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.
Згідно ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
В ч. 1 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у заяві повинно бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність у заявника електронного кабінету;
3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання;
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно зі ст. 149 Господарського процесуального кодексу України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви.
Згідно з п. 16 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
Частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України вказано, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
За змістом ст. 27 Господарського процесуального кодексу України місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У відповідності до п. 5 ч. 4 ст. 9 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем) фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з ч. 4 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя з метою визначення підсудності не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Так, зі змісту заяви про видачу судового наказу вбачається, що заявником в якості боржника вказано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (ідент.код НОМЕР_1 ) за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 . Водночас, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за вказаним ідентифікаційним кодом боржника в ЄДР міститься запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 09.05.2023 р., номер запису про державну реєстрацію припинення: 2005000060002010400.
Поряд з цим суд звертає увагу заявника, що за приписами ст. 147 ГПК України боржником в наказному провадженні у господарському судочинстві може бути юридична особа або фізична особа - підприємець.
У відповідності до приписів п. 16 ч. 1 ст. 20 та у ч. 3 ст. 147 ГПК України, визначено юрисдикцію господарських судів розглядати справи наказного провадження виключно коли боржником є юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Ці приписи закону є імперативними і підлягають безумовному врахуванню учасниками відносин та судом.
Отже, звертаючись із заявою про видачу судового наказу в порядку наказного провадження, заявником не враховано, що припинення фізичною особою-боржником статусу суб'єкта господарювання виключає можливість ініціювання наказного провадження до такого боржника.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, зазначені у ч. 1 ст. 175 ГПК України. Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (ч. 2 ст. 152 ГПК України).
В п. 6 ч. 1 ст. 175 ГПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено суб'єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у видачі Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради судового наказу про стягнення заборгованості на підставі п. 4 ч. 1 ст. 152 ГПК України.
Суд звертає увагу заявника, що відповідно до ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 ч. 1 ст. 152 ГПК України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою.
Заявник у цьому випадку не позбавлений права звернутися до господарського суду з такими ж вимогами до ОСОБА_1 у позовному порядку.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 151 ГПК України, у разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 152, ст.ст. 147, 148, 150, 153-155, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради у видачі судового наказу за поданою заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за договором № ТС-327/22 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 12.09.2022 р. в сумі 24205,44 грн.
2. Повідомити заявника, що відповідно до ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 ч. 1 ст. 152 ГПК України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.
Суддя В.С. Петров