пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
26 березня 2024 року Справа № 903/21/24
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна
за участю представників сторін:
від позивача: Чемерис Т.О. - виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб-підприємців та громадських формувань
від відповідача-1: н/з
від відповідача-2: н/з
взяв участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури: Рішко А.В. - службове посвідчення №071761 від 01.03.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/21/24 за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Ковельської районної військової адміністрації, Рівненської сільської ради Ковельського району Волинської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку,
28.12.2023 керівник Ковельської окружної прокуратури надіслав до суду позов в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Ковельської районної військової адміністрації, Рівненської сільської ради Ковельського району Волинської області, в якому просить:
1. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га.
2. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га, цільове призначення (16.00) з запасу сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі.
3. Зобов'язати Рівненську сільську раду Ковельського району повернути Волинській обласній державній (військовій) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га.
Позовна заява обґрунтована тим, що у порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. ст. 77, 84, 117, 122 Земельного кодексу України земельну ділянку, яка в силу Закону відноситься до земель оборони безпідставно вилучено з державної власності.
Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвала суду доставлена до електронного кабінету Ковельської районної військової адміністрації 09.01.2024 о 02:35 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та на офіційну електронну адресу Рівненської сільської ради Ковельського району Волинської області.
Отже, строк для подання відзивів до 24.01.2024.
Відзиви відповідачів на адресу суду не надходили.
09.02.2024 представник Ковельської районної військової адміністрації сформував в системі «Електронний суд» заяву, в якій просить суд закрити провадження по справі щодо позовних вимог заявлених до Ковельської районної військової (державної) адміністрації. Не стягувати з Ковельської районної військової (державної) адміністрації витрати позивача, сплачені при поданні позову. Розгляд справи проводити без участі представника Ковельської районної військової (державної) адміністрації.
13.02.2024 від Волинської обласної прокуратури надійшло клопотання, в якому прокурор просить суд закрити провадження у справі в частині вимоги про визнання незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га у зв'язку з відсутністю предмету спору. Просить повернути сплачений за вказану вимогу судовий збір.
Протокольною ухвалою від 13.02.2024 закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 26.03.2024 о 11:00 год.
Представник позивача та прокурор в судовому засіданні просили суд позов задовольнити частково, в частині п. 1 позову про визнання незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га -провадження закрити, у зв'язку з відсутністю предмету спору, в іншій частині позов задоволити.
Прокурор просив повернути Волинській обласній прокуратурі 2684,00 грн. судового збору, сплаченого за вимогою щодо визнання незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га.
Представники Ковельської районної військової адміністрації та Рівненської сільської ради Ковельського району Волинської області в призначене судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та дату судового засідання.
Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представників відповідачів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Як слідує з матеріалів справи, Наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013 № 58 надано дозвіл державному підприємству «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області, орієнтовною площею 91341,8 гектарів.
На підставі зазначених розпорядчих документів розроблено технічну документацію із
землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Забузької сільської ради (на даний час Рівненської сільської ради) Любомльського району. Рівненська сільська рада утворена 18.07.2017 шляхом об'єднання Гущанської, Забузької, Полапівської, Рівненської та Столинсько-Смолярської сільських рад Любомльського району .
Вказана документація із землеустрою у встановленому порядку погоджена відділом Держземагентства у Любомльському районі Волинської області, що підтверджується висновком від 17.12.2013 № 8.2-587.
Розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, загальною площею 10307,4 га, розташованих за межами населених пунктів на території Любомльського району.
На підставі погодженої документації із землеустрою, 28.11.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно робочого інвентаризаційного плану земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Забузької (на даний час - Рівненської сільської ради) сільської ради Любомльського району Волинської області, що міститься у зазначеній документації із землеустрою, земельна ділянка площею 18,4077 га, щодо якої проводилась інвентаризація, належить до земель державної власності не наданих у користування чи у власність.
В той же час, постановою обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси:
а) заборонену прикордонну зону, в яку включений у тому числі Любомльський район;
б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.
Пунктом 4 вказаної постанови землі 800 метрової прикордонної смуги передані у повне розпорядження прикордонних військ. Рішенням виконавчого комітету Волинської обласної ради депутатів трудящих №147с від 20.04.1973 з метою використання в сільськогосподарському виробництві частин земельних ділянок, закріплених за Міністерством оборони СРСР, у тому числі Любомльському гарнізоні, зобов'язано голів колгоспів, керівників державних сільськогосподарських підприємств, яким надані земельні ділянки, звільнити ділянки, що виділяються під ріллю за першою вимогою начальників гарнізонів.
Розпорядженням Ради міністрів Української РСР від 08.10.1973 № 750-с прийнято пропозицію Волинського облвиконкому про вилучення з користування колгоспів та інших землекористувачів Волинської області 110 га земель і надання їх у постійне користування військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) для державних потреб у розмірах згідно з додатком.
Визначення розмірів та ширини прикордонної смуги, підтверджені рішеннями Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі № 163/955/20, від 19.02.2021 у справах № 163/985/2С № 163/981/20, які набрали законної сили та в силу положень ст. 75 ГПК України є обов'язковими при розгляді інших справ.
Накладення земельної ділянки з кадастровим номер 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га, з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на землі оборони підтверджується схемою накладення земель сільськогосподарського призначення Рівненської сільської ради на землі, що розташовані в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд, розробленою сертифікованим інженером-землевпорядником підприємцем Оксентюком В.І.
Також розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га, на землях оборони, зокрема межах прикордонної смуги від державного кордону України, підтверджується листом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 23.11.2023.
Розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються і землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель оборони (п.п. "б").
Таким чином, землі оборони віднесені до земель державної форми власності.
Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про цільове призначення спірної земельної ділянки як землі запасу сільськогосподарського призначення не надані у власність або у користування відносить зазначену землю, у відповідності до п. 24 розділу X "Перехідних положення" Земельного кодексу України, до земель комунальної власності.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України “Про використання земель оборони”.
Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
У відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Згідно з ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про використання земель оборони” військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України “Про використання земель оборони” уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.
Згідно зі ст. 3 Закону України “Про використання земель оборони” землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про використання земель оборони” військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
Статтею 22 Закону України “Про державний кордон України” передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.
Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Згідно зі ст. 23 Закону України “Про державний кордон України” у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
Сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.
Встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.
Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 “Про прикордонний режим” з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України Положення про прикордонний режим прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів.
При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України “Про державний кордон України” та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 “Про прикордонний режим”.
Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території колишнього Любомльського району Волинської області затверджені постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946.
Враховуючи вищевикладене, оскільки землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням райцентру Устилуг (п. 4 постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599), відтак належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га незаконно зареєстрована у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу, що у свою чергу вказує на її приналежність до земель комунальної власності.
При цьому судом враховано, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.
Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-ох кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.
Постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 “Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області”.
У постанові Верховного Суду №910/19932/17 від 23.07.2020 вказано, що « колегія суддів касаційного суду погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розташування земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони».
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України “Про землеустрій” в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч.2 ст. 35 Закону України “Про землеустрій”).
Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (надалі - Порядок).
Згідно з п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки) інвентаризація земель проводиться з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.
Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).
Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, які посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.
Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України “Про землеустрій”.
Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (п.п. 27, 29 Порядку).
Приписами ч.13 ст. 186 Земельного кодексу України у редакції, чинній на дату формування спірної земельної ділянки, передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.
Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Висновком відділу Держземагентства у Любомльському районі Волинської області від 17.12.2013 №8.2-587 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Рівненської сільської ради Любомльського району.
У зв'язку з цим, відділом Держземагенства у Любомльському районі Волинській області у Державному земельному кадастрі 28.11.2013 зареєстровано спірну земельну ділянку.
Документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га, затверджена розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246.
Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
За змістом ч. 1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Під час інвентаризації неправильно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка належить до земель оборони.
Враховуючи вищевикладене, подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності, що надає право Рівненській сільській раді у будь який час внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Відповідно до п. 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою від 05.12.2023.
Таким чином, речове право на земельну ділянку не зареєстроване з 2013 року - упродовж 10 років.
Вказане свідчить про те, що право комунальної власності на спірну земельну ділянку виникло у Рівненської сільської ради з дня набрання чинності пунктом 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, тобто з 27.05.2021.
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч. 2 ст. 16 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 ст.5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 №910/2861/18, від 04.06.2019 №916/3156/17, від 11.09.2018 № 905/1926/16).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на ефективний засіб юридичного захисту передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га є обґрунтованою.
Відповідно до абзацу 5 ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України та абзацу 5 ч. 10 ст. 24 Закону України “Про державний земельний кадастр” ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Оскільки п. 4 постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 землі прикордонної смуги постановлено передати в повне розпорядження прикордонних військ (за виключенням райцентру Устилуг) і вказана постанова залишається чинною до цього часу, відтак, спірну земельну ділянку без зміни цільового призначення неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення.
З урахуванням викладеного, приймати рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за межами населених пунктів Волинської області на території Любомльського району та її затвердження вправі був лише розпорядник земель оборони - Волинська обласна державна адміністрація.
Згідно з ч. 1 ст. 20, ч. 3-5 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації та Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового визначення та інвентаризації земель оборони.
Розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження технічної документації щодо спірної земельної ділянки прийняте за відсутності відповідного розпорядчого акту власника землі - Волинської обласної державної адміністрації про зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га із земель оборони на землі сільськогосподарського призначення, з порушенням вимог ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 3, 15-2, 17, 20, 77, 122 ЗК України, ст. 3 ЗУ «Про використання земель оборони», а тому підлягають скасуванню.
Разом з цим, прокуратура та позивач просили закрити провадження у справі в частині визнання незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Ковельською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження від 12.01.2024 «Про внесення змін до розпорядження голови Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246», яким виключено спірну земельну ділянку із переліку площ, щодо яких затверджені матеріали інвентаризації.
Згідно ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи вищевикладене, прийняття Ковельською районною державною адміністрацією розпорядження від 12.01.2024 «Про внесення змін до розпорядження голови Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246», суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині визнання незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір»).
За клопотанням прокурора Волинській обласній прокуратурі на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» слід повернути з Державного бюджету України 2684,00 грн. судового збору у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині вимог до відповідача-1.
Щодо повернення земельної ділянки, судом враховано наступне.
Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.
Ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.
Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об'єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.
Таким чином, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них, відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 № 487/10128/14, від 15.09.2020 № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га на час розгляду справи в силу вимог закону перебуває у комунальній власності Рівненської сільської ради, що дає можливість її використання як землі сільськогосподарського призначення та передачі фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.
З огляду на викладене, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов'язання Рівненської сільської ради усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 №487/10132/14-ц та від 07.04.2020 № 372/1684/14-ц.
Відповідно до ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що зазначені законом.
Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального Кодексу України).
За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Віднесення земельної ділянки до земель запасу комунальної власності (не наданих у власність або у користування), яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави і використовується для захисту державного кордону, свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.
Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.
В умовах запровадженого в Україні воєнного стану питання забезпечення безпеки держави набуває першочергового значення.
З огляду на викладене, для інтересів держави важливим є питання збереження земель оборони та їх використання для забезпечення безпеки держави.
Внаслідок державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - на праві комунальної власності, держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна. Її перебування в комунальній власності негативно впливає на належне виконання державною прикордонною службою України завдань щодо забезпечення надійної охорони та недоторканості державного кордону.
Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Волинська обласна державна адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які перебувають виключно у державній власності.
Отже, держава як власник земель оборони делегувала Волинській обласній державні адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.
Листом від 28.11.2023 Волинська обласна прокуратура звернулась до Волинської обласної державної адміністрації з проханням повідомити чи вживались нею будь які заходи щодо повернення спірної земельної ділянки до державної власності, наявність заперечень щодо представництва її інтересів прокуратурою в суді.
Волинська обласна державна адміністрація у листі від 29.11.2023 повідомила, що їй не було відомо та не вживались заходи претензійно-позовного характеру з метою повернення спірної земельної ділянки до державної власності. Адміністрація не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах, оскільки вона обмежена в коштах на сплату судового збору.
Листом від 08.12.2023 Волинська обласна прокуратура повідомила Волинську обласну державну адміністрацію про ініціювання пред'явлення даного позову до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначила, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що вказаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Наведені прокурором обставини відповідно до ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” свідчать про наявність підстав для представництва прокурором права та інтересів держави у суді.
Наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням - землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності, що суперечить положенням ст.ст. 77, 83 та п. 24 “Перехідних положень” Земельного кодексу України.
Звертаючись з позовом до суду, прокурор обрав такий спосіб захисту, який може відновити порушені інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме: скасування у земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених інтересів держави.
З метою захисту інтересів держави було обрано негаторний спосіб захисту, оскільки він передбачає скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, яка здійснюється кадастровими реєстраторами ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
Лише за умови скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі буде забезпечено ефективне відновлення прав держави на спірну земельну ділянку, оскільки у кадастрі зазначені неправильні відомості про категорію землі - сільськогосподарського призначення, а не землі оборони.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини Рівненської сільської ради, то витрати по сплаті судового збору в сумі 5368,00,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на останнього.
Керуючись ст. ст. 129, 231232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Провадження у справі в частині позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га, закрити.
3. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га, цільове призначення (16.00) з запасу сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі.
4. Зобов'язати Рівненську сільську раду Ковельського району (вул.Шкільна,2, с.Рівне, Ковельський р-н, Волинська обл, 44332, код ЄДРПОУ 04332621) повернути Волинській обласній державній (військовій) адміністрації (Київський майдан,9, м.Луцьк, 43027, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0723381500:05:003:0988, площею 18,4077 га.
5. Стягнути з Рівненської сільської ради Ковельського району (вул.Шкільна,2, с.Рівне, Ковельський р-н, Волинська обл, 44332, код ЄДРПОУ 04332621) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 5368,00 грн (п'ять тисяч триста шістдесят вісім грн) витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
6. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути із Державного бюджету України Волинській обласній прокуратурі (вул. Винниченка, 15, м.Луцьк, 43000, код ЄДРПОУ 02909915) судовий збір в сумі 2684,00грн, що сплачений згідно платіжної інструкції №2656 від 12.12.2023 на суму 8052,00 грн. (копія міститься в матеріалах справи).
7. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складений 27.03.2024.
Суддя І. О. Гарбар