20 березня 2024 року м. Харків Справа № 922/4717/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
при секретарі Семенові О.Є.
за участю:
позивача - адвокат Штирхун І.В., свідоцтво від 22.01.2021 року №5034;
відповідача - адвокат Філатов П.А., ордер серії АХ №1159149 від 22.11.2023 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Новікової О.М. (вх. №304Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2024 року у справі №922/4717/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Байбак О.І.), повний текст якого складено 05.01.2024 року
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" , м. Київ
до Фізичної особи-підприємця Чубука Олександра Володимирович, м. Харків
про стягнення 500231,67 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 05.01.2024 року у справі № 922/4717/23 позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Чубука Олександра Володимировича (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 03035, м. Київ, вул. Гетьмана Петра Скоропадського, буд. 61; код ЄДРПОУ: 41149437): 182113,18 грн. - основного боргу; 42499,25 грн. - пені; 5463,41 грн. - штрафу; 4565,50 грн. - інфляційних збитків; 3594,12 грн. - 3% річних від суми заборгованості; 3573,53 грн. - судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Представник Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвокат Новікова О.М. з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2024 року у справі частково і змінити рішення - позов задовольнити у повному обсязі.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Вилучення приміщення для потреб військових по суті є передачею майна третім особам, уповноваженим вилучати майно інших суб'єктів господарювання за власною ініціативою на підставі та в порядку, визначених чинним законодавством України; відповідач обмежився лише цим доказом, без надання пояснень чи додаткових доказів про те, що ініціатива вилучення майна належала саме представникам військової адміністрації та про неможливість використовувати приміщення у зв'язку із його вилученням через обмеження доступу, запровадження особливого охоронного режиму тощо; зі змісту Акту неможливо встановити представників сторони, що вилучила майно в примусовому порядку, та відповідно підтвердити або спростувати факт самого вилучення майна, дату вилучення орендованого приміщення та дату його повернення, оскільки цей документ складений вже після події вилучення (09.09.2022 року), що ставить під сумнів достовірність такого вилучення.
Судом не досліджувались причини неповідомлення відповідачем про факт вилучення орендованих приміщень досить тривалий час, а саме у той період, на який вказує відповідач: з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року (понад шести місяців) і повідомлення про це лише при поданні позовної заяви до суду.
Сама наявність акту не може вважатись достатньою підставою для застосування судом приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, відповідно до частини четвертої статті 74 ГПК України.
Акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 року не підписаний представником військових - Харківської військової адміністрації та не може бути доказом існування такого факту, через те, що сама відсутність підпису на акті ініціатора примусового вилучення майна позивача, яке орендував відповідач, ставить під сумнів обставини, викладені у ньому щодо неможливості його використання орендарем; даних про заборону вільного доступу чи про інші обмеження фізичного використання орендарем майна, підстав для виконання примусових дій для відповідача, цей акт не містить, тобто неможливість використання цього майна носить гіпотетичний характер.
Також, апелянт просив поновити строк на подання апеляційної скарги, оскільки повний текст оскаржуваного рішення апелянтом отримано лише 09.01.2024 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2024 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 “Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану” встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов'язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 року апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Новікової О.М. на рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2022 року у справі залишено без руху; останню зобов'язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз'яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
05.02.2024 року на адресу суду від апелянта надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 31.01.2024 року (вх.№1795), яке, разом з додатками, долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 року клопотання представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Новікової О.М. про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Новікової О.М. на рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2024 року у справі; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "20" березня 2024 р. о 09:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов'язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі “Електронний суд”; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв'язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; витребувано з господарського суду матеріали справи №922/4717/23; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2024 року у справі №922/4717/23 зупинено.
12.02.2024 року на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/4717/23 (вх.№ 2191).
05.03.2024 року на адресу суду від представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Штирхун І.В. надійшла заява (вх.№3283) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", яку долучено до матеріалів справи, в якій остання просила надати можливість участі у судовому засіданні, призначеному на 20.03.2024 року об 09:30 год та інших судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системи відеоконференцз'язку “EasyCon”.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 року, зокрема задоволено заяву представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Штирхун І.В.; судове засідання у справі, призначене на "20" березня 2024 р. о 09:30 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132, ухвалено провести за участю представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Штирхун І.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника; вчинено інші процесуальні дії.
15.03.2024 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання в порядку ст. 42 ГПК України (вх.№3868), яке долучено до матеріалів справи, в якому останній просить долучити до матеріалів судової справи № 922/4717/23 в якості доказів у справі наступні документи: адвокатський запит адвоката Штирхун Ірини до Харківської обласної військової адміністрації від 08.03.2024 року № ФБМЕС-06/138; відповідь на адвокатський запит Харківської обласної державної (військової) адміністрації від 13.03.2024 року № 01-25/842; адвокатський запит адвоката Штирхун Ірини до Харківської районної військової адміністрації від 08.03.2024 року № ФБМЕС-06/140; відповідь на адвокатський запит Харківської районної військової адміністрації Харківської області від 12.03.2024 року № 01-41/1333; запит від 12.02.2024 року № ФБМЕС-02/831 та відповідь на запит від 19.02.2024 року № НЗ-1-35/700.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Частиною 1, 4 статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За матеріалами справи, позивач належним чином користуючись своїми процесуальними правами, мав подати вказані докази господарському суду першої інстанції разом з позовною заявою. У разі неможливості подати докази з позовом з об'єктивних причин, мав повідомити про це суд першої інстанції, чого останнім здійснено не було.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі №909/722/14, де, зокрема, вказано на те, що положення статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Відповідно до висновку щодо застосування приписів ст. ст. 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 року у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 року у справі №913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
При цьому, за імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст. 269 ГПК України, що є неприпустимим, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Доказів неможливості подання до господарського суду першої інстанції доданих позивачем додаткових доказів з причин, що об'єктивно не залежали від нього, останнім суду апеляційної інстанції не надано.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає додані позивачем додаткові докази, а саме - адвокатський запит адвоката Штирхун Ірини до Харківської обласної військової адміністрації від 08.03.2024 року № ФБМЕС-06/138; відповідь на адвокатський запит Харківської обласної державної (військової) адміністрації від 13.03.2024 року № 01-25/842; адвокатський запит адвоката Штирхун Ірини до Харківської районної військової адміністрації від 08.03.2024 року № ФБМЕС-06/140; відповідь на адвокатський запит Харківської районної військової адміністрації Харківської області від 12.03.2024 року № 01-41/1333; запит від 12.02.2024 року № ФБМЕС-02/831 та відповідь на запит від 19.02.2024 року № НЗ-1-35/700 та здійснює розгляд апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами.
Представник позивача в судовому засіданні 20.03.2024 року підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити; представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Ухвалу суду від 06.02.2024 року було надіслано засобами поштового зв'язку: ФОП Чубуку Олександру Володимировича (№ НОМЕР_2 ) та АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (№0600249127890) - відправлення вручено 16.02.2024 року.
Також, ухвалу суду від 06.02.2024 року надіслано АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" та представнику Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвокату Новіковій О.М. до електронного кабінету в системі "Електронний суд".
05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв'язку, в зв'язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.
Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).
Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвали суду апеляційної інстанції від 06.02.2024 року та від 06.03.2024 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитись у призначене судове засідання.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
25.03.2020 року між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна № БМЕС-01/33-ВУМ (далі - договір), за змістом якого на умовах та в порядку, визначених цим договором, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 221,30 кв. м., а саме: частину нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6, 7-8 літ. М/1-1 - складське та підсобне приміщення № 13/2, 14, що розташоване в м. Харкові та знаходиться за адресою: вул. Плеханівська № 114, літ. М/1-1, загальною площею 2793,20 кв. м. (далі - майно), в тому числі коефіцієнт загальних площ 7,92% згідно з планом за поверхами, з викопіюванням з поверхового плану відповідно до акту приймання-передачі майна, що складає невід'ємну частину договору (п. 1.1).
Згідно з п. 3.1 договору, розмір орендної плати визначається за результатами електронних торгів (аукціону), який відбувся 06.03.2020 року і становить перший базовий місяць березень 2020 року користування за 1 кв. м. майна 75 грн. 00 коп. (сімдесят п'ять гривень 00 коп.), крім того ПДВ 15 грн. 00 коп. (п'ятнадцять гривень 00 коп.), а всього разом з ПДВ - 90 грн. 00 коп. (дев'яносто гривень 00 коп.).
За змістом п. 3.2 договору, загальний розмір орендної плати за перший базовий місяць березень 2020 року користування майном становить 16597 грн. 50 коп. (шістнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто сім гривень 50 коп.), крім того ПДВ - 3319 грн. 50 коп. (три тисячі триста дев'ятнадцять гривень 50 коп.), а всього разом з ПДВ - 19917 грн. 00 коп. (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімнадцять гривень 00 коп.).
Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до п. 3.3 договору, орендна плата нараховується починаючи з дати передання майна за актом приймання-передачі майна від орендодавця до орендаря та сплачується орендарем щомісяця шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківській рахунок орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок.
Не виставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором.
Відповідно до п. 3.6 договору нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном.
У п. п. 8.2, 8.4 договору сторонами узгоджено, що у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором орендар сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення грошового зобов'язання.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати, заборгованість орендаря по її сплаті становить загалом більше, ніж три місяці, орендар також зобов'язується сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
Згідно з п. 11.1 договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 20 березня 2023 року, та в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 11.10. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов не менше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, про що сторони укладають додаткову угоду до договору.
26.03.2020 року, між сторонами на виконання умов договору складено та підписано акт приймання-передачі майна в оренду.
Таким чином, з моменту підписання цього акту між сторонами виникли орендні правовідносини.
За матеріалами справи, в процесі виконання умов договору позивач виставив відповідачу до сплати наступні рахунки: № 874-639 від 30.06.2022 року (за березень 2022 року) на суму 23630,36 грн.; № 874-678 від 30.06.2022 року (за квітень 2022 року) на суму 24693,73 грн.; № 874-717 від 30.06.2022 року (за травень 2022 року) на суму 25459,24 грн.; № 874-754 від 30.06.2022 року (за червень 2022 року) на суму 26146,63 грн.; № 874-851 від 31.07.2022 року (за липень 2022 року) на суму 26957,17 грн.; № 874-948 від 31.08.2022 року (за серпень 2022 року) на суму 27145,87 грн.; № 874-1237 від 30.09.2022 року (за вересень 2022 року) на суму 27444,48 грн.; № 874-1302 від 31.10.2022 року (за жовтень 2022 року) на суму 27965,93 грн.; № 874-1598 від 30.11.2022 року (за листопад 2022 року) на суму 28665,07 грн.; № 874-1802 від 31.12.2022 року (за грудень 2022 року) на суму 28865,72 грн.; № 874-230 від 28.02.2023 року (за лютий 2023 року) на суму 29300,33 грн.; № 874-423 від 31.03.2023 року (за березень 2023 року) на суму 29505,43 грн..
При цьому, позивач стверджує, що за вказаними рахунками відповідач має борг з орендної плати на загальну суму 325 779,96 грн.
Однак, відповідачем факт існування заборгованості за договором у період з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року заперечується, оскільки у вказаний період він був позбавлений можливості використовувати орендоване майно.
На підтвердження зазначеного факту відповідачем надано акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 року, відповідно до якого приміщення, які є предметом оренди за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 року, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації в період з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року для отримання гуманітарної допомоги.
В акті зазначено, що у зв'язку з цим, у зазначений період з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених, зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 року.
Відповідач вважає, що орендна плата має бути зменшена на час коли він не міг користуватися орендованим майном, а саме, на суму 143666,78 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 4 від 29.03.2023 року, в якій вимагав погашення існуючої заборгованості, однак, ця вимога залишена відповідачем без задоволення.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача 500231,67 грн., з яких: 325779,96 грн. - основного боргу; 133795,55 грн. - пені; 9773,40 грн. - штрафу; 22742,61 грн. - інфляційних втрат; 8140,15 грн. - 3% річних від суми заборгованості.
05.01.2024 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17, від 25.11.2021 року у справі № 910/15963/20 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Так, випадку матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем відповідачу приміщень в оренду відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 року.
Отримавши приміщення в оренду відповідач зобов'язаний вносити орендну плату в порядку та розмірі, визначеному умовами зазначеного договору.
Позивач вказує на те, що у в зв'язку з несплатою рахунків № 874-639 від 30.06.2022 року (за березень 2022 року) на суму 23630,36 грн., № 874-678 від 30.06.2022 року (за квітень 2022 року) на суму 24693,73 грн., № 874-717 від 30.06.2022 року (за травень 2022 року) на суму 25459,24 грн., № 874-754 від 30.06.2022 року (за червень 2022 року) на суму 26146,63 грн., № 874-851 від 31.07.2022 року (за липень 2022 року) на суму 26957,17 грн., № 874-948 від 31.08.2022 року (за серпень 2022 року) на суму 27145,87 грн., № 874-1237 від 30.09.2022 року (за вересень 2022 року) на суму 27444,48 грн., № 874-1302 від 31.10.2022 року (за жовтень 2022 року) на суму 27965,93 грн., № 874-1598 від 30.11.2022 року (за листопад 2022 року) на суму 28665,07 грн., № 874-1802 від 31.12.2022 року (за грудень 2022 року) на суму 28865,72 грн., № 874-230 від 28.02.2023 року (за лютий 2023 року) на суму 29300,33 грн., № 874-423 від 31.03.2023 року (за березень 2023 року) на суму 29505,43 грн., відповідач має заборгованість з орендної плати за договором в загальній сумі 325 779,96 грн.
Відповідач факт несплати зазначених рахунків не заперечує.
Разом з тим, відповідно до п. 3.6. договору, нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном.
Згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Вказана норма регулює дії сторін у випадку, коли орендар позбавлений можливості використовувати передане в оренду майно через обставини, за які він не відповідає, а саме звільняє його від обов'язку вносити орендну плату за весь час, протягом якого орендоване майно не могло бути використане через такі обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.
Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 року у справі № 914/2264/17.
В даному випадку, у зв'язку з збройною агресією проти України та початком воєнних дій, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, на законодавчому рівні воєнний стан неодноразово продовжувався, і станом на дату винесення оскаржуваного судового рішення запроваджений в Україні воєнний стан триває.
Згідно з актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 року, приміщення які є предметом оренди за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 року, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації в період з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року для отримання гуманітарної допомоги.
В даному акті також зазначено, що у зв'язку з цим, у зазначений період з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 року.
Акт підписано представником відповідача та Начальником залізничної станції “Харків-Балашовський” Виробничого підрозділу “Харківська дирекція залізничних перевезень” регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Укрзалізниця” ОСОБА_1 , а також скріплено печаткою, яка містить порядковий номер.
Таким чином, зазначеним актом засвідчено що у період з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 року, тобто орендоване майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
За таких обставин, господарським судом першої інстанції обгрунтовано зазначено на те, що є підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення відповідача від орендної плати за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 року у період з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Аргументи апелянта на те, що вилучення приміщення для потреб військових, по суті є передачею майна третім особам, уповноваженим вилучати майно інших суб'єктів господарювання за власною ініціативою на підставі та в порядку, визначених чинним законодавством України; відповідач обмежився лише цим доказом, без надання пояснень чи додаткових доказів про те, що ініціатива вилучення майна належала саме представникам військової адміністрації та про неможливість використовувати приміщення у зв'язку із його вилученням через обмеження доступу, запровадження особливого охоронного режиму тощо; зі змісту акту неможливо встановити представників сторони, що вилучила майно в примусовому порядку, та відповідно підтвердити або спростувати факт самого вилучення майна, дату вилучення орендованого приміщення та дату його повернення, оскільки цей документ складений вже після події вилучення (09.09.2022 року), що, як вказує апелянт, ставить під сумнів достовірність такого вилучення; сама наявність акту не може вважатись достатньою підставою для застосування судом приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, відповідно до частини четвертої статті 74 ГПК України; акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 року не підписаний представником військових - Харківської військової адміністрації та не може бути доказом існування такого факту, через те, що сама відсутність підпису на акті ініціатора примусового вилучення майна позивача, яке орендував відповідач, ставить під сумнів обставини, викладені у ньому щодо неможливості його використання орендарем; даних про заборону вільного доступу чи про інші обмеження фізичного використання орендарем майна, підстав для виконання примусових дій для відповідача, цей акт не містить, тобто неможливість використання цього майна, на думку апелянта, носить гіпотетичний характер, не приймаються.
Для застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 т. 762 ЦК України достатнім є встановлення саме факту неможливості використання орендарем майна через обставини, за які він не відповідає, що в даному випадку підтверджується актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022 року, тоді як питання правомірності або неправомірності передачі майна до Харківської військової адміністрації не є предметом розгляду суду в межах даної справи.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що за період з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року не підлягає сплаті орендна плата за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 року в сумі 143666,78 грн.
А тому, оскільки відповідачем не надано доказів сплати решти нарахованої позивачем до стягнення орендної плати за договором, місцевим господарським судом обгрунтовано задоволено позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 182113,18 грн., а в іншій частині позову про стягнення орендної плати відмовлено.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та річних слід заначити на таке.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз положень ст. 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
В даному випадку відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору.
Разом з тим, оскільки не підлягає оплаті відповідачем орендна плата за період з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за її прострочення також відсутні.
Зазначене, з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України, надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3 % річних за весь час прострочення на решту суми простроченої орендної плати в загальній сумі 182113,18 грн.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, ним за прострочення оплати кожного з щомісячних орендних платежів нараховано інфляційні втрати та річні по 31.08.2023 року.
Періоди прострочення грошових зобов'язань та суми таких зобов'язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Колегія суддів, перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА:ЗАКОН розрахунок інфляційних втрат та 3% річних вважає, що місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4565,50 грн. інфляційних втрат та 3594,12 грн. 3% річних.
В іншій частині позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних обгрунтовано відмовлено господарським судом першої інстанції, у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.
Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу та пені, слід зазначити на таке.
Стаття 216 ГК України визначає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вище вказано, що згідно з п. 8.2 договору у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором орендар сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення грошового зобов'язання.
Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору.
Втім, оскільки в даному випадку, не підлягає оплаті відповідачем орендна плата за період з 23.03.2022 року по 07.09.2022 року, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення пені за її прострочення відсутні.
Разом тим, зазначене надає позивачу право на нарахування пені за час прострочення на решту суми простроченої орендної плати в загальному розмірі 182113,18 грн., однак з урахуванням обмежень щодо строку її нарахування та розміру, визначеними Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, ним за прострочення оплати кожного з щомісячних орендних платежів нараховано пеню по 31.08.2023 року.
Періоди прострочення грошових зобов'язань та суми таких зобов'язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Колегія суддів, перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА:ЗАКОН розрахунок пені вважає, що місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 42499,25 грн.
В іншій частині позову про стягнення пені правомірно відмовлено господарським судом першої інстанції, у зв'язку з безпідставністю її нарахування.
Також відповідно до п. 8.4. договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати, заборгованість орендаря по її сплаті становить загалом більше, ніж три місяці, орендар також зобов'язується сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
За матеріалами с прави заборгованість відповідача перед позивачем становить загалом більше, ніж за три місяці.
Вказане в свою чергу також надає позивачу право на нарахування штрафу у розмірі 3% від суми заборгованості.
В даному випадку, виходячи з загальної суми боргу відповідача з орендної плати за договором (182113,18 грн.) сума штрафу становить 5463,41 грн.
Таким чином, позов в частині стягнення штрафу у вказаній сумі обгрунтовано задоволено господарським судом першої інстанції, в іншій частині позову про стягнення штрафу правомірно відмовлено, у зв'язку з безпідставністю його нарахування на суму боргу, яка не підлягає оплаті відповідачем.
Щодо клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій, слід зазначити на таке.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таке правило міститься і в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18).
Так, в обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій відповідач вказує на те, що з початком воєнної агресії проти України він фактично зупинив господарську діяльність, вказаний випадок є форс-мажорним, в результаті прострочення сплати орендної плати позивач не поніс збитків, а нарахована сума штрафних санкцій є надмірно великою.
Однак, жоден з зазначених доводів відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.
Зокрема, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що з початку війни він фактично зупинив господарську діяльність, що даний випадок для нього є форс-мажорним.
Крім того, воєнний стан (на який посилається відповідач в якості підстав для звільнення його від відповідальності) це доволі специфічна та непередбачувана надзвичайна обставина в контексті її масштабів, тривалості, дій ворога, наслідків тощо.
Тобто, не для кожного зобов'язання та не для всіх суб'єктів господарської діяльності військова агресія проти України є тією надзвичайною обставиною, яка звільняє від відповідальності за невиконання будь-якого обов'язку або зменшує розмір цієї відповідальності. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили. Однак, в даному випадку відповідачем існування таких обставин не доведено.
Окрім того, відповідач усвідомлюючи наявність несприятливих обставин, не звертався з пропозицію щодо зміни умов договору або припинення договірних відносин, та за твердженням позивача, до цього часу використовує майно яке є предметом оренди за договором.
А тому, розмір штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, є співрозмірним щодо розміру простроченого зобов'язання та ступеню допущеного відповідачем порушення умов договору.
За таких обставин, клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій обгрунтовано не задоволено господарським судом першої інстанції.
Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Новікової О.М. залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2024 року у справі №922/4717/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27.03.2024 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов