26 березня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/11601/23
Провадження № 22-ц/4820/519/24
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.,
з участю представників сторін,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 листопада 2023 року, суддя Заворотна О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
В травні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький, (далі - КЕВ м. Хмельницький), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили визнати протиправною бездіяльність КЕВ м. Хмельницький, щодо непередачі у місячний строк квартири АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках кожному на підставі поданої ними заяви від 26.01.2023 року та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/25454/21 від 05.05.2022 року; зобов'язати КЕВ м. Хмельницький в місячний строк передати квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках кожному, згідно з поданою ними заявою від 26.01.2023 року та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/25454/21 від 05.05.2022 року.
В обґрунтування позову зазначили, що вони є спадкоємцями та прийняли спадщину, яка відкрилася після смерті рідної сестри, ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На момент смерті ОСОБА_3 проживала за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 29,1 кв.м.
За життя ОСОБА_3 розпочала процес приватизації своєї вищезазначеної квартири, але у зв'язку зі смертю не закінчила його.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/25454/21 від 05.05.2022 року, визнано за позивачами в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 в рівних частках за кожним право на закінчення приватизації квартири АДРЕСА_1 .
На виконання вказаного судового рішення позивачі 26.01.2023 року звернулися до відповідача з письмовою заявою про оформлення приватизації цієї квартири. Листом відповідача від 10.03.2023 року їм було повідомлено, що для приватизації вищезазначеної квартири необхідно надати відповідачу оформлену заяву на приватизацію та довідку про склад сім'ї та прописку. Оформлену належним чином заяву на приватизацію квартири позивачі надали відповідачу 26.01.2023 року, а тому листом від 22.03.2023 року позивачі надали відповідачу довідки про склад сім'ї та прописку та копію ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/25454/21 від 02.03.2023 року про роз'яснення судового рішення. Відповідач листом від 04.04.2023 року відмовив позивачам в приватизації квартири, обґрунтувавши це відсутністю реєстрації позивачів в зазначеній квартирі.
Вважають відмову КЕВ м. Хмельницького протиправною та такою, що порушує їх право на закінчення приватизації квартири АДРЕСА_1 , про що, в тому числі, зазначено у рішенні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/25454/21 від 05.05.2022 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28.11.2023 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність КЕВ м. Хмельницький, яка полягає у неприйнятті рішення про безоплатну передачу квартири АДРЕСА_1 , у порядку приватизації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в рівних частках кожному. Зобов'язано КЕВ м. Хмельницький прийняти рішення щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 , та передати у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках кожному, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Суд першої інстанції зазначив, що вимога відповідача надати довідку про місце проживання позивачів у квартирі не ґрунтується на законі, оскільки саме спадкодавець ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала в спірній квартирі, за життя розпочала процес приватизації житла. До позивачів в порядку спадкування перейшло право на завершення такої приватизації, тобто саме спадкодавець на момент приватизації мала бути зареєстрована і проживати в квартирі, щоб отримати право на приватизацію, а спадкоємці успадкували це право.
В апеляційній скарзі КЕВ м. Хмельницький просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволення позову.
В обґрунтування скарги вказав, що позивачами не надано усіх документів, передбачених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». До участі у справі не залучено БТІ у Хмельницькій області, на яке покладено обов'язок щодо підготовки документів для передання спірної квартири у власність громадян. Однак БТІ не зможе підготувати відповідні документи без довідки про реєстрацію місця проживання позивачів у спірній квартирі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачі послалися на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду. Просили також стягнути з відповідача на їх користь судові витрати по сплаті судового збору та правової допомоги адвоката.
В судовому засіданні представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги.
Представник позивачів в суді проти апеляційної скарги заперечив, підтримав оскаржуване судове рішення.
Заслухавши пояснення учасників справи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/25454/21 від 05.05.2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 07.12.2022 року, визнано за позивачами в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 в рівних частках за кожним право на закінчення приватизації квартири АДРЕСА_1 .
26.01.2023 року позивачі звернулися до КЕВ м. Хмельницький із заявою про оформлення передачі в приватну власність квартири, додавши копії документів, які посвідчують громадянство України, документа, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05.05.2022 року, постанови Хмельницького апеляційного суду Хмельницької області від 07.12.2022 року.
Листом від 17.02.2023 року КЕВ м. Хмельницький повідомив позивачів про необхідність зібрання повного пакету документів згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» для подальшої її передачі до БТІ.
03.03.2023 року представник ОСОБА_4 , в інтересах позивачів, звернувся до КЕВ м. Хмельницький із заявою про роз'яснення щодо переліку документів, які необхідно подати позивачам для закінчення приватизації відповідно до вищевказаного рішення.
Листом від 10.03.2023 року КЕВ м. Хмельницький повідомив позивачів про необхідність додати заяву на приватизацію, довідку про склад сім'ї та прописку.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02.03.2023 року у справі №686/25424/21 роз'яснено, що в резолютивній частині судового рішення від 05.05.2022 року не встановлено будь-яких умов реалізації вказаного рішення.
22.03.2023 року представник ОСОБА_4 подав КЕВ м. Хмельницький заяву в інтересах позивачів про прийняття рішення про передачу позивачам у власність у рівних частках кожному квартири АДРЕСА_1 , з доданими документами.
Листом від 04.04.2023 року КЕВ м. Хмельницький на лист від 22.03.2023 року повідомив представника позивачів, що для завершення приватизації, останні повинні надати довідку про місце проживання у квартирі, які останні мають на меті приватизувати.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У статті 1218 ЦК України зазначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (частина перша, друга статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Відповідно до статей 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.
У разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві (пункт 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі №719/179/17-ц (провадження №61-1728св17) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 року у справі №2004/1979/12 (провадження №14-194цс19) і підстави для відступлення від цих правових висновків відсутні.
Як вбачається із змісту рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/25454/21 від 05.05.2022 року, залишеного без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 07.12.2022 року, обставини якого є преюдиційними для вирішення даної справи, за життя ОСОБА_3 висловила свою волю на приватизацію займаної нею квартири АДРЕСА_1 , яка знаходиться на території військового містечка № НОМЕР_1 та перебуває на балансі КЕВ м. Хмельницький, звернувшись із відповідною заявою до органу приватизації і така заява була прийнята до розгляду.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Згідно з частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Відповідно до положень статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність із законодавством нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення, яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положення, в тому числі й рішення органу приватизації.
Відповідно до пункту 18 Положення громадянин подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім'ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім'ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
Відповідно до пункту 23 Положення орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, за позивачами визнано право закінчити процес приватизації квартири АДРЕСА_1 , а орган приватизації зволікає з прийняттям рішення щодо права позивачів на приватизацію відповідного житлового приміщення, що є протиправним.
Твердження апелянта про необхідність подання позивачами усього пакету документів є протиправним, оскільки приватизацію розпочала ОСОБА_3 , однак до смерті не закінчила її.
Також є безпідставними доводи щодо незалучення до участі у справі БТІ, оскільки останнє не є органом приватизації і його дії позивачами не оспорювалися.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позовна вимога про зобов'язання відповідача в місячний строк передати квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках кожному не підлягає задоволенню, оскільки є формою втручання в дискреційні повноваження іншого органу та виходить за межі завдань цивільного судочинства.
Належним способом у даній справі є зобов'язання відповідача розглянути заяву про передачу житла у приватну власність та вжити визначених законодавством заходів щодо його приватизації (постанова Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі №760/23067/19).
Про ефективність та належність визначеного вказаного способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов'язання вчинити дії щодо приватизації також свідчать постанови Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі №183/2859/16, від 19.06.2019 року у справі №338/347/16-ц, від 30.09.2020 року у справі №754/6918/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №200/18858/16-ц.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для зміни оскаржуваного рішення в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про передачу квартири АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках кожному, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, зобов'язавши відповідача розглянути заяву позивачів про передачу житла у приватну власність та вжити визначених законодавством заходів щодо його приватизації.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частинами 2, 3 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).
Як вбачається зі змісту договорів про надання правової допомоги, укладених адвокатом Ткачуком Ю.Г. із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 14.12.2020 року, актів приймання-передачі виконаних робіт від 06.03.2023 року та відповідних звітів про надання правничої допомоги, адвокат Ткачук Ю.Г. надав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , кожному окремо, правову допомогу у справі №686/11601/23 у вигляді ознайомлення та аналізу апеляційної скарги КЕВ у м. Хмельницькому та підготовки відзиву на неї, а також представництво інтересів відповідачів у судових засідання у Хмельницькому апеляційному суді на суму 10000 грн. та 7500 грн., відповідно.
Згідно з п. 3.4. договору про надання правничої допомоги замовник зобов'язується сплатити адвокату гонорар на протязі тридцяти календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданої правничої допомоги.
Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №211/3113/16-ц).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Дослідивши надані на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу докази, враховуючи заперечення представника апелянта проти задоволення вимог позивачів щодо стягнення зазначених ними сум витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відшкодування таких витрат у повному об'ємі не відповідатиме критеріям розумності та співмірності.
Зважаючи на те, що адвокат Ткачук Ю.Г. представляв інтереси обох позивачів, а також з огляду на аналогічну правову позицію позивачів у цій справі, саму складність справи, предмет доказування у даній справі, відсутність необхідності збору доказів, складність застосування норм права, колегія суддів вважає, що розмір правничої допомоги, заявленої позивачами до відшкодування у розмірі 10000 грн. та 7500 грн., є завищеним.
Так, поданий адвокатом позивачів відзив на апеляційну скаргу не є значним за обсягом та складним за своїм змістом, інших процесуальних документів адвокатом Ткачуком Ю.Г. не подано.
Таким чином, з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, критеріїв справедливості та співмірності, тривалість проведених судових засідань за участі адвоката Ткачук Ю.Г. в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зменшити витрати, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 з 10000 грн. до 6000 грн., на користь позивача ОСОБА_1 з 7500 грн. до 4000 грн.
Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 листопада 2023 року змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький розглянути заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо передачі їм у приватну власність квартири АДРЕСА_1 , та вжити визначених законодавством заходів щодо її приватизації».
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький на користь ОСОБА_2 6000 (шість тисяч) грн. судових витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький на користь ОСОБА_1 4000 (чотири тисячі) грн. судових витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 березня 2024 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова