Справа № 638/6954/23
Провадження № 1-кс/638/1253/24
27 березня 2024 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 , про дозвіл на затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, -
встановив:
Слідчий СВ Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.
Своє клопотання обґрунтовує тим, що Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно- територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах I, III та XIII Основного Закону України - Конституції України.
Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Всупереч вказаним нормам президент РФ (далі - РФ) ОСОБА_6 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 №2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних сил РФ (далі по тексту - зс РФ) на територію України.
Так, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об'єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та у подальшому продовжено.
Також, пунктом 2 Указу Президента № 64/2022 від 24.02.2022, серед інших, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм цим та іншими законами України.
Разом з цим, в ході досудового розслідування встановлено, що окупаційними військами РФ з 07 березня 2022 року частково окуповано територію міста Ізюм Харківської області, а з 01 квітня 2022 року - окуповано місто повністю.
В ході досудового розслідування встановлено, відповідно до матеріалів журналу ЖЄО №1235 від 13.02.2023 року Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, до ч/ч Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення від СБУ, про те що в ході проведення стабілізаційних заходів було встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в період окупації м. Ізюм та Ізюмського району, добровільно зайняв посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, а саме працював начальником відділу інфраструктури та транспорту та заступником начальника відділу по справам господарського і транспортного забезпечення окупаційної військово-цивільної адміністрації м. Ізюм.
В травні 2022 року, більш точний час встановити з об'єктивних причин не виявилось можливим, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи громадянином України, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, яка розпочалась 24 лютого 2022 року повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення територій, усвідомлюючи російську агресію проти України, з метою переслідування своїх особистих інтересів, перебуваючи на тимчасово окупованій території в м. Ізюм Харківської області, діючи умисно, протиправно, достеменно знаючи, що співробітники Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області виїхали з населеного пункту та не контролюють обстановку щодо його життєдіяльності, а окупаційні війська є незаконними і проводять свою діяльність на території України всупереч нормам чинного законодавства України та міжнародних договорів при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, під час воєнного стану, маючи злочинний умисел на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, добровільно зайняв посаду «начальника відділу інфраструктури та транспорту», незаконно створеної «військово-цивільної адміністрації міста Ізюм та Ізюмського району» держави- агресора за адресою: АДРЕСА_2 . На зазначеній посаді ОСОБА_5 , мав у підпорядкуванні підлеглих, які здійснювали перевезення співробітників незаконно створеної «військово-цивільної адміністрації міста Ізюм та Ізюмського району» держави- агресора, був відповідальний за технічний стан автомобілів, складав акти, щодо забезпечення автомобілей запчастинами та паливом, які підписував особисто.
13 лютого 2024 року слідчим слідчого відділу Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_3 , було складено повідомлення про підозру ОСОБА_5 , яке погоджено з прокурором Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 .
17 лютого 2024 року було повідомлено про підозру через газету «Урядовий кур'єр» щоденне видання центральних органів виконавчої влади України ОСОБА_5 та опубліковано повістки про виклик на ім'я ОСОБА_5 , на 21 лютого 2024 року, 22 лютого 2024 року та 23 лютого 2024 року для вручення повідомлення про підозру та участі у проведенні слідчих дій у даному кримінальному провадженні в якості підозрюваного, але ОСОБА_5 на вказані у повістках дати та час не з'явився, причини не явки не повідомив. На даний час будь-який зв'язок із підозрюваним ОСОБА_5 відсутній.
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, тобто в добровільному зайнятті громадянином України посади, незаконно створеної «військово-цивільної адміністрації міста Ізюм та Ізюмського району» держави- агресора.
Обґрунтованість повідомленої підозри підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами: протоколами допиту свідків, протоколами пред'явлення особи ОСОБА_5 для впізнання за фотознімками, протоколом огляду документів від 30 червня 2023 року; постановою про визнання речовими доказами, згідно ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 липня 2023 року.
В порядку ст. 40 КПК України оперативному підрозділу Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області направлено доручення на встановлення місцезнаходження та забезпечення явки ОСОБА_5 для проведення з ним слідчих дій, обрання запобіжного заходу, однак, згідно рапортів працівників СКП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, забезпечити його явку не надалось можливим у зв'язку з тим, що місцезнаходження останнього невідоме. 26 лютого 2024 року у зв'язку з тим, що місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_5 , не встановлено, останній ухиляється від явки до органу досудового розслідування, було винесено постанову про оголошення підозрюваного ОСОБА_5 , в розшук.
Метою і підставами застосування запобіжного заходу, згідно з п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків, іншого підозрюваного у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Під час досудового розслідування встановлено, що вище перелічені ризики обґрунтовані та наявні, оскільки:
По-перше, наявність зазначених ризиків обґрунтовується тим, що перебуваючи на свободі, ОСОБА_5 усвідомлюючи, що ним скоєно тяжкий злочин, за який законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від слідства та суду на території України, чим унеможливить досягнення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Крім того достовірно відомо, що ОСОБА_5 співпрацює з окупаційною владою РФ, це свідчить про те, що з метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_5 може переховуватись від слідства та суду не лише на території України, а й на території РФ, чим унеможливить досягнення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).
По-друге, зважаючи, що причетність ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується у тому числі і показами свідків, і, перебуваючи на волі, останній буде мати можливість здійснювати на них незаконний вплив, чим перешкоджатиме встановленню істини у кримінальному провадженні. Враховуючи обставини кримінального провадження, за яких підозрюваний ОСОБА_5 фактично мешкав у м. Ізюм, Харківської області, може мати інформацію щодо фактичного місця мешкання та місця перебування свідків та їх родичів, що дає можливість останньому застосувати відносно них фізичний та психологічний вплив в тому числі за допомогою збройних формувань РФ з метою зміни показань у подальшому на свою користь. Не зважаючи на те, що в ході досудового розслідування свідки вже були допитані, однак суд відповідно до ст.ст. 23, 95 КПК України сприймає докази безпосередньо (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
По-третє, враховуючи обставини інкримінованого злочину, наявні підстави вважати, що ОСОБА_5 схильний до вчинення інших кримінальних правопорушень (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Зважаючи на викладене вище, у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні.
Слідчим за погодженням з прокурором у даному кримінальному провадженні на адресу Дзержинського районного суду м. Харкова 20 березня 2024 року направлено клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали додані до клопотання, прийшов до висновку про задоволення клопотання, виходячи з наступного.
В провадженні Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221070000244, за фактом скоєння кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
13.02.2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.
Зазначене опубліковано в газеті «Урядовий кур'єр» у випуску №36 від 17.02.2024 року, також опубліковано повістки про виклик до слідчого для проведення слідчих дій.
Згідно матеріалів кримінального провадження за адресою реєстрації ОСОБА_5 не мешкає, будинок зруйновано, встановити місцезнаходження підозрюваного не представилось можливим.
Згідно ч.3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що :1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Тобто, метою застосування заходів забезпечення кримінального провадження є досягнення дієвості цього провадження, тобто забезпечення ефективності реалізації завдань кримінального провадження, закріплених ст. 2 КПК України та завдань окремих стадій кримінального провадження.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 187 КПК України слідчий суддя, суд після одержання клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває на свободі, призначає дату судового засідання і здійснює судовий виклик. Якщо слідчий, прокурор подав разом із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, слідчий суддя, суд приймає рішення згідно зі статтею 189 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 189 КПК України слідчий суддя, суд не має права відмовити в розгляді клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного, обвинуваченого, навіть якщо існують підстави для затримання без ухвали суду про затримання з метою приводу.
Відповідно до ч. 4 ст. 189 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також є достатні підстави вважати, що: 1) підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування чи суду; 2) одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у статті 177 цього Кодексу.
Таким чином, беручи до уваги необхідність доставки підозрюваного, який ухиляється від органів досудового розслідування (п. 1 ч. 4 ст. 189 КПК України), у судове засідання для вирішення клопотання про застосування запобіжного заходу і вжитими заходами його фактичне перебування не встановлено, з урахуванням того, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, слідчий суддя прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання про надання дозволу на затримання підозрюваного з метою приводу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 189-191 КПК України, суд -
Клопотання слідчого СВ Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 , про дозвіл на затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України - задовольнити.
Надати дозвіл на затримання з метою приводу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доставки для участі в розгляді клопотання Дзержинським районним судом м. Харкова про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Встановити строк дії ухвали 6 місяців.
Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законної сили з моменту приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду; закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії; відкликання ухвали прокурором.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1