Справа № 466/11382/23 Провадження № 2/450/845/24
27 березня 2024 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Мусієвського В. Є.
при секретарі Расяк С.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників судового розгляду в приміщенні суду м. Пустомити цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Представник позивача звернулась в Шевченківський районний суд м. Львова з позовом, у якому просила стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 181386027, укладеним між ОСОБА_1 та ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» 01 травня 2021 року, у розмірі 77436 грн. 03 коп., яка складається з 21999 грн. 68 коп. заборгованості по тілу кредиту, 55436 грн. 35 коп. заборгованості по відсоткам і заборгованість за кредитним договором № 3725205374/436930, укладеним між ОСОБА_1 та ТзОВ «ГОУФІНГОУ» 14 червня 2021 року, у розмірі 7950 грн., яка складається з 2000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 5950 грн. заборгованості по відсоткам.
Мотивувала позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 звернувся до ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» і уклав 01 травня 2021 року кредитний договір № 181386027, а 14 червня 2021 року звернувся до ТзОВ «ГОУФІНГОУ» та уклав кредитний договір № 3725205374/436930, отримавши кредити на споживчі потреби. Вказала, що відповідач свої зобов'язання за договорами не виконав, у зв'язку з чим утворилася згадана заборгованість. Зазначила, що 28 листопада 2018 року між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено договір відступлення прав вимоги № 28/1118-01, відповідно до якого останнє набуло право вимоги до відповідача, 20 жовтня 2022 року між ТзОВ «Таліон Плюс» і ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення прав вимоги № 20102022, відповідно до якого, а також згідно з реєстром прав вимоги до вказаного договору, позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 181386027. 19 квітня 2022 року між ТзОВ «ГОУФІНГОУ» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення прав вимоги № 19042022-Г, відповідно до якого, а також згідно з реєстром прав вимоги до вказаного договору, останнє набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 3725205374/436930. Враховуючи наведене, просила позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 02 листопада 2023 року матеріали цивільної справи направлено за підсудністю до Пустомитівського районного суду м. Львова.
25 січня 2024 року Пустомитівським районним судом отримано матеріали цивільної справи.
Ухвалою від 29 січня 2023 року відкрито провадження у справі, а розгляд такої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач повідомлявся про судовий розгляд шляхом направлення поштової кореспонденції.
У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
В силу ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
У відповідності до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання,- в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Судом встановлено, що 01 травня 2021 року ОСОБА_1 уклав з ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» додаток № 1 до Договору № 181386027 від 01 травня 2021 року, шляхом підписання одноразовим електронним ідентифікатором MNV9BJ57, внаслідок чого отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 7000 грн. строком на 30 днів, а саме до 31 травня 2021 року зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 126,42 відсотків річних від суми боргу та 839,50 відсотків річних при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, що станом до 31 травня 2021 року становитиме суму у розмірі 735 грн.
З мотивів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» і уклав 01 травня 2021 року кредитний договір № 181386027.
Долученими до позовної заяви Додатковими угодами до кредитного договору № 181386027 від 02 травня 2021 року, 04 травня 2021 року, 12 травня 2021 року, 26 травня 2021 року, 31 травня 2021 року, 01 червня 2021 року, 02 червня 2021 року, 05 червня 2021 року встановлено, що кредитний ліміт неодноразово збільшувався та на останню зазначену дату становив 21999 грн.
При цьому, з кредитнного договору, паспорту кредиту та вищевказаних додаткових угод вбачається, що такі не містять електронного підпису відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З огляду на вказане твердження представника позивача про укладення між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога та ОСОБА_1 кредитного договору № 181386027 від 01 травня 2021 року і отримання відповідачем суми кредиту у розмірі 21999 грн. 68 коп. не доведена належними та допустимими доказами, оскільки в наданих письмових доказах відсутній електронний підпис ОСОБА_1 .
За відсутності електронного підпису відповідача у кредитному договорі, паспорті споживчого кредиту та додаткових угод, суд позбавлений можливості встановити той факт, що сторони погодили істотні умови договору і дійшли згоди про укладення такого.
З позовної зави вбачається, що 28 листопада 2018 року між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено договір відступлення прав вимоги № 28/1118-01, відповідно до якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти і передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором, проте копія вказаного договору в якості доказу суду надана не була.
31 грудня 2020 року між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладена Додаткова угода № 26 до вищезазначеного Договору факторингу, відповідно до якого ТзОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги, що зазначені в Реєстрах прав вимоги. Копія Реєстру прав вимоги до позовної заяви додана не була.
20 жовтня 2022 року між ТзОВ «Таліон Плюс» і ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення прав вимоги № 20102022, відповідно до умов якого ТзОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) новому кредитору ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» свої права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення до них і сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти. Сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно витягу з реєстру прав вимоги № 2 до договору факторингу № 20102022 від 20 жовтня 2022 року, ТзОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги до відповідача за кредитним договором № 181386027.
На підтвердження позовних вимог представником позивача подано розрахунок заборгованості відповідача за Кредитним договором № 181386027 від 01 травня 2021 року, відповідно до якого заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31 серпня 2023 становить 77436 грн. 03 коп., яка складається з 21999 грн. 68 коп. заборгованості по тілу кредиту, 55436 грн. 35 коп. заборгованості по відсоткам.
Однак, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи вищевикладене, представником позивача не надано первинних документів щодо заборгованості за кредитним договором № 181386027 від 01 травня 2021 року, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості перевірити наявність підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором.
Розрахунок заборгованості, на який покликався представник позивача у позові та який досліджений судом, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає представник позивача.
Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, матеріали справи не містять.
Крім цього, слід зазначити, що не можна визнати належним доказом на підтвердження факту переходу права вимоги ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТзОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 181386027 від 01 травня 2021 року, копію Додаткової угоди № 26 від 31 грудня 2020 року до Договору факторингу № 281118-01 від 28 листопада 2018 року, оскільки у даній Угоді відсутня будь-яка інформація про визначені вимоги і до яких саме боржників.
Відповідно до п. 2.1 вищезазначеної Додаткової угоди згідно умов цього Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Представником позивача не додано до вищевказаної Угоди Реєстру боржників, що не дає можливості встановити дійсність факту передачі вимоги за Кредитним договором № 181386027 від 01 травня 2021 року ТзОВ «Таліон Плюс». Відсутня в матеріалах справи і копія Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що був укладений задовго до укладення вищезазначеного Кредитного договору.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повідомлення відповідача про відступлення права вимоги та докази направлення такого повідомлення відповідачу за кожним із договорів факторингу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
В силу вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України)
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Враховуючи вищевикладене, відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Як вбачається із поданих представником позивача доказів, право вимоги первісного кредитора ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до правонаступника ТзОВ «Таліон Плюс» 28 листопада 2018 року, задовго до укладення Кредитного договору № 181386027 від 01 травня 2021 року. Отже, за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року було здійснено передачу права невизначених вимог, оскільки на момент його укладення у ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не тільки було відсутнє право вимоги до відповідача, а на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та відповідачем. За договором факторингу право вимоги є похідним від кредитного договору, а тому договір факторингу не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги.
Оскільки ТзОВ «Таліон Плюс» право вимоги до ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не могло бути передане цим товариством на підставі Договору факторингу № 20102022 від 20 жовтня 2022 року ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Таким чином, ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за Кредитним договором № 181386027, укладеним 01 травня 2021 року між ним та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
У зв'язку з наведеним, хоча чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, але це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17).
Правовідносини - одна з основоположних категорій права, структуру якої складають учасники або суб'єкти правовідносин (особи, які беруть участь у правовідносинах), об'єкти правовідносин (немайнове або майнове благо, стосовно якого виникає певний зв'язок між суб'єктами правовідносин), зміст правовідносин (суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки їх учасників).
Існування правовідносин неможливе за відсутності одного (або декількох) зі складових елементів їх структури.
Договір є однією з підстав виникнення правовідносин. Договір установлює суб'єктний склад конкретних правовідносин, а також їх зміст. При цьому визначення предмета договору (об'єкта, з приводу якого такий договір укладається) у його змісті виступає обов'язковою умовою для породження обумовлених договором правових наслідків.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача.
Дана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20. І хоча справа, яку розглядав Верховний Суд стосувалася інших правовідносин, суд вважає за можливе та доцільне взяти до уваги висновки, які стосуються лише підстав та умов заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору № 181386027 від 01 травня 2021 року, безспірності розрахунків заборгованості та набуття ним права грошової вимоги відносно ОСОБА_1 за Кредитним договором № 181386027 від 01 травня 2021 року, і як наслідок, права звертатися до суду з даними позовними вимогами в частині стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором.
Судом встановлено, що 14 червня 2021 року ОСОБА_1 уклав з ТзОВ «ГОУФІНГОУ» кредитний договір № 3725205374/436930, шляхом підписання такого електронним підписом R31646, а також додатку № 1 до даного договору, внаслідок чого отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 2000 грн. строком на 30 днів зі сплатою 912,5 відсотків річних від суми кредиту в розрахунку 2,5 відсотків на добу, процентна ставка фіксована.
Встановлено, що кредитодавець повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором № 3725205374/436930 від 14 червня 2021 року.
19 квітня 2022 року між ТзОВ «ГОУФІНГОУ» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення прав вимоги № 19042022-Г, відповідно до умов якого ТзОВ «ГОУФІНГОУ» передає (відступає) новому кредитору ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» свої права вимоги за кредитними договорами і договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти. Сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 19042022-Г від 19 квітня 2022 року та Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 19042022-Г від 19 квітня 2022 року, ТзОВ «ГОУФІНГОУ» відступило на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги до відповідача за кредитним договором № 3725205374/436930.
Таким чином, відповідно до розрахунку заборгованості станом на 31 серпня 2023 року заборгованість відповідача за кредитом № 3725205374/436930 становить 7950 грн., яка складається з 2000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 5950 грн. заборгованості по відсоткам.
Частинами 1, 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання не виконані з вини відповідача.
Згідно ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт набуття ним права грошової вимоги відносно ОСОБА_1 за Кредитним договором № 3725205374/436930, укладеним 14 червня 2021 року, а тому в цій частині такі слід задовольнити.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3725205374/436930 від 14 червня 2021 року в розмірі 7950 грн., яка складається з 2000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 5950 грн. заборгованості по відсоткам.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 279, ЦПК України, ст.ст. 3, 13, 16, 509, 512-514, 517, 526, 527, 530, 599, 610-612, 614, 639, 1048-1050, 1054, 1056-1, 1077 ЦК України, ст.ст 3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 3725205374/436930 від 14 червня 2021 року в розмірі 7950 грн., яка складається з 2000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 5950 грн. заборгованості по відсоткам.
У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 2684 грн.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Мусієвський В.Є.