Справа № 441/500/23 Головуючий у 1 інстанції: Ференц О.І.
Провадження № 22-ц/811/2882/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
11 березня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: ОСОБА_1 ,
представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 07 вересня 2023 року, -
у березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, пені та інших нарахувань.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що на підставі договору дарування нежитлової будівлі від 27 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Марців І.В. він набув право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 155,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 01 лютого 2020 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого він надав відповідачу в оренду частину належного йому нежитлового приміщення, щомісячна орендна плата становить 5000 грн. Зазначає, що відповідач продовжує здійснювати підприємницьку діяльність в належному йому нежитловому приміщенні, однак не сплачує орендну плату та вимагає повернення йому половини коштів, затрачених ним на ремонт приміщення. Вважає, що за період з квітня 2020 року до січеня 2023 року у відповідача виникла заборгованість за орендною платою в розмірі 170 000 грн., яку він відмовляється сплачувати добровільно. Вказує, що умовами договору оренди нежитлового приміщення від 01 лютого 2020 року передбачено, що за порушення строку сплати орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, розмір якої за період з 06 травня 2020 року до 05 січня 2023 року становить 68 615,54 грн., крім цього з відповідача підлягають стягненню три відсотки річних в розмірі 7023,68 грн. за період з 06 травня 2020 року до 05 січня 2023 року та інфляційні нарахування в розмірі 47995,02 грн. за період з 06 травня 2020 року до 01 лютого 2023 року, оскільки боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наведених підстав просить:
-стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 293 634,24 грн.;
-стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 8067,98 грн., що складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 07 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором оренди частини нежитлового приміщення від 01.02.2020 в сумі 293634,24 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 2935,46 грн. сплаченого судового збору та 6000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт вважає, що у нього не виникало обов'язку сплачувати орендну плату, оскільки після підписання договору оренди від 01 лютого 2020 року та акту приймання-передачі від 09 лютого 2020 року не відбулося передання нежитлових приміщень площею 155,9 кв.м., а відтак договір укладено без спрямованості на реальне настання правових наслідків. Зазначає, що судом не надано належної правової оцінки тому, що неодноразово суму орендної плати в розмірі 5000 грн. позивачу перераховувала їхня мати, ОСОБА_4 , яка здійснює підприємницьку діяльність в належних позивачу нежитлових приміщеннях, а разовий платіж в розмірі 5000 грн., який він сплатив позивачу 01 березня 2020 року, сплачено саме на її прохання. Вказує, що договір оренди від 01 лютого 2020 року не виконувався сторонами з моменту його підписання та є неукладеним, оскільки у ньому не визначено предмет договору, не зазначено індивідуальні ознаки приміщень, які передаються в оренду, зокрема, номер приміщення, присвоєний за технічним паспортом, його площу, а зазначення загальної площі без зазначення кількості приміщень з площею кожного окремого приміщення не може вважатися визначенням індивідуальних ознак предмету договору. Вважає, що порушенням права є не саме по собі наявність правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача, однак таких дій ним не вчинено. Наголошує, що факт укладення правочину спростовується не шляхом визнання цього договору недійним, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. З наведених підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання договору оренди від 01.02.2020 року в частині сплати орендної плати у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 утворилася заборгованість, розмір якої підтверджується відповідними розрахунками, які відповідають сумам, наведеним у договорі оренди та не спростовані відповідачем, а також підлягають стягненню штрафні санкції за невиконання цієї умови договору.
Колегія суддів погоджується з висновками суду з огляду на таке.
За змістом ч. 1 ст. 639 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.(стаття 760 ЦК України).
Стаття 761 ЦК України передбачає, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частина 5 статті 762 ЦК України передбачає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 ст. 763 ЦК України передбачає, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.( стаття 764 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору дарування нежитлової будівлі від 27 липня 2018 року, ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли у дарунок, в рівних частинах кожний, належну дарувальнику на праві приватної власності нежитлову будівлю, загальною площею 311,8 кв.м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .
Судом також встановлено, що 01.02.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір оренди частини нежитлової будівлі площею 155.9 м. кв., що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.1.1 договору оренди від 01.02.2020 року орендодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати орендареві в строкове платне користування, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування частину нежитлової будівлі площею 155.9 м. кв. та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.
Розмір орендної плати згідно п.4.1 Договору становить 5000 грн. за кожен місяць оренди, розмір орендної плати встановлюється з урахуванням індексу інфляції, індексація орендної плати здійснюється із застосуванням коефіцієнта 1.
Відповідно до п.4.2 договору орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України - гривня, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця не пізніше 05 числа місяця, наступного за звітним.
Згідно з п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України.
Пунктом 7.3 договору передбачено, що за порушення строку сплати орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Порушенням договору згідно п.7.2 цього ж договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Відповідно до п.10.1 договору цей договір вважається укладений і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року.
Пунктом 10.2 визначено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення дії договору за два тижні до закінчення терміну його дії, договір вважається продовженим ще на один рік на тих самих умовах, які були визначені цим договором.
Орендодавець може достроково розірвати договір, попередивши письмово орендаря за 30 календарних днів до дати розірвання. (пункт 10.3 договору).
Слід зазначити, що підпис на договорі оренди від 01.02.2020 року, укладеному між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_1 , відповідачем не заперечується.
Зазначення в договорі оренди від 01.02.2020 року, укладеного між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_1 , усіх істотних умов договору оренди, передача частини нежитлового приміщення, розташованого в АДРЕСА_1 , спростовує доводи апелянта про неукладеність договору оренди і про те, що нежитлове приміщення (його частина) орендодавцем орендареві не передавалася.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
При цьому, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що на підставі Акту приймання-передачі від 09.02.2020 року до договору оренди від 01.02.2020 року ОСОБА_1 передано частину нежитлового приміщення, що зазначена у договорі оренди, у стані, придатному для його використання у відповідності до мети оренди, визначеної згідно з договором оренди, що свідчить про те, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором оренди виконав в повному обсязі.
Акт приймання-передачі спростовує доводи апелянта про те, що частина нежитлового приміщення, зазначеного в договорі оренди, орендодавцем йому не передавалася, оскільки ОСОБА_1 не заперечував підписання ним акту приймання передачі від 09.02.2020 року.
Колегія суддів враховує те, що відповідач, заперечуючи своє користування орендованим приміщенням, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження таких своїх тверджень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується та обставина, що відповідач умови договору оренди від 01.02.2020 року належним чином не виконує, орендну плату у відповідності до умов договору у зазначені у ньому строки не сплачує, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість по сплаті орендної плати за період з 01.04.2020 року до 01.02.2023 року, і що відповідач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження сплати ним орендної плати.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Крім цього, пункт 7.3 договору оренди від 01.02.2020 року передбачає, що за порушення строку сплати орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Згідно розрахунків, сума заборгованості становить 293 634, 24 грн., з яких: 170 000,00 грн. - орендна плата за період з 01 квітня 2020 року до 01 лютого 2023 року; 68 315, 54 грн. - пеня за період з 06 травня 2020 року до 05 січня 2023 року; 7 023,68 грн. - три відсотки річних з 06 травня 2020 року до 05 січня 2023 року; 47 995,02 грн. - інфляційні нарахування з 06 травня 2020 року до 01 лютого 2023 року.
Належних та допустимих доказів на спростування зазначених позивачем розрахунків заборгованості, відповідач, всупереч вимогам ст.81 ЦПК України, як суду першої інстанції, так суду апеляційної інстанції, не надав.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, беручи до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, який складений відповідно до вимог чинного законодавства, враховуючи те, що відповідач обґрунтованих заперечень щодо розрахунку не надав, прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 є підставними та обґрунтованими, оскільки відповідач тривалий час не виконує свої зобов'язання за договором оренди, не здійснює платежів у рахунок погашення орендної плати, чим порушує взяті на себе договірні зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір оренди від 01 лютого 2020 року не виконувався сторонами з моменту його підписання та є неукладеним, оскільки у ньому не визначено предмет договору, не зазначено індивідуальні ознаки приміщень, які передаються в оренду, зокрема, номер приміщення, присвоєний за технічним паспортом, його площу, а зазначення загальної площі без зазначення кількості приміщень з площею кожного окремого приміщення, не може вважатися визначенням індивідуальних ознак предмету договору, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки підписуючи договір оренди від 01 лютого 2020 року, підписання якого відповідач не заперечує, відповідач погодився з усіма істотними умовами договору, в тому числі і з предметом договору найму, будь - яких заперечень в момент його підписання не мав, його окремих умов не оспорював, а підписавши акт приймання - передачі від 09.02.2020 року підтвердив передачу йому у користування частини нежитлового приміщення, і з тих підстав, що зазначене в договорі приміщення орендодавцем орендарю не передавалося, з позовом до суду про розірвання договору оренди відповідач не звертався.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи положення ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відмову в її задоволенні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 07 вересня 2023 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 25 березня 2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк