ф
26 березня 2024 року
м. Київ
справа № 300/1563/23
адміністративне провадження № К/990/10996/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дена Метал Україна" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дена Метал Україна" (далі також - Позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача та щодо оформлення результатів такої перевірки; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 березня 2023 року №001455/0705 та №001456/0705.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 15 березня 2023 року (далі також - Відповідач) №001455/0705. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 березня 2023 року №001456/0705. В решті вимог позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- контролюючий орган дійшов помилкового висновку про необхідність нарахування позивачем «компенсуючих» податкових зобов'язань на підставі пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), оскільки: металосировина, у зв'язку із придбанням якої позивачем сплачені суми ПДВ, відносилася до податкового кредиту, була повністю залучена до виробничого процесу з виготовлення продукції з метою її подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності; технологічний процес такого виробництва неможливий без одержання відходів у вигляді металобрухту, який позивач відповідно до пункту 23 Підрозділу II Перехідних положень ПК України мав право поставляти та поставляв без нарахування ПДВ; реалізовуваний позивачем металобрухт не придбавався з метою його використання у неоподатковуваних операціях; зазначені відходи власного виробництва позивача не можуть кваліфікуватись як наведений у підпункті «б» пункту 198.5 статті 198 ПК України товар, який був придбаний чи виготовлений платником і частково використовувався ним у неоподатковуваних операціях, що за правилами цієї норми передбачає перерозподіл податкового кредиту;
- врахуванню підлягають висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 07 липня 2021 року у справі № 540/726/19;
- посилання на відповідну постанову Верховного Суду є необґрунтованим, адже не є релевантним джерелом для цієї адміністративної справи, оскільки обставини справи № 2340/4436/18 є відмінними від справи № 300/1563/23.
- безпідставним є застосування Відповідачем наслідків неподання платником податків під час перевірки первинних документів згідно з статтею 44 ПК України, оскільки ті документи, які запитував контролюючий орган згідно вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не відносяться до первинних бухгалтерських документів.
- під час проведення перевірки позивачем було надано відповідачу відповідні документи щодо підтвердження передачі матеріалів у виробництво та отримання готової продукції на склад підприємства (накладні на передачу матеріалів у виробництво, акти списання, відомості прийняття на склад готової продукції за період з червня по листопад 2022 року);
- щодо доводів про те, що надані накладні та відомості не дають можливість встановити реальні обсяги списання сировини на виробництво готової продукції, кількість використаної такої сировини на виробництво кожної одиниці готової продукції, то вказані обставини, з огляду на об'єм дій, які вчинили посадові особи контролюючого органу під час перевірки, не давали контролюючому органу підстав для донарахування податкових зобов'язань з ПДВ на суми запасів за весь період.
21 березня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У поданій касаційній скарзі, податковий орган, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували пункти 44.1, 44.6 статті 44, статтю 86, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункт 185.1 статті 185, пункт 188.1 статті 188, пункти 198.1-198.3 статті 198, пункт 200.1 статті 200, пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №2340/4436/18, від 27 жовтня 2022 року у справі №400/1190/19. Також скаржник у касаційній скарзі покликається на постанову Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №275/254/16-а, у якій суд досліджував принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи в адміністративному процесі.
Так, у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №2340/4436/18, на неврахування висновків якої покликається скаржник, зазначено, що: відповідачем не встановлено під час проведення перевірки те, що залишки металобрухту, утвореного у 2015-2018 роках за наслідками ремонту двигунів, які позивачем розмитнено у визначеному законом порядку, використовувалися ним шляхом їх подальшої реалізації саме в неоподатковуваних операціях; тому, позиція контролюючого органу щодо поширення на позивача вимог пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України щодо зобов'язання нарахувати податкові зобов'язання є необґрунтованою.
Натомість у цій справі № 300/1563/23 суди встановили, що металосировина, у зв'язку із придбанням якої Позивачем сплачені суми ПДВ, відносилася до податкового кредиту, була повністю залучена до виробничого процесу з виготовлення продукції з метою її подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.
У постанові у справі №400/1190/19, на неврахування висновків якої судами при вирішенні спору покликається Відповідач, Верховний Суд вказав, що документом, який підтверджує метод калькулювання собівартості послуг та вартості їх продажу, є наказ про облікову політику та дані аналітичного бухгалтерського обліку підприємства. А собівартість послуги підтверджується первинними документами щодо здійснення витрат на таку продукцію по кожній статті калькуляції окремо. При цьому з посиланням на правові висновки, наведені в постанові, Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 804/5840/16, вказав, що калькуляція не є первинним документом.
Натомість у цій справі № 300/1563/23 суди вважали, що під час перевірки витребовувались документи, що відмінні від первинних, а під час перевірки Позивач було надав Відповідачу відповідні документи щодо підтвердження передачі матеріалів у виробництво та отримання готової продукції на склад підприємства.
Наведене вище дає підстави вважати, що в аспекті наведених у касаційній скарзі доводів Скаржник посилається на правові позиції Верховного Суду, які пов'язані з критеріями оцінки доказів та висновками здійсненими за результатами їх дослідження.
Формальне посилання Відповідача на подібність правовідносин у цій справі та у справі №300/1563/23 не утворює передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставу касаційного оскарження.
Суд вже звертав увагу скаржника, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без належного доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову має кореспондуватись викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв'язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов'язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для відповідної підстави).
Отже, вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень, має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень -пункт 1 частини четвертої статті 328 Кас України.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Крім того, касаційні скарги скаржником вже подавались, проте ухвалами Верховного Суду від 8 січня 2024 року та 19 лютого 2024 року їх повернуто як такі, що не містили підстав касаційного оскарження.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись повторно з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз'яснень, наданих Верховним Судом.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстави оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Одночасно суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дена Метал Україна" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська