26 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/16592/23 пров. № А/857/21783/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Матковської З.М.
суддів- Кузьмича С.М., Глушка І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року у справі №140/16592/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Волинській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу (головуючий суддя першої інстанції Смакович В.І., час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення- 03.10.2023),-
Головне управління ДПС у Волинській області ( далі - ГУ ДПС у Волинській області ) звернулося в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 ) в якому просить: стягнути в дохід держави податковий борг в сумі 17000 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за відповідачем рахується податковий борг по адміністративних штрафах та інших санкціях, який виник 30.03.2021 згідно рішення про застосування фінансових санкцій № 000014-09 від 14.01.2021 на суму 17000,00 грн. З метою погашення податкового боргу відповідачу була сформована та надіслана податкова вимога № 8635-13 від 15.04.2021, яка вручена їй 30.04.2021 та рішення про застосування фінансових санкцій № 000014-09 від 14.01.2021, яке вручене 18.01.2021. Вжиті заходи не спричинили погашення податкового боргу. Враховуючи наявність несплаченого податкового зобов'язання відповідно до рішення про застосування фінансових санкцій, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід місцевого бюджету UA07060450000051170 Шацька ОТГ, рахунок НОМЕР_1 податковий борг в сумі 17000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень).
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачкою подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Апелянт зазначає, що тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу позивачем пропущений. Оскільки згідно супровідного листа від 14.01.2021 №281/6/03-20-32-05-15 вказане рішення вручене їй 18.01.2021, а до суду позивач звернувся лише 26.06.2023, тобто із значним пропуском тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.
Як слідує з Єдиного державного реєстру судових рішень позивач вже звертався до суду із аналогічним позовом, зокрема справи: №140/13316/21, №140/16121/21. Ухвалами суду від 07.12.2021 та від 17.01.2022 позовні заяви повернуто позивачу з підстав, визначених ч. 2 ст. 122 КАС України. В апеляційному порядку вказані ухвали позивачем не оскаржувались та набрали законної сили. Просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 у період з 15.06.2020 по 16.09.2020 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі акту перевірки № м03/111/32-05/3192720306 від 16.07.2020, рішенням ГУ ДПС у Волинській області № 000014-09 від 14.01.2021 до підприємця ОСОБА_1 застосовано фінансові санкції вигляді штрафу відповідно до абзацу сьомого статті 17 Закону 481/95-ВР у розмірі 17000,00 грн за фактом роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії.
Як убачається з витягу з АІС «Податковий блок» за відповідачем рахується податковий борг в сумі 17000,00 грн, який виник на підставі рішення контролюючого органу № 000014-09 від 14.01.2021.
Рішення ГУ ДПС у Волинській області № 000014-09 від 14.01.2021 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн та податкова вимога за формою «Ф» № 8635-13 від 15.04.2021 на вказану суму податкового боргу контролюючим органом були направлені на адресу відповідача та отримані нею 18.01.2021 та 30.09.2021 відповідно, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
З огляду на те, що відповідач у добровільному порядку не сплатила податковий борг у розмірі 17000,00 грн, який виник відповідно до рішення ГУ ДПС у Волинській області № 000014-09 від 14.01.2021 про застосування фінансових санкцій, тому контролюючий орган просить стягнути з неї вказану заборгованість у судовому порядку.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що ФОП ОСОБА_1 з 16.09.2020 року припинила свою діяльність із внесенням відповідних відомостей до ЄДРПОУ, рішення про застосування фінансових санкцій № 000014-09 від 14 січня 2021 року у встановленому порядку не скасоване, за відповідачем, як фізичною особою обліковується заборгованість з фінансових санкцій в сумі 17000,00 грн, при цьому відповідачка доказів, які підтверджують сплату податкового боргу не надала, тому позовні вимоги про стягнення з відповідачки фінансових санкцій у вказаному розмірі належить задовольнити.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне:
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК України.
Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що грошове зобов'язання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Приписами підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно з положеннями пункту 37.2 статті 37 ПК України податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.
За правилами пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно із пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Як встановлено судом першої інстанції, що рішення ГУ ДПС у Волинській області № 000014-09 від 14.01.2021 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн та податкова вимога за формою «Ф» № 8635-13 від 15.04.2021 на вказану суму податкового боргу контролюючим органом були направлені на адресу відповідачки та отримані нею 18.01.2021 та 30.09.2021 відповідно, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, що знаходиться у матеріалах справи.
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений ПК України строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному ПК України.
Згідно із пунктами 95.1, 95.2 статті 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Пунктом 59.5 статті 59 ПК України передбачено, що у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.
За приписами статті 129 ПК України, після закінчення встановлених цим кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у спорах за позовом податкового органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягає, зокрема, факт узгодженості грошового зобов'язання, а саме факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов'язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов'язання, протягом строків, визначених законодавством, правильність нарахування пені за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу.
Відповідачкою не надано суду доказів того, що рішення ГУ ДПС у Волинській області було нею оскаржену до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ФОП ОСОБА_1 з 16.09.2020 року припинила свою діяльність із внесенням відповідних відомостей до ЄДРПОУ, проте рішення про застосування фінансових санкцій № 000014-09 від 14 січня 2021 року у встановленому порядку не скасоване, за відповідачем, як фізичною особою обліковується заборгованість з фінансових санкцій в сумі 17000,00 грн, при цьому відповідач доказів, які підтверджують сплату податкового боргу не надала, тому вірно зазначено судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки фінансових санкцій у вказаному розмірі належить задовольнити.
Щодо доводів апелянта про необхідність врахування судом при вирішенні спору строку звернення до адміністративного суду, передбаченого приписами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 ПК встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте норми пункту 102.4 статті 102 ПК не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 25 лютого 2020 року при розгляді справи №1340/5767/18, від 13 липня 2022 року при розгляді справи №480/340/20, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
З урахуванням наведеного відповідні доводи скаржника на думку апеляційного суду, є надуманими і свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи на свою користь і неправильне трактування вимог діючого законодавства.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року у справі №140/16592/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді І. В. Глушко
С. М. Кузьмич