Справа № 420/6600/24
26 березня 2024 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши заяву представника відповідача військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_1 (вх.№ЕС11288/24) по справі за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 28 лютого 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_3 , військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.12.2016 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
2 Зобов'язати військову частину НОМЕР_3 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.12.2016 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум;
3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 12.01.2017 по 28.02.2018, з урахуванням виплачених сум;
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період 12.01.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 з 01 лютого 1999 року по 22 грудня 2016 року та у військовій частині НОМЕР_1 з 22 грудня 2016 року по 15 липня 2021 року. За період служби військовою частиною НОМЕР_3 та військовою частиною НОМЕР_1 не була проведена та виплачена в повному обсязі індексація грошового забезпечення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27 грудня 2023 року на адресу військової частини НОМЕР_3 направлено заяву стосовно виплати ОСОБА_2 заборгованості по індексації грошового забезпечення за період його служби з січня 2016 року по грудень 2016 року у повному обсязі, з урахуванням базового місяця для розрахунку індексації - січень 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294. У відповіді в/ч НОМЕР_3 від 30.01.2024 № 999/77 в задоволенні вимоги відмовлено, з посиланням на те, що відповідно до діючого на той час законодавства України виплата індексації не передбачалась. З січня 2016 року по листопад 2018 року фінансування ВЧ не здійснювалось, а тому індексація не виплачувалась та не нараховувалась. Отже відповідно до викладеного та копій Довідок про грошове забезпечення ОСОБА_2 , наданих військовою частиною НОМЕР_3 , за період з січня 2016 року по грудень 2016 року індексація позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
26 вересня 2023 року позивачем було подано рапорт до ВЧ НОМЕР_1 про виплату заборгованості по індексації грошового забезпечення за період служби Позивача. У відповіді в/ч НОМЕР_1 від 05.10.2023 № 71/1/768 зазначено: «У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ у січні 2016 року - лютому 2018 у Міноборони не було».
Не погоджуючись з такими позиціями військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_6 позивач вирішив звернутися до суду за захистом порушеного права.
Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовною заявою.
Ухвалою судді 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.. 262 КАС України.
19.03.2024 до суду надійшла заява представника відповідача військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_1 (вх.№ЕС/11288/24) про залишення позову без розгляду, через пропуск позивачем строку на звернення до суду у якій відповідач вказує, що позивач звернувся до суду із цим позовом 28.02.2024. Спірними періодами у даній справі є з 12.01.2017 року по 28.02.2018, а до суду з даним позовом позивач звернувся не раніше 27.02.2024 тобто, пропустивши строк встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, а також строк установлений ст.233 КЗпП України. Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками. Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” № 2352, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Спірними періодами у даній справі є з 12.01.2017 по 28.02.2018, а до суду з даним позовом позивач звернувся не раніше 27.02.2024 тобто, пропустивши строк встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, а також строк установлений ст.233 КЗпП України. Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками. Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” № 2352, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Відтак, унесенням до Кодексу законів про працю України вказаних змін законодавець, виклавши у новій редакції ч.1 та ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, увів строки звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Звертаємо увагу суду на те, що ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України стосується виплати всіх сум, що належать працівникові у разі його звільнення. Отже, позивач звернувся до суду 28.02.2024, не обґрунтувавши поважності причин пропуску місячного строку у проміжку з 12.01.2017 по 28.02.2018 до моменту звернення суду - не раніше 28.02.2024, а тому позов підлягає залишенню без розгляду.
Ознайомившись з доводами військової частини НОМЕР_1 в контексті обставин справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Водночас частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
На момент звільнення позивача з військової служби та виключення її зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (15.07.2021) частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Враховуючи викладене, відповідач помилково вважає редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинною, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
У зв'язку з відсутністю в Одеському окружному адміністративному суді 25.03.2024 електропостачання, ухвала постановлена 26.03.2024.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240- 243, 248, 256, 294 КАС України, суд
У задоволені клопотання (вх.№ЕС/11288/24) військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду по справі 420/6600/24 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА