Справа № 420/33995/23
25 березня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов?язання вчинити дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за результатом розгляду якого, позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньоденного грошового забезпечення 1553,84 грн, а саме з 30.06.2021 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Ухвалою суду від 12.12.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений з військової служби 30.06.2021 року. Проте, остаточний розрахунок відповідач провів з позивачем лише 29.11.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду № 420/14622/22. З урахуванням викладеного, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте, отримав відмову.
01.01.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, згідно з яким, ст. 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. В розумінні абз. 3 п. 242 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 № 1153/2008, виключення військовослужбовця зі списків особового складу й відсутність факту оскарження військовослужбовцем відповідного наказу командира військової частини - свідчить про проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцем й про його згоду з повнотою таких розрахунків. Зі змісту позовної заяви не вбачається посилань позивача на незгоду з наказом командира військової частини про виключення його зі списків особового складу військової частини та/або на оскарження позивачем такого наказу.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 30.06.2021 року №141, ОСОБА_1 , звільнений з військової служби згідно з наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.05.2021 року № 182 у запас, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30.06.2021 року.
Військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020 року.
Відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 року у справі № 420/14622/22, яке набрало законної сили 04.09.2023 року, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди отриманої під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017, 2018 роки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням раніше виплачених сум.
29.11.2023 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 року у справі № 420/14622/22, ВЧ НОМЕР_1 перерахувала на розрахунковий рахунок позивача 14949,32 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Згідно з п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням № 1153/2008 не місять норм, які б регулювали правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, до вказаних правовідносин мають застосовуватися норми КЗпП України, що відповідає правовим висновкам, що викладені в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у строк, зазначений у цій статті, виплатити безспірну суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальністьза затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі,якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми,на яку той мав право,частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди,на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
У справі № 825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положеньстатті 117 КЗпП України відсутні.
Суд встановив, що позивач був звільнений з військової служби 31.06.2021 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум.
Лише у жовтні 2022 року позивач звернувся до суду з вимогами про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж через 1 рік і 3 місяці після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 25.11.2022 року у справі № 380/693/20.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд робить висновок про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 243, 245, 246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов?язання вчинити дії.
Відповідно до ст. 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 25 березня 2024 року.
Суддя Н.В. Бжассо