Справа № 420/943/24
25 березня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 08 січня 2024 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною і скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, викладену в листі від 14.08.2023 р. №22569-22159/Х-02/8-1500/23;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу для призначення пенсії період роботи з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року, зазначений в записах № 24 і 25 трудової книжки від 01.02.1979 р. НОМЕР_1 , після чого повторно розглянути питання про призначення їй пенсії за віком з моменту звернення 06.05.2022 року.
Позиція позивачки обґрунтовується наступним
Позивачка зазначає, що 02 липня 2021 року ОСОБА_1 виповнилось 60 років. 30.12.2021 р. вона звернулась до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з приводу призначення їй пенсії за віком. За результатами звернення прийнято рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 04.01.2022 р. №50/03-16 про відмову в призначенні пенсії та необхідність підтвердження ряду періодів роботи уточнюючими довідками. Страховий стаж визначено - 21 рік 01 місяць 23 дні. 26.01.2022 р. позивачка повторно звернулась з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.02.2022 р. №155250014237 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, на підтвердження періодів роботи запропоновано надати підтверджуючі документи. Страховий стаж нараховано 22 роки 10 місяців 27 днів, про що свідчить форма РС-право станом на 26.01.2022 р. вивантажена з ЕПС за номером пенсійної справи, долучена до рішення. 06 травня 2022 року ОСОБА_1 втретє звернулась з заявою про призначення пенсії за віком. У відповідь позивачці було видано те ж саме рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.02.2022 р. №155250014237 про відмову у призначенні пенсії. При цьому, до рішення видано форму РС-право, вивантажену з ЕПС за номером пенсійної справи, згідно з якою ОСОБА_1 нараховано страховий стаж - 26 років 07 місяців 21 день. Тобто, в призначенні пенсії позивачці відмовлено у зв'язку з тим, що їй не вистачає 1 року 4 місяці та 9 днів страхового стажу до визначених законом 28 років. Також з форми вбачається, що пенсійним органом не враховано період з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року. 28.07.2023 р. ОСОБА_1 знов звернулась до відповідача з заявою про призначення та нарахування пенсії за віком. В заяві було зазначено про неможливість додатково підтвердити зазначений в трудовій книжці період роботи з 05.11.1996 р. по 27.04.1998 р. через відсутність в архіві документів даного роботодавця. У відповідь на звернення ОСОБА_1 отримала лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 14.08.2023 р. №22569-22159/Х-02/8- 1500/23, в якому зазначено, що у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу рішенням від 10.05.2022 р. їй відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж для визначення права становить 26 років 7 місяців. До страхового стажу не зараховано період роботи з 05.11.1996 по 27.04.1998 згідно із записами трудової книжки від 01.02.1979 р. НОМЕР_1 , оскільки відсутня назва організації куди ОСОБА_1 було працевлаштовано. Також, в листі повідомлено, що вказаний період роботи можливо врахувати до страхового стажу у разі підтвердження його відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637.
Вважаючи вищезазначені рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області незаконними, а право позивачки на отримання пенсії за віком порушеним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Позиція відповідачів обґрунтовується наступним
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області не погоджуються з заявленими позовними вимогами, вважають їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначають, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року згідно із записами трудової книжки від 01.2.1979 року НОМЕР_2 , оскільки відсутня назва організації куди позивачку було працевлаштовано, чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58. Даний період можливо врахувати до страхового стажу у разі підтвердження його відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
З огляду на вищезазначене, відповідачі вважають, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 155250014237 від 10.05.2022 року є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства України.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
23 січня 2024 року від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № 2933/24).
30 січня 2024 року від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № 4220/24).
30 січня 2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № ЕС/4460/24).
Станом на 25 березня 2024 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача, перевіривши її доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
02 липня 2021 року ОСОБА_1 виповнилось 60 років.
30.12.2021 року вона звернулась до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з приводу призначення їй пенсії за віком.
За результатами звернення прийнято рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 04.01.2022 року №50/03-16 про відмову в призначенні пенсії та необхідність підтвердження ряду періодів роботи уточнюючими довідками. Страховий стаж визначено - 21 рік 01 місяць 23 дні.
26.01.2022 року позивачка повторно звернулась з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.02.2022 р. №155250014237 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, на підтвердження періодів роботи запропоновано надати підтверджуючі документи. Страховий стаж нараховано 22 роки 10 місяців 27 днів, про що свідчить форма РС-право станом на 26.01.2022 р. вивантажена з ЕПС за номером пенсійної справи, долучена до рішення.
06 травня 2022 року ОСОБА_1 втретє звернулась з заявою про призначення пенсії за віком. У відповідь позивачці було видано те ж саме рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.02.2022 р. №155250014237 про відмову у призначенні пенсії. При цьому, до рішення видано форму РС-право, вивантажену з ЕПС за номером пенсійної справи, згідно з якою ОСОБА_1 нараховано страховий стаж - 26 років 07 місяців 21 день.
Тобто, в призначенні пенсії позивачці відмовлено у зв'язку з тим, що їй не вистачає 1 року 4 місяці та 9 днів страхового стажу до визначених законом 28 років. Також з форми вбачається, що пенсійним органом не враховано період з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року.
28.07.2023 року ОСОБА_1 знов звернулась до відповідача з заявою про призначення та нарахування пенсії за віком. В заяві було зазначено про неможливість додатково підтвердити зазначений в трудовій книжці період роботи з 05.11.1996 р. по 27.04.1998 р. через відсутність в архіві документів даного роботодавця.
У відповідь на звернення ОСОБА_1 отримала лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 14.08.2023 р. №22569-22159/Х-02/8- 1500/23, в якому зазначено, що у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу рішенням від 10.05.2022 р. їй відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж для визначення права становить 26 років 7 місяців. До страхового стажу не зараховано період роботи з 05.11.1996 по 27.04.1998 згідно із записами трудової книжки від 01.02.1979 р. НОМЕР_1 , оскільки відсутня назва організації куди ОСОБА_1 було працевлаштовано. Також, в листі повідомлено, що вказаний період роботи можливо врахувати до страхового стажу у разі підтвердження його відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637. Додатково проінформовано, що заявниця має право на оскарження дій органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб в судовому порядку.
11.12.2023 року представник позивачки звернулась з адвокатським запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з проханням надати копію рішення про відмову у призначенні пенсії.
У відповідь на адвокатський запит Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надало копію рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 10.05.2022 року № 155250014237, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутність необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року згідно із записами трудової книжки від 01.2.1979 року НОМЕР_2 , оскільки відсутня назва організації куди прийнято працівника на роботу.
Вважаючи прийняте рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії
за віком із зазначених вище підстав протиправним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України і порушують право на отримання пенсії за віком, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Джерела права та висновки суду
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових
внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ (далі по тексту Закон № 1058-ІУ).
Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним
громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів
споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне
забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі-Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 7 Закону № 1788-ХП звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: - з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-ІУ передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами
цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки,
внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, наведені у цьому пункті, в тому числі: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються
дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості
про періоди роботи.
Пунктом 22 Порядку № 637 визначено, що стаж роботи громадян України за її
межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім
роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено
угоди про соціальне забезпечення, до укладення відповідних двосторонніх угод).
Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови
пенсійного забезпечення, можливо прийти до висновку, що положення Порядку № 637
щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-
XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Як встановлено судом, до страхового стажу позивачки не зарахований період роботи з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року, записаний до трудової книжки від 01.02.1979 р. НОМЕР_1 .
Так, згідно з записом № 24 ОСОБА_1 прийнята на посаду завідуючого господарством за протоколом № 73 від 05.11.1996 р., а згідно з записом № 25 звільнена за ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) за протоколом № 11 від 27.04.1998 р.
Записи підписані безпосередньо директором товариства. Назва товариства, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксид» міститься на печатці роботодавця.
Отримавши лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 14.08.2023 р. ОСОБА_1 письмово звернулась до департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради із запитом про отримання довідки про її роботу в ТОВ «Аксид» згідно з записами трудової книжки від 01.02.1979 р. НОМЕР_1 .
Згідно з відомостями листа-відповіді департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 22.09.2023 р. № 2380-Х-11.1-21 їй повідомлено, що документи з кадрових питань (особового складу) ТОВ «Аксид» на зберігання до департаменту не надходили. Їх місцезнаходження не відоме. Отже, наразі немає жодної можливості отримати підтверджуючу довідку про роботу позивачки в ТОВ «Аксид». Товариство вже давно припинило свою діяльність, а місце знаходження його кадрової документації (документації з особового складу) взагалі невідоме.
При цьому суд звертає увагу, що записи № 24 і № 25 трудової книжки від 01.02.1979 р. НОМЕР_1 містять чітко вказані дати працевлаштування та звільнення ОСОБА_1 (тобто чітко надають інформацію про період її роботи), підстави її працевлаштування та звільнення (зазначено номери і дати відповідних протоколів товариства), є посилання на статтю (причину) звільнення, зазначено посаду, підпис, прізвище і ініціали керівника товариства, а також проставлено круглу печатку товариства з відображенням його назви - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксид».
Отже, будь-які сумніви відповідачів щодо роботи ОСОБА_1 на посаді завідуючого господарством в ТОВ «Аксид» з 05.11.1996 по 27.04.1998 безпідставні та не викликають необхідності чи обов'язку підтверджувати даний період роботи додатковими довідками.
Також суд вважає безпідставним посилання відповідачів на Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637, адже вказаний Порядок застосовується у випадку відсутності у особи трудової книжки або відповідних записів у ній.
В даному випадку трудова книжка в наявності, записи про роботу в період з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року в трудовій книжці присутні.
Відтак, у відповідачів не було обґрунтованих підстав не враховувати в страховий стаж позивачки період її роботи з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року, відображений в її трудовій книжці НОМЕР_1 .
Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до п.1.2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року №162» (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 року №252) зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 року №412, що діяла на час первісного заповнення трудової книжки, прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну
роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на
підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та
даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанова) встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови при звільненні робітника або службовця всі записи
про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 постанови вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018р. по
справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Суд зазначає, що позивачка має відповідні записи у трудовій книжці щодо періоду
роботи на посаді завідуючого господарством в ТОВ «Аксид» з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового (страхового) стажу, а відсутність назва організації куди прийнято працівника на роботу, не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи з мого трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, а також іншої документації з вини адміністрації підприємства, і як наслідок не може позбавляти її конституційного права на соціальний захист, а тому суд вважає, що вказаний вище період роботи протиправно не зарахований відповідачами до страхового стажу.
Також суд зазначає, що згідно з абзацом 1 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з п. 1.2 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Форма заяви про призначення пенсії наведена в Додатку 2 Порядку № 22-1.
Згідно п. 4.1 Порядку №22-1 заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до п. 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно п. 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку. За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів орган, що призначає (здійснює перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, відповідно до положень ст. 44 Закону №1058-IV та положень п. 4.3, 4,7 Порядку 22-1 приймає рішення про призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії або про відмову в призначенні (перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати тощо) пенсії з зазначенням обґрунтувань такої відмови.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів його роботи.
У свою чергу згідно з вимогами ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи по суті, відповідачами не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємств, в яких працювала позивачка, або архівні установи для отримання відомостей щодо спірних періодів.
Відповідачами також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивачки є недійсними та недостовірними.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що після звернення позивачки, відповідач не вчинив жодних дій визначених ст. 101 Закону № 1788-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи та навчання.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із змісту положень ст. 245 КАС України видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.
Оцінивши наявні у справі докази суд доходить висновку, що відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком, відповідач не надав належної правової оцінки тим доказам, які надані позивачем для підтвердження стажу щодо спірних періодів, у зв'язку з чим зробив передчасний висновок про відсутність у позивача страхового стажу, який дає право на пенсію за віком.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, враховуючи встановлені по справі обставини, виходячи з повноважень, визначених ст. 245 КАС України, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд приходить до переконання, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача є: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 10.05.2022 року № 15525004237 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для призначення пенсії період роботи з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року, відповідно до записів № 24 і 25 у трудовій книжці від 01.02.1979 року серії НОМЕР_1 .
Правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати пенсії позивачки відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями.
Враховуючи викладене, з метою повного та ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2022 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні про те, що підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки період роботи з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року, відповідно до записів № 24 і 25 у трудовій книжці від 01.02.1979 року серії НОМЕР_1 .
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачку звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 10.05.2022 року № 15525004237.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу для призначення пенсії період роботи з 05.11.1996 року по 27.04.1998 року, відповідно до записів № 24 і 25 у трудовій книжці від 01.02.1979 року серії НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2022 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (м. Луцьк, вул. Кравчука, 22В, 43026, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя С.О. Cтефанов