13 березня 2024 рокусправа № 380/16813/23
Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Раєнко О.В., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до проІНФОРМАЦІЯ_1 , представник- ОСОБА_2 визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 28.02.2024, просить:
- Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо порушення строків оформлення та видачі ОСОБА_1 військово - облікового документа (тимчасового посвідчення військовозобов'язаного);
- Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо порушення строків розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.02.2023 щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо неприйняття рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача із заявою про надання йому вказаної відстрочки за заявою від 13.02.2023, у зв'язку з наявністю у позивача мами дружини ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яка є особою з II групою інвалідності;
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення щодо надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача із заявою про надання йому вказаної відстрочки за заявою від 13.02.2023, у зв'язку з наявністю у позивача мами дружини ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яка є особою з II групою інвалідності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.02.2023 року позивачем подавалась на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 заява про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: у зв'язку з наявністю у позивача мами дружини ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яка є особою з II групою інвалідності. До вказаної заяви позивачем було долучено необхідний пакет документів, який підтверджує право на вказану відстрочку.
Зазначена заява була отримана ІНФОРМАЦІЯ_4 27.02.2023 року (що підтверджується відповідною поштовою квитанцією та трекінгом з сайту «Укрпошта» за № 7900732848572). Подана заява залишилась без відповіді.
29.06.2023 позивач прийшов до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою з'ясування причин відсутності реагування на раніше подану ним заяву від 13.02.2023 року та - фактичного оформлення зазначеної відстрочки і отримання військового квитка (тимчасового посвідчення).
Працівники відповідача пояснили, що для того, щоб оформити «відстрочку» та отримати військовий документ, спочатку потрібно пройти медкомісію, при цьому 29.06.2023 року зареєстрували його явку та видали повістку із необхідністю з'явитись до відповідача на 30.06.2023.
30.06.2023 при відвідуванні ІНФОРМАЦІЯ_2 працівники надали позивачу лист, щоб написати заяву про скерування його на ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо встановлення стану здоров'я для призову на військову службу за мобілізацією. Вказана заява була одразу написана та подана відповідачу.
Також, позивачем була складена заява від 30.06.2023 року про видачу тимчасового посвідчення.
Цією ж датою ОСОБА_1 пройшов медкомісію, за результатом чого, був визнаний обмежено придатним до військової служби у воєнний час за ст. 47-6 розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби згідно додатку 1 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.
Після оформлення висновку ВЛК про обмежену придатність у воєнний час працівники відділу мобілізації повідомили про те, що позивач зможе прийти за військовим документом - 03.07.2023. Однак, 03.07.2023 військовий документ не видали, пославшись на те, що його видадуть після того, як вирішиться питання про надання відстрочки від мобілізації. Позивачем була написана відповідна скарга, адресована ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка останнім була отримана, про що свідчить трекінг відправлення № 7900733379312, однак відповіді на скаргу не надано.
Позивач вважає протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача та не прийняття рішення щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із чим звернувся в суд із цим позовом.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та докази, просив позов задоволити повністю.
Відповідачем подано відзив на первинну редакцію позовної заяви, у якому зазначено, що заяву заявника розглянуто та відповідь надано у встановлений законодавством термін і скеровано за адресою заявника. Також відповідач вказує, що позивачем при зверненні не було дотримано норм чинного законодавства. В заяві позивача про надання відстрочки від 13.02.2023 не враховано факт не перебування позивача на військовому обліку, адже взяття на облік здійснюється виключно за особистої присутності військовозобов'язаного та підтверджується відміткою у військово-обліковому документі про взяття на військовий облік.
Відповідно до відмітки у тимчасовому посвідченні позивача, він взятий на облік лише 30.06.2023.
Заява позивача про надання відстрочки від 03.07.2023 написана та розглянута після набранням чинності відповідних змін до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідно до яких. Позивач повинен надати підтверджуючі документи відсутності інших працездатних осіб, які б могли здійснювати догляд за особою з інвалідністю, чого зроблено не було.
Відповідач не приймає рішення щодо надання відстрочок від призову під час мобілізації, таке рішення приймається місцевим органом виконавчої влади.
Відповідач правом на подання відзиву щодо уточненої позовної заяви в редакції від 28.02.2024 не скористався.
Представник відповідача в судовому засідання позовні вимоги заперечив в цілому, надав суду додаткові докази та пояснення просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 31.07.2023 року у даній справі відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі. Протокольною ухвалою суду від 28.02.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
Судом встановлені наступні обставини:
ОСОБА_1 перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №152431 від 24.01.2023 ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи.
13.02.2023 року позивачем подано на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: у зв'язку з наявністю у позивача мами дружини ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яка є особою з II групою інвалідності. До вказаної заяви позивачем долучено: копію паспорта (ID картки) громадянина України ОСОБА_1 , копію паспорта ОСОБА_4 , копію довідки ВПО ОСОБА_1 , копію ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 , копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 , копія свідоцтва про народження дружини - ОСОБА_4 , нотаріально посвідчена копія довідки про ІІ групу інвалідності ОСОБА_3 , копію паспорта ОСОБА_3 , копію листа із відомостями про взяття ОСОБА_1 на тимчасовий військовий облік ( від 05.08.2022 року) із зазначенням підпису представника ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Як вбачається із матеріалів справи, до відповідача був здійснений адвокатський запит від 10.07.2023, в якому ставились наступні питання:
1. Надати належним чином завірену копію довідки (висновок, рішення) ВЛК, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 визнаний обмежено придатним до військової служби.
2. Надати докази вручення повістки ОСОБА_1 щодо прибуття ним до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 30.06.2023 року для уточнення облікових даних.
3. Надати належним чином завірену копію заяви про видачу ОСОБА_1 тимчасового посвідчення військовослужбовця.
4. Повідомити результати розгляду поданої ним заяви від 13.02.2023 року про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
5. Повідомити про причини довготривалої невидачі ОСОБА_1 тимчасового посвідчення військовослужбовця та - причини довготривалого прийняття рішення щодо його заяви про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Даний запит отриманий відповідачем, проте - залишений без відповіді.
Станом на день розгляду справи, відповідей стосовно розгляду заяви ОСОБА_1 відповідачем, як позивачу так і до суду не надано.
Не погоджуючись із діями та бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 у ненаданні йому відповіді на заяву від 13.02.2023 та прийнятті рішення щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірні дії та бездіяльність відповідача протиправними та таким, що не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам законодавства, як наслідок просить суд зобов'язати відповідача вчинити певні дії.
Судом частково враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірних дій та бездіяльності з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (у редакції чинній на момент виникнення чинних правовідносин, далі - Закон № 3543-XII).
Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно із ст. 2 Закону №3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону №3543-XII, мобілізаційна підготовка та мобілізація здійснюються на основі таких принципів: централізоване керівництво; завчасність; плановість; комплексність і погодженість; персональна відповідальність за виконання заходів щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян; гарантована достатність; наукова обґрунтованість; фінансова забезпеченість.
Статтею 22 Закону №3543-XII, визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно ч. 5 ст. 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» від 23.02.2022 №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154).
Згідно п. 1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Абзацом 3 пункту 3 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Абзацом 2 пункту 7 Положення №154 визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Згідно абз. 5 та 9 п. 11 Положення №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві та оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.
Таким чином, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (на час звернення позивача до відповідача) визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Як вбачається з матеріалів справи, мати дружини позивача, ОСОБА_3 , є інвалідом ІІ групи.
Як встановлено судом вище, 13.02.2023 позивачем подано до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із наявністю мати дружини із числа осіб з інвалідністю.
До вказаної заяви позивачем надано: копію паспорта (ID картки) громадянина України ОСОБА_1 , копію паспорта ОСОБА_4 , копію довідки ВПО ОСОБА_1 , копію ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 , копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 , копія свідоцтва про народження дружини - ОСОБА_4 , нотаріально посвідчена копія довідки про ІІ групу інвалідності ОСОБА_3 , копію паспорта ОСОБА_3 , копію листа із відомостями про взяття ОСОБА_1 на тимчасовий військовий облік ( від 05.08.2022 року) із зазначенням підпису представника ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Окрім цього, судом встановлено, що 10.07.2023 позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із адвокатським запитом, зокрема щодо повідомлення результатів розгляду поданої ним заяви від 13.02.2023 року про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо порушення строків оформлення та видачі ОСОБА_1 військово - облікового документа (тимчасового посвідчення військовозобов'язаного), та про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо порушення строків розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.02.2023 щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 9 КАС України:
1. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
2. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завдання адміністративного судочинства по суті є ефективний захист прав, свобод та інтересів позивача, яке здійснюються не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, в межах позовних вимог.
Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.
Застосування будь-якого способу захисту права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя. Одними із критеріїв ефективності судового рішення по суті є: судове рішення забезпечить захист/відновлення порушеного/оспорюваного права/інтересу; у позивача не буде потреби ще раз звертатися до суду з іншими вимогами (виконання завдання судочинства); судове рішення можливо виконати.
Вказана мета позивача визнати протиправним лише дії не можуть відновити права позивача.
Визнання протиправними лише спірних дій не буде відповідати критеріям ефективності, оскільки по суті таке судове рішення не захистить/не відновить порушене/оспорюване право/інтерес позивача; таке судове рішення створить передумови для іншого судового процесу; таке судове рішення неможливо виконати по суті.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Позивач самостійно обрав спосіб захисту своїх прав та інтересів. Однак за статтею 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення про задоволення позовних вимог, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених спірним рішенням прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
Відповідно, лише визнання протиправними спірних дій відповідача не буде мати наслідків реального відновлення суб'єктивного права позивача, яке порушив, оспорює або та визнає відповідач. Спосіб захисту своїх прав, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, по даній справі, відповідно суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, що по суті і є підставою для відмовляє у задоволені позову в цій частині.
Вказана по суті позиція узгоджується із позицією викладеною у Постанові ВП ВС від 12.07.2023, у справі №757/31372/18-ц (№ у ЄДРСР 112516535), згідно якої задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (пункт 60).
Таким чином, в цій частині позовних вимог судове рішення не захистить/не відновить порушене/оспорюване право/інтерес позивача, таке судове рішення неможливо виконати по суті, відтак в наслідок помилки в обраному способі захисту, позов в цій частині задоволенню не підлягає з підстав зазначених судом.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача із заявою про надання йому вказаної відстрочки за заявою від 13.02.2023, у зв'язку з наявністю у позивача мами дружини ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яка є особою з II групою інвалідності та зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача із заявою про надання йому вказаної відстрочки за заявою від 13.02.2023, у зв'язку з наявністю у позивача мами дружини ( ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яка є особою з II групою інвалідності, суд зазначає наступне.
Як свідчать встановлені обставини справи, відповідач у відповідь на заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та доданих документів жодної відповіді не надав та рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в наданні відстрочки від призову не прийняв.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Тобто, відповідачем фактично допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду заяви позивача від 13.02.2023 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позивача про бездіяльність відповідача щодо не розгляду та неприйняття рішення за наслідками розгляду його заяви від 13.02.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, відповідачем по суті не підтверджено належними та допустимими доказами розгляд вказаного звернення позивача.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, то суд в контексті спірних правовідносин може лише зобов'язати відповідача розглянути по суті заяву позивача, за результатом чого прийняти відповідне рішення.
Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З цих же по суті підстав, судом не враховуються заперечення відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Згідно з правилами статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Станом на момент ухвалення судом рішення у цій справі позивач судовий збір у сумі 3220,80 грн не сплатив.
Частиною другою статті 133 КАС України передбачено, що якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки сплату судового збору у цій справі в розмірі 3220,80 грн відстрочено судом до ухвалення судового рішення у справі і станом на момент його ухвалення вказана сума судового збору позивачем не сплачена суд, керуючись частиною другою статті 133 КАС України, а також ураховуючи часткове задоволення позову судом, розподіляє судові витрати наступним чином.
Суд стягує з ОСОБА_1 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3220,80 грн (який мав бути сплачений до ухвалення судового рішення у справі).
Суд стягує за рахунок бюджетних ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у виді судового збору в сумі 1073,60 грн (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.02.2023 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_7 розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2023 року.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3220,80 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судові витрати у виді судового збору в сумі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 25.03.2024 року.
СуддяГавдик Зіновій Володимирович