25 березня 2024 рокусправа № 380/3090/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України), з вимогами:
- Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці «Про звільнення Баглая Петра» від 22.12.2023 № 1508-о;
- Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) з 10.01.2024 року;
- Стягнути з Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звільнення з посади ОСОБА_1 - державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці є незаконним, таким, що не відповідає умовам Контракту про проходження державної служби від 05.01.2023 №07/2023, Закону України «Про державну службу» та інших актів законодавства, в тому числі Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим є підстави для визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці від 22.12.2023 №1508-0 «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зазначив, що зі змісту наказу № 1508-о від 22.12.2023 року слідує, що позивача звільнено із займаної посади з 09.01.2024 року у зв'язку із закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023 та строку призначення на посаду державної служби.
Основною підставою для звільнення у наказі №1508-о зазначено абзац другий та п'ятий пункту 21, пункт 25 контракту про проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023.
Разом з тим, позивач зазначає, що наказом Львівської митниці від 15.11.2023 року № 798-вб такому було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку п. 3 ст.25 Закону України «Про відпустки» терміном на 287 календарних дні з 16 листопада 2023 року по 28 серпня 2024 року. Відтак його звільнення відбулось під час перебування позивача у відпустці, що унеможливило останнього вчиняти дії, щодо продовження контракту та внесення відповідних змін до такого.
Ухвалою суду від 13 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 25 березня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що відповідно до положень ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, в тому числі, у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону»). Покликається на ст. 85 Закону України «Про державну службу» в якій вказано, що у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку. У разі призначення на посаду державної служби з укладенням контракту про проходження державної служби державний службовець звільняється з посади в останній день строку дії контракту. Також відповідач зазначає, що на спірні правовідносини, які пов'язані з припиненням дії контракту у зв'язку із його закінченням, не поширюються норми Кодексу законів про працю України, оскільки в такому випадку не відбувається звільнення з ініціативи уповноваженого органу.
У зв'язку із наведеним, наказом Львівської митниці від 22.12.2023 №1508-о ОСОБА_2 звільнено з посади державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці у зв'язку із закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023 та строку призначення на посаду державної служби (відповідно до абзацу другого та п'ятого пункту 21, пункт 25 контракту про проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023)
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
05 січня 2023 року між Львівською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України в особі в.о. начальника митниці ОСОБА_3 , який діє на підставі Положення про Львівську митницю, що затверджене наказом Державної митної служби України від 29.10.2020 № 489 «Про затвердження положень про територіальні органи Держмитслужби» та ОСОБА_1 був укладений контракт № 07/2023 про проходження державної служби, а саме на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці (надалі - Контракт)
У п. 1 розділу «Загальні положення» Контракту вказано, що на відносини сторін за цим контрактом поширюється дія Митного кодексу України, а в частині, що не врегульована ним, Закону України «Про державну службу», інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини щодо проходження державної служби, Кодексу законів про працю України.
У п. 2, 3 розділу «Загальні положення» Контракту, зазначено, що такий є особливою формою строкового трудового договору, та є підставою для призначення особи на посаду державної служби.
У розділі «Права та обов'язки» Контракту, у п. 8, зокрема, вказано, що права сторін визначаються Митним кодексом України, Законом України «Про державну службу», Законом України «Про відпустки». Іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини щодо проходження державної служби. В п. 9 цього розділу наведений перелік обов'язків державного органу, де серед інших, вказаний обов'язок забезпечити дотримання прав особи, передбачених законодавством.
У розділі «Зміни умов, припинення дії та розірвання цього контракту» зазначено, що зміни до цього контракту вносяться за згодою сторін або з підстав, передбачених законодавством, шляхом підписання сторонами додаткових угод у письмовій формі у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких передається особі, а другий зберігається в іі особовій справі. Внесення змін до істотних умов контракту, визначених Законом України «Про державну службу» не допускається. ( п. 20 Контракту).
У п. 21, 25 розділу «Зміни умов, припинення дії та розірвання цього контракту» наведений перелік підстав для припинення дії контракту, зокрема, вказано про закінчення строку, на який укладено цей контракт. Особа звільняється із займаної посади державної служби в останній день строку дії цього контракту.
В розділі «Строк дії цього контракту» зазначено, що такий укладено на строк з 10.01.2023 року по 09.01.2024 року. У п. 27 цього розділу вказано, що дія такого контракту за умов належного виконання особою його обов'язків, завдань і ключових показників, передбачених цим контрактом, може бути продовжена за угодою сторін на той самий або більший строк, але не більше ніж на три роки шляхом підписання сторонами відповідних змін до контракту. Додаткова угода про продовження строку дії цього контракту повинна бути укладена сторонами не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України №494 від 17.06.2020 затверджено Порядок укладення контрактів про проходження державної служби (далі - Порядок №494).
Згідно п. 1 Порядок №494 визначає зміст, процедуру укладення, зміни та розірвання контракту про проходження державної служби (далі - Контракт) як строкового трудового договору, укладеного між державним органом та особою, яка призначається (переводиться) на посаду державної служби категорії Б або В (далі - особа).
Відповідно до п.2 Порядку №494 метою укладення контрактів є прийняття ефективних рішень з управління персоналом в державних органах для виконання завдань і функцій таких органів та/або їх структурних підрозділів, що мають тимчасовий характер.
У п. 3 Порядку №494 зазначено, що укладення контрактів здійснюється з дотриманням принципів законності, ефективності, прозорості та доброчесності. Під час укладання контракту не допускається звуження обсягу прав особи, визначених законодавством з питань державної служби та законодавством про працю в частині, не врегульованій Законом України «Про державну службу».
Відтак, державна служба позивача на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Смільниця» не допускає звуження обсягу його прав, визначених законодавством з питань державної служби та законодавством про працю в частині, не врегульованій Законом України «Про державну службу». Оскільки Закон України «Про державну службу» не врегульовує питання надання відпустки для догляду за дитиною до досягненню нею шестирічного віку, а відтак до спірної ситуації має застосовуватись Закон України «Про відпустки» а також Кодекс законів про працю України. На підтвердження вказаного, суд звертає увагу на п. 3 ст. 25 ЗУ «Про відпустки», вказано у наказі Львівської митниці від 15.11.2023 року № 798-вб, як на підставу надання такої відпустки позивачу.
Відтак, суд вважає безпідставними покликання представника відповідача про регулювання питання відпусток у Законі України «Про державну службу», оскільки такий закон не передбачає умов надання відпусток для догляду за дитиною.
Наказом Львівської митниці як відокремленим підрозділом Державної митної служби України від 15.11.2023 року № 798-вб за підписом в.о. начальника митниці Андрія Кузніка, ОСОБА_1 , державному інспектору відділу митного оформлення № 2 митного поста «Смільниця» була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки». Період відпуски вказаний у наказі з 16 листопада 2023 року по 28 серпня 2024 року на 287 календарних дні.
Надалі, наказом Львівської митниці від 22.12.2023 року №1508-0 «Про звільнення Баглая Петра » вирішено:
« 1. Припинити державну службу та звільнити 09 січня 2024 року ОСОБА_1 , державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці із займаної посади, відповідно до абзацу другого частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із закінчення строку, на який укладено контракт по проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023 та строку призначення на посаду державної служби.
Підставою для прийняття Наказу №1508-о зазначено абзац другий та п'ятий пункту 21, пункт 25 контракту про проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023».
Позивач вважаючи наказ Львівської митниці №1508-о від 22.12.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 » протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1).
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Митним кодексом України, Законом України «Про державну службу», а також Кодексом законів про працю України у випадках якщо нормами Закону України «Про державну службу» не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у законі.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 569 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Згідно ч. 5 ст. 570 Митного кодексу України з особами, які призначаються на службу до митних органів на посади державної служби, можуть укладатися контракти про проходження державної служби відповідно до законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Рішення про віднесення посади державної служби до посад, призначення на які здійснюється з укладанням контракту про проходження державної служби, приймається до проведення конкурсу керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, або керівником митниці у разі делегування йому відповідних повноважень.
Контракт про проходження державної служби укладається з особами у разі необхідності забезпечення організації та виконання завдань, що мають як тимчасовий, так і постійний характер.
Чисельність посад державної служби в митному органі, на які здійснюється призначення з укладанням контракту про проходження державної служби, не обмежується.
Контракт про проходження державної служби укладається на строк до трьох років.
Дія контракту про проходження державної служби за умови належного його виконання державним службовцем може бути продовжена за угодою сторін на той самий або більший строк, але не більше ніж на три роки шляхом підписання сторонами відповідних змін до контракту.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Згідно ст.1 Закону № 889 державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно ст.4 Закону №889 державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: 1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;
2) законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
3) професіоналізму - компетентне, об'єктивне і неупереджене виконання посадових обов'язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону;
4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові;
5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;
6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики;
7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження;
8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов'язків;
9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України;
10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.
Відповідно до статті 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частинами 1, 9, 10 та 12 статті 31-1 Закону №889-VIII встановлено, що
1. З особою, яка призначається на посаду державної служби, може бути укладено контракт про проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини другої статті 34 цього Закону в порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
9. Контракт про проходження державної служби підписується державним службовцем та суб єктом призначення або керівником державної служби і є невід ємною частиною акта про призначення на посаду.
10. Контракт про проходження державної служби набирає чинності з дати, визначеної в акті про призначення на посаду як дата початку виконання посадових обов язків.
12. Дія контракту про проходження державної служби припиняється:
1)у разі закінчення строку, на який укладено контракт;
2)за ініціативою державного службовця або за угодою сторін;
3)за ініціативою суб'єкта призначення або керівника державної служби - у разі невиконання або неналежного виконання державним службовцем умов контракту;
4)у разі припинення державної служби з підстав, визначених частиною першою статті 83 цього Закону.»
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII встановлено, що державна служба припиняється з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Статтею 88-1 Закону №889-VIII визначено, що контрактом про проходження державної служби можуть бути встановлені додаткові, крім передбачених цим Законом, підстави припинення державної служби.
Підставою для звільнення у наказі №1508-о зазначено абзац другий та п'ятий пункту 21, пункт 25 контракту про проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023, тобто у зв'язку із закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби та строку призначення на посаду державної служби.
Разом з тим, строк на який був укладений контракт припав на період, коли позивач перебував у відпустці, яка мала закінчуватись 28.08.2024 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 58 Закону №889-VIII додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.
Із аналізу норм Митного Кодексу України а також Закону України «Про державну службу» вбачається, що такі нормативно-правові акті не місять регулювання питання надання працівнику відпустки за доглядом за дитиною до досягнення такою шестирічного віку. Такі положення врегульовані Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року ( зі змінами та доповненнями) № 504/96-ВР ( надалі Закон 504/96-ВР)
Так, у статті 1 Закону 504/96-ВР зазначено, що державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи
Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (ст. 2 Закону 504/96-ВР)
Згідно з положенням статті 3 Закону 504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Відтак, дія контракту з позивачем продовжується до закінчення відпустки, тобто до 28.08.2024 року.
Право на відпустки забезпечується:
гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку передбачена ст. 25 Закону 504/96-ВР, де вказано, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку, зокрема, матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Аналогічна норма про право на відпустку гарантовано ст. 179 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII ( надалі - КЗпП України), де зазначено, що підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати одному з батьків дитини частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.
У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Стаття 181 КЗпП України регулює порядок надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування ї до стажу роботу, де зазначено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Вказане положення також міститься у ст. 46 Закону №889-VIII, де у п. 10 ч. 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування державного службовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку. Враховуючи наявність наказу від 15.11.2023 року № 798-вб Про надання відпустка Позивачу із зазначенням чіткого терміну надання такої відпустки, а саме з 16 листопада 2023 року по 28 серпня 2024 рік гарантувало позивачу зарахування вказаного періоду до його стажу роботи.
Відтак, звільнення його з роботи, та розірвання з таким контракту в період перебування його у відпустці, потягнуло порушення його прав, які передбачені Законом України «Про відпустки», КЗпП України та Закону України «Про державну службу».
Так, у своєму Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.04.2012 № 9-рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
У § 49 Рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.07.2004 № 14-рп/2004 вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.
З огляду на це Конституційний Суд України у Рішенні від 04.09.2019 зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), добросовісно та розсудливо.
Приймаючи рішення про звільнення позивача у період перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, відповідач відповідно до п.п. 2-8 ч. 2 ст. 2 КАС України повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Таким чином, зважаючи на порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо заборони звільнення позивача в період перебування останнього у відпустці по догляду за дитиною, суд дійшов висновку про те, що наказ від 22.12.2023 № 1508-о не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС та підлягає скасуванню.
Також, надаючи оцінку спірному наказу Львівської митниці від 22.12.2023 №1508-о «Про звільнення Баглая Петра», суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
При цьому, судом має враховуватися принцип співмірності наслідків заходу тим порушенням, які виявлені та ризиків, які вони утворюють, а також дотримання справедливого балансу між інтересами працівника/роботодавця і публічними інтересами.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 (справа №1-11/2012) зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який серед іншого означає, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею. Додержання принципу пропорційності означає необхідність дотримання балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення (ст. 2 КАС України).
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ оскаржуваний наказ Львівської митниці не відповідає критерію «пропорційності» та «співмірності».
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів, зокрема, верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України; стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.
Згідно п. «а» ч.2 ст.9 Міжнародної організації праці №158 Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №3933-ХІІ від 04.02.1994, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Таким чином, прийнятий Львівською митницею наказ №1508-о від 22.12.2023 про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці є протиправним, не ґрунтується на вимогах законодавства, прийнятий без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, тому підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 поновленню на посаді.
Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України, а тому встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 травня 2018 року у справі №П/9901/101/18, та у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі №826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі №9901/226/19.
Таким чином, ОСОБА_1 має бути поновлений на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці.
Вирішуючи питання щодо визначення дати, з якої позивача має бути поновлено на посаді, суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110), днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, оскільки наказом Львівської митниці від 22.12.2023 №1508-о позивача звільнено з посади 09.01.2024, то цей день є останнім робочим днем, тому поновлювати позивача на посаді слід з наступного дня після звільнення - з 10.01.2024 року.
Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.
В абзаці 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Частиною третьою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Однак, суд враховує, що ОСОБА_1 з 16 листопада 2023 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. Вказана відпустка була надана позивачу у відповідності до п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки», та вважається відпусткою без збереження заробітної плати. Відтак, позивач з 16.11.2023 року не отримував заробітною плату, перебував у відпустці, що виключає стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням цих положень рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці Державної митної служби України, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач згідно з ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати у вигляді сплати судового збору розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд,
ухвалив:
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати наказ Львівської митниці від 22.12.2023 №1508-о Про звільнення ОСОБА_2 .
Поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста Смільниця Львівської митниці з 10.01.2024 року.
В решті вимог позову відмовити.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста Смільниця Львівської митниці допустити до негайного виконання.
Судові витрати у вигляді судового збору розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна