"21" березня 2024 р. Справа № 363/3760/21
21 березня 2024 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
особи, стосовно якої подано клопотання ОСОБА_4 ,
законного представника ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у судовому засіданні у залі суду в м. Вишгороді клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні №12021111050001406 від 17.07.2021 року стосовно ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,
встановив:
В провадженні суду на розгляді знаходиться клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні №12021111050001406 від 17.07.2021 року стосовно ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
В судовому засіданні прокурор підтримала клопотання, просила застосувати примусові заходи медичного характеру, оскільки відповідно до висновку судово-психіатричного експерта підтверджено, що ОСОБА_4 на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Потерпілий ОСОБА_7 не з'явився у судове засідання, подав суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутності.
Представник потерпілого ТОВ «ОТП Лізінг» ОСОБА_8 не з'явився у судове засідання, подав суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутності.
Законний представник ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримала клопотання прокурора.
Захисник ОСОБА_6 та особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримали клопотання прокурора частково в частині застосуванні примусових заходів медичного характеру шляхом госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним характером, оскільки за висновком експертизи ОСОБА_4 потребує амбулаторної психіатричної допомоги.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали судової справи, в тому числі висновок судово-психіатричного експерта №519 від 26.08.2021 року, суд дійшов наступного.
Згідно з вимогами частини першої статті 503 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:
1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Судовий розгляд такого провадження проводиться за правилами ст.ст. 512, 513 КПК України і завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні.
Частиною 2 статті 513 КПК України передбачено, що, визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.
Під час здійснення судового провадження встановлено, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №519 від 26.08.2021 року вбачається, що ОСОБА_4 під час скоєння інкримінованих дій страждав та страждає в даний на органічне ураження головного мозку з помірним інтелектуально-мнестичним зниженням та емоційно-вольовими розладами. Під час скоєння інкримінованих дій не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_4 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Висновком судово-психіатричної експертизи, на який посилається прокурор у своєму клопотанні, встановлено, що ОСОБА_4 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, але не в повній мірі. Потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Отже, із висновку судово психіатричної експертизи вбачається, що ОСОБА_4 нездатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що свідчить про його обмежену осудність, що є підставою для застосування судом ст. 20 КК України.
Обмежено осудна особа підлягає кримінальній відповідальності та покаранню, до неї за наявності підстав можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Зауважень з приводу належності та допустимості вказаного доказу - висновку судово-психіатричного експерта до суду не надходило.
Згідно зі статтею 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Відтак, підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено у стані неосудності немає, а тому підстав для прийняття рішення в порядку ст.ст. 503, 512 КПК України про застосування примусових заходів медичного характеру, у суду відсутні.
Відповідно до статті 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
З аналізу зазначених норм вбачається, що обмежена осудність пов'язана з наявністю у суб'єкта певного психічного розладу, психічної аномалії; внаслідок зазначеного психічного стану особа усвідомлює, але не повною мірою, фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння та (або) не повною мірою може керувати ними. Тобто на відміну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними у обмежено осудної особи не виключається; обмежена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єкта, отже, не виключає кримінальну відповідальність і покарання за вчинене.
Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона може враховуватись судом при призначенні покарання і відповідно до частини 2 статті 94 КК України є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» неосудність та обмежена осудність є юридичними категоріями, а тому визнання особи неосудною (частина 2 статті 19 КК України) чи обмежено осудною (частиною 1 статті 20 КК України) належить виключно до компетенції суду.
Висновок експертизи дає підстави вважати, що ОСОБА_4 на момент вчинення інкримінованого діяння знаходився у стані обмеженої осудності і відповідальність за скоєне у такому стані настає на загальних підставах з урахуванням положень частини 2 статті 20 КК України, а кримінальне провадження повинно здійснюватися у загальному порядку з усіма гарантіями, які закон надає стороні захисту.
Окрім того, суд звертає увагу й на те, що у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», роз'яснено, що, враховуючи те, що згідно зі ст. 20 КК України особа, визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності, слід визнати, що справу щодо такої особи необхідно направляти до суду з обвинувальним висновком, в якому мають міститися дані про психічне захворювання цієї особи. Визнати правильною практику тих судів, які, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановляють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом'якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання.
В силу вимог статті 512 КПК України судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні.
Підсумовуючи, судом встановлено, що ОСОБА_4 на час вчинення інкримінованого протиправного діяння не перебував в стані неосудності, що підтверджено висновком судово-психіатричної експертизи, відтак, суд вважає, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню, тому суд дійшов висновку про необхідність відмовити в застосуванні примусових заходів медичного характеру та повернути матеріали кримінального провадження прокурору.
Керуючись ст.ст. 370-372, 512-513 КПК України, суд
постановив:
В задоволенні клопотання прокурора Бучанської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, відмовити.
Клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України з матеріалами кримінального провадження - повернути прокурору.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подання апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.
Повний текст ухвали оголошено 25.03.2024 року 16 год. 00 хв.
Суддя ОСОБА_1