Справа № 488/2085/23
Провадження № 2/357/474/24
іменем України
25 березня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Вальчук М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, який діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
В червні 2023 року позивач Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, який діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовною заявою до ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, посилаючись на наступні обставини.
На території Корабельного району м. Миколаєва проживає громадянка ОСОБА_5 , яка є матір'ю малолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
У свідоцтвах про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьки записані зі слів матері, відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України. Батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянин ОСОБА_6 .
На початку 2023 року до служби у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради надійшов анонімний телефонний дзвінок про те, що у підвалах багатоповерхових житлових будинків мікрорайону ОСОБА_7 перебуває мати з чотирма малолітніми дітьми. Після проведення роботи поліцією інформація не підтвердилася.
Однак, 23.01.2023 року громадянка ОСОБА_5 разом з дітьми прийшла в підвальне приміщення адміністрації Корабельного району та хотіла там проживати, мотивуючи це тим, що у неї відсутнє житло в м. Миколаєві, а повертатися за місцем своєї реєстрації ( АДРЕСА_1 ) вона не бажає, так як там у неї склалися напружені стосунки з родичами.
24.01.2023 року службою у справах дітей адміністрації Корабельного району, службою у справах дітей Миколаївської міської ради та волонтерською спільнотою міста, мати разом з дітьми тимчасово була влаштована до закладу для внутріпереміщених та евакуйованих осіб у Заводському районі міста Миколаєва.
На момент вміщення діти були в занедбаному стані, у брудному одязі, з явними ознаками простуди та педикульозу. У закладі матері та дітям надали місця для сну, забезпечили одягом та харчуванням.
Крім того, гр. ОСОБА_5 запропоновано влаштуватися до Миколаївського обласного центру соціально-психологічної допомоги, від якого вона категорично відмовилася.
В лютому 2023 року колишній чоловік громадянки ОСОБА_6 орендував житло за адресою: АДРЕСА_2 , в якому став проживати однією сім'єю разом з ОСОБА_5 та дітьми.
30.03.2023 року до Служби у справах дітей надійшло повідомлення комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська дитяча лікарня № 2», що згідно акту органу внутрішніх справ України та закладу Охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 29.03.2023 року влаштовані діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Мати кинула дітей та пішла в невідомому напрямку.
Батько ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , виявив бажання забрати доньку на своє утримання, про що написав заяву.
12.04.2023 року, згідно висновку служби у справах дітей, малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передана батькові на його утримання. Наразі дитина з батьком проживають за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішеннями виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 19.04.2013 №№ 232, 233, 234 дітям: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування.
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.05.2013 № 306 малолітні влаштовані до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
З 30.03.2023 року до теперішнього часу мати дітей, ОСОБА_5 , жодного разу не прийшла до служби та не поцікавилася долею своїх дітей.
У даному випадку, відповідачка байдужа до долі своїх малолітніх дітей, на контакт зі службою не йде, не повідомляє про місце свого знаходження та не виявляє бажання повернути дітей.
Тому, просили суд позбавити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь законних представників дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , проживає по АДРЕСА_3 , та є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які мешкають за адресою: АДРЕСА_5 , куди влаштовані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дітей у розмірі 1/2 частки від її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту звернення до суду і до досягнення ними повноліття ( а. с. 1-8 ).
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03.08.2023 року цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, який діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, передано за підсудністю на розгляд до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ( а. с. 71-72 ).
20 вересня 2023 року вказані цивільна справа надійшла на адресу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, про що свідчить відповідний штамп суду.
Протоколом автоматизованого розподілу між суддями від 20.09.2023 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 76-77 ) та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
25 вересня 2023 року здійснено запити стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 81 ).
03 листопада 2023 року за вх. № 48783 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 82 ).
Згідно отриманої відповіді вбачається, що відповідач ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 07.06.2018 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.
Ухвалою судді від 07.11.2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі на 15 годину 00 хвилин 30 листопада 2023 року ( а. с. 83-84 ).
Ухвалою суду від 21 грудня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 годину 00 хвилин 22 січня 2024 року ( а. с. 100-102 ).
Розгляд справи неодноразово відкладався, останнього разу було відкладено на 25.03.2024 року ( а. с. 105, 120 ).
В судове засідання позивач свого представника не направив, 01.03.2024 року за вх. № 11632 судом отримано клопотання від Служби у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, яка виконує функції органу опіки та піклування, як представник позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, просили розглянути справу у їх відсутність. Всі позовні вимоги під підтримують та просили задовольнити. Проти прийняття заочного рішення не заперечують.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином на адресу місця її реєстрації, враховуючи отриману відповідь з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача, однак, відомості на адресу суду не повернулися.
З матеріалів справи вбачається, що судом неодноразово направлялася кореспонденція, в тому числі і судові повістки на адресу відповідача, однак на адресу суду повернулися конверти, в яких причина повернення працівниками пошти зазначалась, як адресат відсутній за вказаною адресою так і за закінченням терміну зберігання ( а. с. 93, 95, 111, 112 ), лише один раз відповідач отримала судову повістку, про розгляд справи на 22.02.2024 року, яку отримала особисто 14.02.2024 року ( а. с. 113 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23.
В зазначеній постанові Верховний Суд вказував, що посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати належні йому процесуальні права, є безпідставними, так як наявна на а. с. 143 т. 3 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, наведені доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
Отже, з наявного поштового повідомлення про вручення, яке лише один раз було отримано відповідачем особисто 14.02.2024 року, про що містить підпис останньої, вбачається, що ОСОБА_5 обізнана про наявність на розгляді в суді справи, де вона є відповідачем стосовно позбавлення її батьківських прав.
Статтею 43 ЦПК України встановлений обов'язок добросовісно користування учасниками судового процесу процесуальними правами. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України відповідач ОСОБА_5 була належним чином повідомленою про дату, час та місце слухання справи.
Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзив на позовну заяву позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, представник позивача та третьої особи скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_5 не з'явилася в судове засідання, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надала відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
Ухвалою суду від 25.03.2024 року суд вирішив проводити розгляд справи у заочному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_5 перебувала в шлюбі з ОСОБА_6 , який розірвано 15.12.2018 року, про що в матеріалах справи свідчить відповідне свідоцтво про розірвання шлюбу ( а. с. 18 ).
Згідно свідоцтва про шлюб, з 12.03.2022 року відповідач ОСОБА_5 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 ( а. с. 19 ).
У наявних в матеріалах справи свідоцтв про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьки записані зі слів матері, відповдіача по справі відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України ( а. с. 21-40 ).
Батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянин ОСОБА_6 ( а. с. 31 ).
30 березня 2023 року до служби у справах дітей надійшло повідомлення комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська дитяча лікарня № 2», що згідно акту органу внутрішніх справ України та закладу Охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 29.03.2023 року влаштовані діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Мати кинула дітей та пішла в невідомому напрямку ( а. с. 41-48 ).
Встановлено, що батько ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , виявив бажання забрати доньку на своє утримання, про що написав заяву.
12 квітня 2023 року, згідно висновку служби у справах дітей, малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передана батькові на його утримання ( а. с. 56 ), яка з батьком проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішеннями виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 19.04.2013 №№ 232, 233, 234 дітям: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування ( а. с. 51, 52 ).
26 квітня 2023 року відбулося знайомство ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з дітьми ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить в матеріалах справи Акт про знайомство осіб з дитиною ( а. с. 53 ).
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.05.2013 № 306 малолітні влаштовані до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ( а. с. 54-55 ).
Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_5 відносено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в інтересах дітей ( а. с. 9-11 ).
Так, висновок органу опіки та піклування - виконавчого комітету міської ради щодо про позбавлення відповідача батьківських прав не є обов'язковим для суду (частини п'ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, провадження № 61-3503 св 21.
Позивач зазначає, що з 30.03.2023 року до теперішнього часу мати дітей, ОСОБА_5 , жодного разу не прийшла до служби та не поцікавилася долею своїх дітей, що свідчить про її байдужість до долі своїх малолітніх дітей, на контакт зі службою не йде, не повідомляє про місце свого знаходження та не виявляє бажання повернути дітей, що є підставою для позбавлення останньої батьківських прав відносно її дітей.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по виханню дитини.
Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таке рішення має бути прийнято з метою захисту інтересів неповнолітньої дитини, яка фактично позбавлена його батьківського піклування.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року ( справа № 631/2406/15-ц провадження № 61-36905св18 ).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Відповідач ОСОБА_5 в свою чергу в судове засідання не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце слухання справи та обізнаною про наявність на розгляді в суді цивільної справи стосовно позбавлення її батьківських прав, жодних заяв та клопотань від останньої на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача, тобто, саме таким чином розпорядилася своїми правами. Зазначене свідчить про байдужість відповідача.
Окрім цього, не було з боку відповідача і спростовано обставини, викладені позивачем в позовній заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Всі наведені вище факти, як кожен окремо так в сукупності, свідчать проте, що відповідач свідомо ухиляється від покладеного на неї обов'язку по вихованню своїх дітей, не піклується про фізичний і духовний їх розвиток, не надає матеріальної допомоги на їх утримання, не проживає разом з ними, не навідує та не намагається повернути дітей.
Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини (cт. 18 Конвенції про права дитини).
Отже, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.06.2021 року у справі № 466/9380/17.
Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 357/17852/15-ц.
Судом було вирішено не заслуховувати у судовому засіданні дітей, з метою не допущення порушення їх емоційного, психологічного стану, враховуючи вік дітей, знаходження дітей ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ) в Миколаївській області, а також запроваджений на території України воєнний стан.
Питання щодо можливості позбавлення батьківських прав вирішувалось також Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 638/1496/17-ц (провадження № 61-35874св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 16 червня 2021 року у справі № 315/1279/19 (провадження № 61-3821св21).
У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 296/7848/16-ц (провадження № 61-43695св18) зазначено, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
При вирішенні питання стосовно позбавлення батьківських прав відповідача, судом враховуються і ті обставини, що остання свідомо покинула дітей 23.03.2023 року, з того часу не поцікавилася їх долею, тобто самоусунулася від батьківських обов'язків.
Відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав (постанова Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 203/3505/19).
Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач не намагається змінитися та зробити все від неї залежне для належного виконання батьківських обов'язків, остання свідомо ухиляється від цього, чим створює загрозу для дітей.
Тому, суд приходить до переконання, що наразі змінити поведінку відповідача у кращу сторону неможливо.
Зазначене підтверджується, як матеріалами справи так і обставинами встановленими під час розгляду даної цивільної справи.
Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі, які вказують на нехтування матір'ю своїм батьківським обов'язком, є всі підстави щодо позбавлення відповідачки батьківських прав.
Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Аналогічна правова позиція мститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 331/8310/15, провадження № 61-4879св20.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає необхідним позбавити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов'язок батьків утримувати своїх дітей.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини другої статті 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо її утримання.
Згідно з частиною третьою статті 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Отже, з урахуванням частини третьої статті 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, тому вирішення судом першої інстанції у цій справі вимоги про стягнення аліментів не є порушенням норм процесуального права, оскільки суд одночасно з позбавленням батьківських прав може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18 (провадження № 61-4346св20).
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини ( аліменти ) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення, тощо.
Згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 1 статті 183 СК України частка заробітку ( доходу ) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
На підставі ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджується за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Враховуючі матеріальне становище дітей, матеріальне становище відповідача, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на користь законних представників дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , проживає по АДРЕСА_3 , на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які мешкають за адресою: АДРЕСА_5 , на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/2 частки від її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27.06.2023 року і до досягнення ними повноліття.
При цьому, суд також бере до уваги, що з огляду на положення ст. 161 ЦПК України, аліменти на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину можуть стягуватися навіть у безспірному порядку (в наказному провадженні).
Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.
Крім того, розмір аліментів у частці від доходу платника аліментів у розмірі 1/2 частини є тим мінімумом, який батько/мати в силу свого батьківського обов'язку за законом повинен/повинна сплачувати на утримання дітей, і який не призведе до порушення прав та інтересів відповідача.
До того ж, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц, провадження № 61-46794св18.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Як зазначено вище, враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, отримувач аліментів може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів.
Значне погіршення матеріального становища платника аліментів, може бути підставою для вимоги про зменшення розміру аліментів.
Дана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 462/4973/15-ц.
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
З 1 січня 2023 року відповідно до Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» ставки судового збору змінюються.
Як визначено у Законі, судовий збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 (провадження № 61-5554сво23).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд врахує, що за подання позову немайнового характеру особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України "Про судовий збір", що складав в розмірі 1073,60 грн. на час звернення до суду та оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат, з відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2 147,20 грн. ( по 1073,60 грн. за кожну вимогу ( позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів) ).
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 150, 155, 164, 166, 180-183, 191 СК України, ст. ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 81, 89, 131, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 280-289, 430 ЦПК України, ч. 2 ст. 51 Конституції України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про судовий збір», суд, -
Позовні вимоги Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, який діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягувати з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на користь законних представників дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , проживає по АДРЕСА_3 , на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які мешкають за адресою: АДРЕСА_5 , на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/2 частки від її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27.06.2023 року і до досягнення ними повноліття.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 2 147,20 гривень ( дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок ).
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць - підлягає негайному виконанню.
Направити рішення суду з дня набрання законної сили нотаріусу за місцем знаходження майна для відома.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради ( адреса місцезнаходження: 54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20, ЄДРПОУ: 04056612 );
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_6 );
Третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради ( адреса місцезнаходження: 54050, Миколаївська область, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, буд. 314 ).
Повне заочне судове рішення складено 25 березня 2024 року.
Заочне рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов