ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.03.2024Справа № 910/614/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи №910/614/24 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" про стягнення 6 476,61 грн.
У січні 2024 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Оберіг» 6 476,61 грн з яких 5 087, 00 грн пені, 716, 14 грн інфляційних втрат та 673, 47 грн 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13 грудня 2023 року у справі №910/3474/23 задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Оберіг» 25 526, 51 грн страхового відшкодування. Проте, оскільки відповідач здійснив оплату страхового відшкодування з порушенням строку, встановленого пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вказане є підставою для нарахування та стягнення з відповідача заявлених сум.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 січня 2024 року відкрито провадження у справі №910/614/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами та встановлено сторонам строк на подачу заяв по суті спору.
У строк, встановлений судом, відповідач, 08 лютого 2024 року, через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву в якому заперечив проти задоволення позовних вимог.
15 лютого 2024 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 грудня 2023 року у справі №910/3474/23 стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Оберіг» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» 25 526, 51 грн страхового відшкодування, 5 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 684, 00 грн судового збору.
Зазначеним рішенням суду від 13 грудня 2023 року встановлено, що
(1) позивачем затверджено страховий акт №СТОКА-19318 від 26.11.2022, згідно із яким у зв'язку із настанням 19.04.2022 страхового випадку, позивач вирішив здійснити виплату страхового відшкодування в загальній сумі 28 026,51 грн.
На підставі страхового акту №СТОКА-19318 від 26.11.2022 позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 28 026,51 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 43667 від 14.11.2022.
(2) Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «Renault» реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА група «ОБЕРІГ» (відповідач у справі) згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/210626230 (згідно із відомостями з єдиної централізованої бази даних МТСБУ).
(3) Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 160 000,00 грн та франшизу у розмірі 2 500,00 грн.
(4) Отже, сума страхового відшкодування, яка підлягає сплаті відповідачем на користь позивача складає 25 526,51 грн (28 026,51 - 2 500,00 грн (франшиза)).
Рішення Господарського суду міста Києва від 13 грудня 2023 року у справі №910/3474/23 набрало законної сили 03 січня 2024 року.
Приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Оберіг» направлялася заява за вих. №46946 від 16 листопада 20228 026, 51 грн в порядку ст. 27 Закону України «Про страхування».
Відповідачем вказана заява отримана 17 листопада 2022 року (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за №0303800923487).
Проте, виплату страхового відшкодування у розмірі 25 526, 51 грн відповідач здійснив лише 03 січня 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією №24882_00000/а293f82D-045b-4b17-b4c9-cb3940221901.
Встановивши, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з виплати позивачеві страхового відшкодування поза межами граничного строку (не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування) позивач заявляє до стягнення 5 087, 00 грн пені, 716, 14 грн інфляційних втрат та 673, 47 грн 3% річних, нарахованих на суму страхового відшкодування.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що позивач не надав суду доказів належного відправлення претензії і доданих до неї документів. Крім того, відповідач зазначив, що дія статті 625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.
В частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу відповідач вказав, що заявлений позивачем розмір витрат 3 000, 00 грн не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмету позову. Також, відповідач вказав на відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що позбавляє можливості здійснити розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно з частиною 1 статті 230 та частин 1, 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Норма вказаної статті не містить обмежень щодо її застосування виключно у правовідносинах між страховиком і страхувальником за полісом ОСЦПВВНТЗ, тому суд дійшов висновку про можливість застосування даної відповідальності до відповідача у разі прострочення ним виплати страхового відшкодування на користь особи, яка має право на таке відшкодування, у даному випадку - позивача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 грудня 2023 року у справі №910/3474/23, яке набрало законної сили 03 січня 2024 року, стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Оберіг» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» 25 526, 51 грн страхового відшкодування.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що ще до звернення позивача з позовом до суду в межах справи №910/3474/23, останній звертався до відповідача із заявою №46946 від 16 листопада 2022 року на виплату страхового відшкодування у розмірі 28 026, 51 грн.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0303800923487 заява отримана відповідачем 17 листопада 2022 року.
Виплату страхового відшкодування у розмірі 25 526, 51 грн (з урахуванням розміру франшизи) відповідач здійснив 03 січня 2024 року.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був здійснити страхове відшкодування позивачеві не пізніше як через 90 днів з дати отримання заяви про виплату страхового відшкодування, а отже зобов'язання відповідача перед позивачем є простроченим з 16 лютого 2023 року.
З урахуванням прострочення оплати, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5 087, 00 грн пені за період з 02 липня 2023 року по 02 січня 2024 року, 716, 14 грн інфляційних втрат за період з березня 2023 року по листопад 2023 року, 673, 47 грн 3 % річних за період з 16 лютого 2023 року по 02 січня 2024 року.
Як свідчить позовна заява, позивачем визначено пеню за 6 місяців.
Судом перевірено розрахунок суми пені та з урахуванням виникнення прострочення з 16 лютого 2023 року, визнано правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 5 087, 00 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Враховуючи, що правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, як і правовідносини сторін у даній справі, то суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних.
Суд, перевірив розрахунок 3% річних за допомогою ІПС «Ліга Закон» та визнав обґрунтованими та правомірно заявленими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 673, 47 грн за період з 16 лютого 2023 року по 02 січня 2024 року.
Судом також перевірено розрахунок інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення та визнано правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 716, 14 грн інфляційних втрат за період з березня 2023 року по листопад 2023 року .
Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позов, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.
Зокрема, посилання відповідача на судову практику у справі №916/1093/21 не стосується даної справи, оскільки суб'єктний склад у наведеній справі та предмет регулювання правовідносин є відмінними від справи, що розглядається.
Твердження відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів надіслання на адресу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» претензії (заяви на виплату страхового відшкодування) також судом відхиляються, оскільки враховуючи принцип вірогідності, спірна заява отримана відповідачем 17 листопада 2022 року, що не спростовано останнім. Крім того, законодавство не встановлює обов'язку направлення такої заяви листом з описом вкладення.
Щодо заперечень відповідача про форс-мажорні обставини, які є підставою для відмови у вимогах позивача, суд зазначає таке.
Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 -1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як, наприклад, статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Суд зазначає, що статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а стаття 625 Цивільного кодексу України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.
Посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною, та, на думку відповідача, звільняє його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є необґрунтованим та безпідставним.
Стосовно посилань відповідача на те, що дія частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.
Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За наведених обставин, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Щодо розподілу судових витрат.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3 000 грн 00 коп. витрат на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з пунктом 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Згідно викладеного у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, понесених позивачем, позивачем понесено судові витрати у вигляді сплати 3 028, 00 грн. судового збору за подання до суду позовної заяви та 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
На підтвердження стягнення суми 3 000 грн 00 коп. правових витрат позивачем подано копію договору про надання правової (правничої) допомоги №2-12/2023-ю від 08 грудня 2023 року, укладеного між Адвокатським бюро «Гедз» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» (клієнт), предметом якого (пункт 1.1) є надання адвокатським бюро правової (правничої) допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з пунктом 5.1 договору, за надання правової (правничої) допомоги Адвокатським бюро у справах, де клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 3 000, 00 грн у справах, де ціна позову (первинна) не перевищує або дорівнює 10 000, 00 грн.
Клієнт перераховує гонорар Адвокатському бюро не пізніше 5 робочих днів після надання Адвокатським бюро акту виконаних робіт та рахунку до нього.
Згідно п. 7.1, договір укладений на строк до 31.12.2024.
Отже, розмір гонорару за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18.
Згідно з підписаним між сторонами за договором актом виконаних робіт від 11.01.2024, Адвокатським бюро «Гедз» надано Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «УСГ» правничу допомогу в межах розглядуваної справи на суму 3 000, 00 грн.
Сума 3 000, 00 грн згідно вказаного акту, сплачена позивачем на користь АБ «Адвокатське бюро «Гедз» згідно платіжної інструкції № 5325 від 11.01.2024
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов'язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.
Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.
Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Судом враховано, що між клієнтом та адвокатом була погоджена фіксована форма гонорару без прив'язки до обсягу витраченого адвокатом часу на надання послуги.
Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 129 ГПК України, то зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 та від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18).
Отже, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи здійснення адвокатом представництва позивача у даній справі, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у розмірі 3 000, 00 грн, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає вказаним критеріям.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3 000 грн 00 коп. витрат на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з пунктом 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Згідно викладеного у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, понесених позивачем, позивачем понесено судові витрати у вигляді сплати 3 028, 00 грн. судового збору за подання до суду позовної заяви та 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
На підтвердження стягнення суми 3 000 грн 00 коп. правових витрат позивачем подано копію договору про надання правової (правничої) допомоги №2-12/2023-ю від 08 грудня 2023 року, укладеного між Адвокатським бюро «Гедз» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» (клієнт), предметом якого (пункт 1.1) є надання адвокатським бюро правової (правничої) допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з пунктом 5.1 договору, за надання правової (правничої) допомоги Адвокатським бюро у справах, де клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 3 000, 00 грн у справах, де ціна позову (первинна) не перевищує або дорівнює 10 000, 00 грн.
Клієнт перераховує гонорар Адвокатському бюро не пізніше 5 робочих днів після надання Адвокатським бюро акту виконаних робіт та рахунку до нього.
Згідно п. 7.1, договір укладений на строк до 31.12.2024.
Отже, розмір гонорару за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18.
Згідно з підписаним між сторонами за договором актом виконаних робіт від 11.01.2024, Адвокатським бюро «Гедз» надано Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «УСГ» правничу допомогу в межах розглядуваної справи на суму 3 000, 00 грн.
Сума 3 000, 00 грн згідно вказаного акту, сплачена позивачем на користь АБ «Адвокатське бюро «Гедз» згідно платіжної інструкції № 5325 від 11.01.2024
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited" проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини п'ятої статті 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Відповідач у відзиві зауважив, що підготовка даної справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної підготовки, оскільки справа є малозначною та розглядається в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. Крім того відповідач зауважив на відсутність детального розрахунку суми судових витрат.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Суд вважає обґрунтованим та співмірним із заявленою ціною позову та складністю виконаної роботи розмір витрат на правову допомогу в розмірі 3 000 грн 00 коп.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (вул. Васильківська, 14, м. Київ, 03040, ідентифікаційний код юридичної особи 39433769) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (вул. І. Федорова, буд. 32А, м. Київ, 03038, ідентифікаційний код юридичної особи 30859524) 5 087 (п'ять тисяч вісімдесят сім) грн 00 коп пені, 716 (сімсот шістнадцять) грн 14 коп інфляційних втрат, 673 (шістсот сімдесят три) грн 47 коп 3 % річних, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп судового збору та 3 000 (три тисячі) грн 00 коп витрат на надання правової допомоги.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 березня 2024 року.
Суддя Ігор Курдельчук