номер провадження справи 27/9/24
25.03.2024 Справа № 908/154/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ВУСО” (вул. Голосіївська, 17, м. Київ, 03039, ідентифікаційний код юридичної особи 31650052)
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” (пр. Моторобудівників, 34, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789)
про стягнення 8 000 грн 00 коп.
без виклику сторін
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ВУСО” про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” 8 000 грн 00 коп. страхового відшкодування.
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 19.01.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/154/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми 8 000 грн 00 коп., беручи до уваги те, що справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 24.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/154/24, присвоєно номер провадження 27/9/24. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 24.01.2024 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 16.02.2024.
В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, сформований в системі «Електронний суд» 31.01.2024 (вх. № 2328/08-08/24 від 31.01.2024), згідно якого відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 8 000 грн 00 коп. страхового відшкодування в порядку регресу. Крім цього, відповідач просив суд на підставі ст. 130 ГПК України повернути позивачу з державного бюджету 50% сплаченого судового збору та розглянути справу без участі представника відповідача.
Позивач відповіді на відзив не надав.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 25.03.2024.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд
13.06.2023 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспортну № 20765628-02-10-01, згідно умов даного договору було застраховано майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля Porsche Macan S д.н.з. НОМЕР_1 .
01.08.2023р. в м.Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю автомобіля Porsche Macan S д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля CHEVROLET AVEO д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
В результаті ДТП зазначені транспортні засоби (далі - ТЗ) отримали механічні ушкодження).
Так, 03.08.2023 позивачем складено акт (протокол) огляду ТЗ-заява на виплату.
Згідно з постановою Святошинського районного суду м. Києва № 759/15373/23 від 15.09.2023, особою винною у скоєнні ДТП, є ОСОБА_2 , якого було притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України “Про страхування”, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно ст. 979 ЦК України, згідно якої визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно умов договору страхування страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода (ДТП), (п. 4.1.1 договору). Розмір страхового відшкодування визначається Страховиком, виходячи із суми заподіяного в результаті настання страхового випадку матеріального збитку, але не більше розміру страхової суми. Підставою для виплати страхового відшкодування є рахунок станції технічного обслуговування (п.5.2 договору).
Відповідно до рахунку на оплату № 241 від 04.08.2023 вартість відновлювального ремонту склала 11 200 грн 00 коп.
Згідно із ст. 25 Закону України «Про страхування» та умов договору, на підставі заяви Страхувальника позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 9 333 грн 33 коп.
Перерахування коштів здійснювалось наступним чином.
9 333 грн 33 коп. було проведено залік в рахунок несплаченого страхового платежу за договором добровільного страхування наземного транспорту № 20765628-02-10-01 від13.06.2023.
Факт проведення зазначеного заліку підтверджується страховим актом № 2310341-1 від 10.08.2023 та довідкою-підтвердження заліку страхового відшкодування.
Згідно із ст. 25 Закону України «Про страхування» та умов договору, на підставі заяви Страхувальника ПрАТ «СК «ВУСО» було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 1 866 грн 67 коп.
Перерахування коштів здійснювалось наступним чином.
1 866 грн 67 коп. було проведено залік в рахунок несплаченого страхового платежу за договором добровільного страхування наземного транспорту № 20765628-02-10-01 від 13.06.2023.
Факт проведення зазначеного заліку підтверджується страховим актом № 2310341-2 від 21.08.2023 та довідкою-підтвердження заліку страхового відшкодування.
На підставі ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України “Про страхування” до Страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З метою досудового врегулювання позивач направив на адресу відповідача заяву на виплату страхового відшкодування № 2927 від 11.08.2023 та заяву про збільшення розміру регресної вимоги № 3338/2 від 13.09.2023, але станом на дату звернення до суду з цією позовною заявою відповідач не сплатив страхове відшкодування.
Таким чином, Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “ВУСО” виконало свої зобов'язання перед страхувальником згідно з умовами договору.
Оскільки цивільно-правова відповідальність транспортного засобу CHEVROLET AVEO д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю “Страхова Компанія “Кредо”, що підтверджується полісом серії № ЕР213713232, а отже саме до відповідача Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “ВУСО” має право вимоги в порядку регресу.
Відповідно до умов полісу серії № ЕР213713232 ліміт за шкоду завдану майну в результаті ДТП становить 160 000,00 грн., розмір франшизи становить 3 200,00 грн.
Сума зобов'язання, що має бути сплачена відповідачем складає: 11200,00 - 3 200,00 = 8 000 грн 00 коп.
На підставі вищевикладених обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 8 000 грн 00 коп. страхового відшкодування.
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
З огляду на встановлену у наведеній вище нормі чинного законодавства презумпцію вини, відповідач звільняється від обов'язку відшкодування шкоди в тому випадку, якщо доведе, що шкода завдана не з його вини.
Згідно зі ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини (така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16).
У матеріалах справи наявна копія постанови Святошинського районного суду м. Києва № 759/15373/23 від 15.09.2023, якою притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (ДТП, що сталося 01.08.2023). У вказаній постанові встановлено вину водія ОСОБА_2 , дії якого кваліфіковані судом за ст. 124 КУпАП.
Відповідно статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Враховуючи приписи ст. 75 ГПК України, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
Відповідно ч. 1 ст. 16 Закону України “Про страхування”, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Аналогічний припис викладений у ст. 988 ЦК України.
Статтею 9 вказаного вище Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Як встановлено судом, позивач (страховик) виконав зобов'язання перед своїм страхувальником за договором № 20765628-02-10-01 від 13.06.2023 добровільного страхування наземного транспорту та на підставі страхового акту та заяви страхувальника здійснив страхову виплату у загальній сумі 11 200 грн 00 коп., що підтверджується матеріалами справи.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку з виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.
Відповідно ст. 6 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 18 Закону України “Про страхування” визначено, що факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 викладено правову позицію, що згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
За змістом статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі, позивач - ПАТ “Страхова компанія “ВУСО”, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до ТДВ “Страхова компанія “Кредо”, яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля CHEVROLET AVEO д.н.з. НОМЕР_2 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу.
Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно ч. 36.2 ст. 36 даного Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна або сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.
У відповідності до п. 12.1 ст. 12 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Аналогічний припис викладений у ст. 9 Закону України "Про страхування".
Відповідно до ст. 29 та п. 32.7 ст. 32 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Відповідно до п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Згідно з п. 2.4 Методики вартість матеріального збитку визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Тобто, матеріальний збиток, це вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу.
Згідно акта надання послуг № 241 від 17.08.2023 вартість запчастин, матеріалів та робіт необхідних для проведення відновлювального ремонту автомобіля становить 11 200,00 грн.
Відповідно до п. 7.38 Методики, значення (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк уксплуатації яких не перевищує:
5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;
7 років - для інших легкових КТЗ:
Відповідно до п. 7.39 Методики, Винятком стосовно використання зазначених вимог є:
а). якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний);
б). якщо складові частини кузова , кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкоджені у вигляді деформації;
в). якщо КТЗ експлуатувалось в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 (таксі):
Виходячи з вищенаведеного, підстави для застосування кофіцієнта фізичного зносу (Ез) до а/м Porsche Macan S д.н.з. НОМЕР_1 2023року випуску відсутні.
Відповідно до Полісу № ЕР 213713232 ліміт за шкоду заподіяну майну, становить 160 000,00 грн., франшиза - 3 200,00 грн.
Відповідно до ст. 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Тому із суми СВ віднімаємо суму франшизи, 11 200,00грн. - 3 200,00 грн. = 8 000,00грн.
В п. 9.1 ст. 9 Закону зазначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Станом на момент звернення до суду з цією позовної заявою відповідач не сплатив борг навіть частково.
Отже, вимога про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” 8 000 грн 00 коп. страхового відшкодування задовольняється судом в повному обсязі.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії”).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені.
Відповідач не надав суду доказів виплати позивачу страхового відшкодування в розмірі 8 000 грн 00 коп.
Як зазначалося судом вище, в матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, сформований в системі «Електронний суд» 31.01.2024 (вх. № 2328/08-08/24 від 31.01.2024), згідно якого відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 8 000 грн 00 коп. страхового відшкодування в порядку регресу та просив суд на підставі ст. 130 ГПК України повернути позивачу з державного бюджету 50% сплаченого судового збору.
Відповідно ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 191 ГПК).
Відзив, в якому зазначено про визнання позову в сумі 8 000 грн 00 коп., підписано уповноваженим представником Сєдовою П. І., що діє на підставі довіреності б/н від 27.10.2023, виданої керівником ТДВ “СК “Кредо” Кривцуном В.В., який згідно даних з ЄДРЮО ФОП та ГФ є керівником та представником юридичної особи. Будь-яких обмежень щодо представництва не зазначено.
Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб. Представник відповідача, підписавши відзив, в якому зазначено про визнання позову, має повноваження на вчинення цих дій і його дії не суперечать інтересам ТДВ “СК “Кредо”. Внаслідок цього суд дійшов до висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем.
Дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи визнання позову відповідачем, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що позивачем при поданні цього позову до суду сплачено 3 028 грн 00 коп. судового збору, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе 50% судового збору в розмірі 1 514 грн 00 коп. повернути позивачу з Державного бюджету про що винести відповідну ухвалу та стягнути з відповідача на користь позивача 50% судового збору у розмірі 1 514 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ВУСО” до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” (69068 м. Запоріжжя, пр. Моторобудівельників, буд. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ВУСО” (вул. Голосіївська, 17, м. Київ, 03039, ідентифікаційний код юридичної особи 31650052) 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. страхового відшкодування 1 514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повернути з Державного бюджету України Приватному акціонерному товариству “Страхова компанія “ВУСО” (вул. Голосіївська, 17, м. Київ, 03039, ідентифікаційний код юридичної особи 31650052) 50 % судового збору сплаченого при поданні позову в розмірі 1 514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн 00 коп. судового збору, відповідно до платіжної інструкції № 4060 від 18.01.2024.
Рішення оформлено та підписано 26.03.2024.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.